1. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльніс­тю може бути призначене як основне покарання на строк від двох до п’яти років або як додаткове покарання на строк від одного до трьох років.
2.  Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльніс­тю як додаткове покарання може бути призначене й у випадках, коли воно не передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за умови, що з урахуванням характеру злочину, вчиненого за посадою або у зв’язку із заняттям певною діяльністю, особи засудженого та інших обставин справи суд визнає за неможливе збереження за ним права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
3.  При призначенні позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткового покарання до арешту, обмеження волі, три­мання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі на певний строк - воно поширюється на увесь час відбування основного пока­рання і, крім цього, на строк, встановлений вироком суду, що набрав законної сили. При цьому строк додаткового покарання обчислюється з моменту відбуття основного покарання, а при призначенні покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове до інших основних покарань, а також у разі застосування статті 77 цього Кодексу - з мо­менту набрання законної сили вироком.

(Стаття 55 у редакції Закону України № 270-УІ від 15 квітня 2008 р.)

1.  Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (далі - позбавлення права) є покаранням: а) «змішаним», бо може бути призначено судом і як основне, і як додаткове (ч. 3 ст. 52, ч. 1 ст. 55 КК); б) строковим, бо як основне по­карання призначається на строк від двох до п’яти років (СПВСУ 2010. - С. 58-59), а як додаткове - від одного до трьох років (ч. 1 ст. 55 КК); в) спеціальним, бо може бути за­стосоване лише до осіб, які на час вчинення злочину обіймали ті посади чи займалися тією діяльністю, з якими був пов’язаний вчинений ними злочин (ч. 2 ст. 55 КК).
2.  Покарання, передбачене у ст. 55 КК, полягає в позбавленні засудженого його суб’єктивного права на посаду, яку він обіймав, або на службову, професійну чи іншу спеціальну діяльність, якою він займався під час вчинення злочину, а також у тим­часовому обмеженні його правоздатності - можливості обіймати певні посади або займатися певною діяльністю протягом строку, встановленого вироком суду. Згідно зі ст. 34 КВК засуджений до цього покарання: а) зобов’язаний виконувати вимоги ви­року суду, тобто утримуватися протягом строку, встановленого вироком, від заняття посади або діяльністю, на зайняття якими накладено заборону; б) повинен надавати за вимогою кримінально-виконавчої інспекції документи, які пов’язані з виконанням даного покарання; в) має повідомляти інспекцію про місце роботи і проживання чи їх зміну; г) зобов’язаний з’являтися за викликом до інспекції; ґ) не має права без її дозволу виїжджати за межі України.
3.  Стаття 55 КК не обмежує коло і характер посад, а також видів (роду) діяльнос­ті, права обіймати які або займатися якими засуджений може бути позбавлений ви­роком суду. Це можуть бути посади: здійснювані на платній або безоплатній основі; виборні або ті, що обіймаються за призначенням; тимчасові чи постійні; керівні чи рядові, а діяльність - службовою, професійною, підприємницькою (господарською) або іншою (наприклад, заняття аматорським полюванням, керування особистим авто- транспортом). Призначення цього покарання не залежить і від форми власності, а також організаційно-правової форми підприємства (організації, установи), у яких особа обіймає посаду або займається певною діяльністю.

Не є перешкодою для застосування цього покарання і та обставина, що на час ухвалення вироку винний уже не обіймав посаду або не займався діяльністю, з якими був пов’язаний вчинений злочин (пп. 17, 18 ППВСУ від 24 жовтня 2003 р.). Більше того, позбавити винного, наприклад, права керувати транспортними засобами суд може своїм вироком незалежно від того, що особа на підставі ч. 2 ст. 30 КУпАП була вже позбавлена такого права в порядку адміністративного стягнення (п. 18 ППВСУ від 24 жовтня 2003 р.).

1.  Стаття 55 КК встановлює заборону обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Тому рішення суду про позбавлення такого права має бути чітко і ясно сформульоване в резолютивній частині вироку для того, щоб не виникло жодних сумнівів при його виконанні (п. 17 ППВСУ від 24 жовтня 2003 р.). Якщо в санкції статті Особливої частини КК визначено характер посади або вид (рід) діяльності (на­приклад, статті 286, 287 КК), то формулювання покарання у вироку має точно відпо­відати змісту цієї санкції (п. 17 ППВСУ від 24 жовтня 2003 р.). Якщо ж покарання у санкції зазначене в загальній формі (наведене у формулюванні, що використовуєть­ся у ст. 55 КК), суд повинен конкретизувати правову заборону і точно зазначити (опи­сати, окреслити) у вироку характер та коло тих посад або вид (рід) тієї діяльності, права обіймати які чи займатися якими він позбавляє засудженого. Більше того, по­карання має формулюватися таким чином, щоб засуджений не мав права обіймати зазначені у вироку посади або займатися забороненою діяльністю в будь-якій галузі (сфері), а також був позбавлений можливості обіймати і такі посади або займатися такою діяльністю, які за змістом (характером) і обсягом повноважень є аналогічними тим, з якими було пов’язане вчинення злочину. Ця заборона може бути сформульова­на вказівкою на вид конкретної посади (наприклад, директор, завідувач) або шляхом опису характеру та обсягу тих повноважень, права здійснювати які позбавляється особа (наприклад, при засудженні за ст. 191 КК доцільно позбавляти винного права обіймати посади, пов’язані з обліком, збереженням, управлінням та розпорядженням матеріальними цінностями).
2.  Водночас суд не має права позбавити засудженого можливості працювати в тій чи іншій галузі господарства, системі культури, освіти, охорони здоров’я тощо без точного визначення у вироку кола і характеру тих посад або конкретного виду (роду) тієї діяльності, права обіймати які або займатися якими позбавляється засуджений. Наприклад, при засудженні за незаконне проведення аборту (ч. 2 ст. 134 КК) суд не може заборонити лікарю працювати в системі охорони здоров’я, але може позбавити його права займатися лікарською діяльністю тощо.
3.  Відповідно до ст. 55 КК підстави призначення покарання у виді позбавлення права складають такі чинники:

- під час вчинення злочину особа повинна була обіймати певну посаду або за­йматися певною діяльністю, право на зайняття яких (якими) вона отримала в уста­новленому законом порядку (КС. - 2007. - Вип. 4 (6). - С. 18, 19, 94-95; ВВСУ. - 2008. - № 3. - С. 17-18). Якщо особа не мала такого права або самовільно (протиправно) його присвоїла, призначення цього покарання виключається (РВСУ. - 2004. - С. 109-110; ПС (2001-2005). - С. 52-54; СПВССУ. - С. 67-70). Не може особа бути позбавлена права займатися і такого роду діяльністю, заборона на заняття якою встановлена за­коном (ПС (2008-2011). - С. 96-99);

•  вчинений особою злочин був безпосередньо пов’язаний із посадою, яку вона обіймала або з діяльністю, якою займалася (п. 17 ППВСУ від 24 жовтня 2003 р.; ПС. - С. 38; ВВСУ. - 2004. - № 1. - С. 11-12; ПС (2008-2011). - С. 90-91, 106-107; СПВСУ 2010. - С. 59-60). Інакше кажучи, покарання застосовується лише за умови, якщо злочин вчинюється за посадою чи у зв’язку із зайняттям певною діяльністю (ПС (2001-2005). - С. 55-56; РВСУ. - 2010. - Вип. 2(21). - С. 105-106; ПС (2009-2011). - С. 99-101);
•  характер вчиненого злочину, дані про особу винного та інші обставини справи переконують суд у неможливості (недоцільності) збереження за засудженим у по­дальшому права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

1.  Позбавлення права може бути призначене як основне покарання лише за умови, якщо воно безпосередньо передбачене у відповідній санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, за винятком його застосування на підставі ч. 1 ст. 69 КК (див. коментар до ст. 69 КК). Проте і за ч. 1 ст. 69 КК це покарання може призначатися лише з дотриманням підстав його застосування (див. п. 6 коментаря до ст. 55 КК).
2.  Позбавлення права може бути призначене як додаткове покарання у випадках, якщо воно:

•  безпосередньо передбачене в санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, за якою засуджується винний, як обов ’язкове (ст. 131, ч. 2 ст. 140, ч. 2 ст. 191 КК) або як факультативне (ст. 132, ч. 2 ст. 134, ч. 1 ст. 191 КК) додаткового покарання (див. коментар до ст. 52 КК). При цьому слід мати на увазі, що якщо це додаткове покарання за санкцією статті Особливої частини КК є обов’язковим, то воно застосо­вується лише до тих осіб - учасників злочину, які під час вчинення злочину обіймали посади чи займалися діяльністю, з якими цей злочин був пов’язаний. Що ж стосуєть­ся інших осіб, які були співучасниками цього злочину, але для яких він не був пов’язаний з їх діяльністю чи займаною посадою, то додаткове покарання у виді по­збавлення права до них не застосовується з наведенням у вироку відповідних мотивів. Причому відмова суду в цих випадках від призначення до таких осіб зазначеного обов’язкового додаткового покарання не потребує застосування для цього ст. 69 КК (абз. 4 п. 17 ППВСУ від 24 жовтня 2003 р.).

Не може бути призначено судом позбавлення права і в тих випадках, коли в санк­ції статті Особливої частини КК воно хоча і передбачене як обов’язкове додаткове покарання, але вчинений особою злочин не пов’язаний із посадою, яку обіймав винний, чи з діяльністю, якою він займався, бо інакше це суперечило б підставам призначення цього виду покарання, сформульованим у ч. 2 ст. 55 КК, на обов’язковість урахування яких прямо вказує п. 2 ч. 1 ст. 65 КК. Така ситуація може виникнути, наприклад, при
 

 
застосуванні санкцій ч. 4 ст. 158, ч. 2 ст. 256, ч. 1 ст. 308 та ін. (див. про це докладно коментар до ст. 65 КК);

•  не передбачене в санкції статті Особливої частини КК, але з урахуванням харак­теру злочину, вчиненого за посадою чи у зв’язку із зайняттям певною діяльністю, особи винного та інших обставин справи призначається судом на підставі ч. 2 ст. 55 КК з обов’ язковим мотивуванням у вироку цього рішення і посиланням на зазначену норму КК;
•  передбачене в альтернативній санкції статті Особливої частини КК лише як одне з основних покарань (ч. 1 ст. 140, ч. 1 ст. 144, ст. 145 КК), але не призначається судом як основне покарання. Застосовуючи в таких випадках інший вид альтернативно пе­редбаченого в санкції основного покарання, суд вправі призначити позбавлення пра­ва як додаткове покарання. У цьому випадку додаткове покарання також призначаєть­ся на підставі ч. 2 ст. 55 КК і тому рішення про його застосування має бути вмоти­воване у вироку з обов’язковим посиланням на зазначену норму КК. Так, якщо за

ч.  1 ст. 140 КК суд призначає основне покарання, наприклад, у виді обмеження волі, то на підставі ч. 2 ст. 55 КК він може позбавити засудженого права обіймати певні посади як додаткове покарання.