1.  Якщо додаткове покарання у виді позбавлення права передбачене в санкції статті Особливої частини КК, то воно призначається судом у межах, зазначених у цій санкції, а якщо в санкції воно відсутнє - у межах, установлених ч. 1 ст. 55 КК (п. 17 ППВСУ від 24 жовтня 2003 р.).
2.  При призначенні позбавлення права як основного покарання за сукупністю злочинів (ст. 70 КК) або вироків (ст. 71 КК) воно може бути поглинуте іншими, більш суворими видами основних покарань, але складанню з ними не підлягає і застосову­ється та виконується самостійно. Якщо позбавлення права як додаткове покарання призначене поряд з іншими видами додаткових покарань за сукупністю злочинів (ст. 70 КК) або вироків (ст. 71 КК), то в цих випадках воно згідно із ч. 4 ст. 72 КК зав­жди виконується самостійно (див. коментар до ст. 72 КК).
3.  Відповідно до ч. 3 ст. 55 КК порядок застосування (виконання) позбавлення права як додаткового покарання залежить від того, до якого виду основного покаран­ня воно приєднується:

•  якщо воно додається до основних видів покарань, передбачених статтями 60-63 КК, то поширюється на весь час відбування основного покарання і, крім того, на строк, встановлений вироком суду для цього виду додаткового покарання (СПВСУ 2007. - С. 59-60). Причому строк додаткового покарання обчислюється (починає від­раховуватися) у цій ситуації після відбуття засудженим основного покарання. Отже, у цих випадках заборона обіймати певні посади або займатися певною діяльністю діє і протягом строку відбування основного покарання, і після його відбуття - протягом строку додаткового покарання;
•  якщо воно додається до інших видів основних покарань (статті 56-58 КК) або застосовується за ст. 77 КК (при звільненні від основного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК), воно обчислюється з моменту набрання законної сили вироком суду. Отже, у цих випадках додаткове покарання, передбачене ст. 55 КК, застосову­ється не послідовно, а паралельно з основним покаранням або іспитовим строком (див. коментар до статей 75, 77 КК).

1.  Позбавлення права як основне покарання може застосовуватися у порядку за­міни більш суворого виду покарання або невідбутої його частини більш м’яким на підставі ч. 3 ст. 74, ст. 82, ч. 4 ст. 83 КК (див. коментар до цих статей). У всіх цих випадках така заміна може здійснюватися лише з додержанням підстав застосування позбавлення права, тобто за умови, якщо до більш суворого виду покарання особа була засуджена за злочин, вчинений за посадою або у зв’язку із заняттям певною ді­яльністю.

Закон виключає можливість заміни позбавлення права, призначеного як основне покарання, іншими видами покарань на підставі статей 82, 85-87 КК (див. коментар до цих статей). Заміна позбавлення права як додаткового покарання законом також не передбачена.

1.  При призначенні цього покарання як основного засуджений може бути звіль­нений від його відбування на підставі частин 2 та 3 ст. 74, ч. 1 ст. 80, ч. 1 ст. 84, статей 85-87 КК, а як додаткового - на підставі частин 2 і 3 ст. 74, ч. 1 ст. 79, статей 80-82, 84-87 КК). Причому за ч. 1 ст. 79 КК таке звільнення завжди здійснюється з випро­буванням; за ч. 1 ст. 81 - умовно-достроково, а за ч. 2 ст. 82 КК - достроково, але безумовно (див. коментар до цих статей).
2.  Відповідно до ч. 2 ст. 98 КК неповнолітнім позбавлення права може бути при­значено лише як додаткове покарання (див. коментар до ст. 98 КК).
3.  Порядок та умови виконання покарання у виді позбавлення права встановлені статтями 30-35 КВК.
4.  Згідно із п. 3 ст. 89 КК особа, засуджена до основного покарання у виді по­збавлення права, вважається такою, що не має судимості, після виконання цього по­карання. Якщо ж позбавлення права приєднується додатково до основного покарання, то вид останнього (ч. 3 ст. 55 КК), а також розмір (тривалість) додаткового покарання можуть вплинути на визначення моменту обчислення строків погашення судимості (див. коментар до ст. 89 КК).
5.  Ухилення від позбавлення права, призначеного у виді основного чи додатко­вого покарання, тягне за собою відповідальність за ч. 1 ст. 389 КК.