1.  Покарання у виді обмеження волі полягає у триманні особи в кримінально- виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов’язковим залученням засудженого до праці.
2.  Обмеження волі встановлюється на строк від одного до п’яти років.
3.  Обмеження волі не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до інвалідів першої і другої групи.

1.  Обмеження волі є основним (ч. 1 ст. 52 КК) і строковим видом покарання, який за ч. 2 ст. 61 КК встановлюється у межах від одного до п’яти років (ПС (2008-2011). - С. 94-95) і відповідно до якого засуджений протягом строку, визначеного вироком суду: а) утримується у кримінально-виконавчій установі відкритого типу - виправно­му центрі (ст. 16 КВК); б) відбуває покарання без ізоляції від суспільства, але в умовах здійснення за ним нагляду; в) в обов’язковому порядку залучається до праці під час відбування покарання (ст. 61 КК, статті 16, 56 КВК).
2.  Основні каральні елементи цього покарання полягають у тому, що засудже­ний: 1) утримується у виправному центрі протягом встановленого вироком строку;

1. постійно знаходиться в межах цього центру під наглядом; 3) не має права залиша­ти його межі без спеціального дозволу адміністрації; 4) проживає у спеціально при­значених гуртожитках і за особистим посвідченням, яке видається замість паспорта;

1. зобов’язаний дотримуватися встановленого розпорядку дня; 6) підлягає обов’язковому залученню до праці в умовах забезпечення за ним нагляду; 7) може бути підданий обшуку як сам, так і приміщення, у якому він проживає, а його речі, посилки, передачі і бандеролі, що надійшли, - огляду; 8) може бути підданий заходам стягнення за порушення трудової дисципліни та встановленого порядку відбування покарання (статті 59, 60, 68 КВК).

1.  Обмеження волі належить до числа загальних (універсальних) видів покарань і може бути призначене, як правило, будь-якій особі. Проте, оскільки відбування цього покарання пов’язане з обов’язковим залученням засудженого до праці, ч. 3 ст. 61 КК обмежує можливість його застосування і встановлює заборону на його призначення до таких категорій осіб, як: 1) неповнолітні (СПВССУ. - С. 146-148); 2) вагітні жінки (СПВСУ 2010. - С. 68-69); 3) жінки, що мають дітей віком до 14-ти років (ПС (2009­2011). - С. 101-102, 108-109); 4) особи, що досягли пенсійного віку (СПВСУ 2010. - С. 66-67); 5) військовослужбовці строкової служби; 6) інваліди першої та другої груп. В усіх цих випадках береться до уваги вік або стан (статус) особи на час постановлен­ня судом вироку. Із цього виходить і судова практика (КС. - 2007. - Вип. 3 (5). - С. 32-33; Вип. 4 (6). - С. 13-16; ВВСУ. - 2006. - № 1. - С. 25-26; № 5. - С. 16-17).
2.  Обмеження волі призначається у випадках, коли це покарання безпосередньо передбачене в санкції статті Особливої частини КК (ч. 4 ст. 52 КК), за винятком його призначення на підставі ч. 1 ст. 69 КК (див. коментар до ст. 69 КК).
3.  Застосування цього покарання також можливе у порядку заміни позбавлення волі або невідбутої його частини на підставі ч. 3 ст. 74, ст. 82, ч. 4 ст. 83 КК. У свою чергу обмеження волі чи невідбута його частина можуть бути замінені більш м’яким видом покарання на підставі ч. 1 ст. 58, ч. 3 ст. 74, ст. 82, ч. 4 ст. 83 КК (див. коментар до цих статей).
4.  Засуджений до обмеження волі може бути звільнений від його відбування на під­ставі частин 2 і 3 ст. 74, ст. 75, ст. 81, ст. 83, частин 1 і 2 ст. 84, статей 85-87 КК (див. ко­ментар до цих статей). Крім того, згідно із ч. 9 ст. 59 КВК за поданням кримінально-ви­конавчої інспекції чи адміністрації виправного центру судом можуть бути звільнені від відбування (чи подальшого відбування) обмеження волі: а) особи, які після постановлен- ня вироку визнані інвалідами першої чи другої групи; б) особи, які досягли пенсійного віку; в) особи, які захворіли на тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання;

г)  жінки, які завагітніли. З підстав, передбачених у пп. 1-3 ч. 1 ст. 536 КПК, виконання вироку про засудження особи до обмеження волі може бути також відстрочено.

1.  Обмеження волі не застосовується до неповнолітніх (ч. 3 ст. 61, ч. 1 ст. 98 КК).
2.  Порядок та умови виконання (відбування) обмеження волі встановлені статтями 56-70 КВК.
3.  Згідно із п. 6 ст. 89 КК особи, засуджені до обмеження волі, вважаються такими, що мають судимість, протягом двох років з дня відбуття цього покарання, а якщо до нього було приєднане додаткове покарання, передбачене ст. 55 КК, яке перевищує строк основного, - протягом двох років з дня відбуття додаткового покарання. За умов, зазначених у ст. 91 КК, з особи, яка відбула обмеження волі, судимість може бути знята судом достроково у порядку, передбаченому статтями 538 та 539 КПК.

1. Злісна непокора вимогам адміністрації установи виконання покарань або дії, що дезорганізують роботу такої установи, з боку засудженого до обмеження волі, тягнуть за собою відповідальність за статтями 391 чи 392 КК, а ухилення від відбу­вання цього покарання - за ст. 390 КК.