Виправлення полягає в тому, щоб шляхом примусового впливу на свідомість і волю засудженого внести корективи в його соціально-психологічні властивості, нейтралі­зувати негативні настанови, змусити додержуватися положень закону про криміналь­ну відповідальність, а ще краще, нехай навіть під страхом покарання прищепити повагу до закону. Досягнення такого результату визнається юридичним виправленням, що саме по собі є важливим результатом застосування покарання, суттєвим показни­ком його ефективності.

Мета запобігання вчиненню нових злочинів самим засудженим (спеціальна пре- венція). Досягнення цієї мети відбувається шляхом такого впливу покарання на за­судженого, який позбавляє його можливості вчиняти нові злочини. Такого результату може бути досягнуто самим фактом його засудження і тим більше - виконанням по­карання, коли засуджена особа поставлена в такі умови, які значною мірою перешко­джають або повністю позбавляють її можливості вчинити новий злочин. Так, при призначенні такого покарання, як позбавлення права обіймати певні посади або за­йматися певною діяльністю, засуджений позбавляється можливості знову вчинити злочин з використанням свого службового становища чи професійної діяльності.

Мета запобігання вчиненню злочинів іншими особами (так звана загальна превен- ція) полягає в такому впливі покарання, який забезпечує запобігання вчинення зло­чину з боку інших осіб і звернений, насамперед, до осіб, схильних до вчинення зло­чину. Більшість громадян не вчиняють злочинів не під загрозою покарання, а внаслі­док своїх моральних властивостей, принципів, громадських, релігійних настанов і переконань.

Досягнення цієї мети забезпечується самим оприлюдненням законів, санкції яких попереджають про обов’язковість засудження і призначення покарання щодо кожно­го, хто порушить ці закони засудженням винного, призначенням покарання та його виконанням. Частіше це відлякує, застерігає схильних до вчинення злочинів. Страх покарання, погроза його неминучості стримують багатьох із них від вчинення зло­чину. Причому більшою мірою такий вплив здійснює невідворотність покарання, а не його суворість.

1. Гуманні положення ст. 28 Конституції України про те, що ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню, повністю відповідають вимогам ст. 5 Загальної деклара­ції прав людини від 10 грудня 1948 р. та іншими міжнародними актами про права людини і поводження із засудженими. Знайшли вони вираження і в чинному КК, де чітко визначено, що покарання не має на меті завдати фізичних страждань або при­низити людську гідність (ч. 3 ст. 50 КК). Дотримання цих вимог гарантується ще й тим, що існуюча у нас система покарань не передбачає тілесних покарань, які спричиняють біль та інші фізичні страждання, чи таких, що спеціально принижують гідність за­судженого.

Однак слід зазначити, що призначення і відбування кримінального покарання певною мірою спричиняє фізичні та моральні страждання винній особі, як це має місце в момент її засудження, ізоляції при позбавленні волі, обмеженні волі, конфіс­кації майна, позбавленні права займати певні посади або займатися певною діяльніс­тю та ін. Але це природно властиві покаранню страждання, які є результатом його законного застосування.