Всього на сайті:

Дисертацій, Курсових: 2875

Підручників з права онлайн: 41

НПК кодексів України онлайн: 16

Стаття 59. Конфіскація майна

  1.  Покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплат­ному вилученні у власність держави всього або частини майна, яка є власніс­тю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіс­куються.
  2.  Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.
  3.  Перелік майна, що не підлягає конфіскації, визначається законом України.
  1. Конституція України (ст. 41) проголошує, що конфіскація майна може бути за­стосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Цей конституційний припис реалізований у ст. 59 КК, згідно з якою конфіс­кація майна є додатковим покаранням (ч. 2 ст. 52 КК), яке полягає в примусовому і безоплатному вилученні за вироком суду у власність держави всього або частини майна, що є власністю засудженого.
  2.  Конфіскації підлягає майно, що є власністю засудженого, у тому числі його част­ка у спільній власності, статутному фонді суб’єктів господарської діяльності, гроші, цінні папери та інші цінності, включаючи ті, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у фінансових установах, а також майно, передане засудженим у довірче управління (ч. 1 ст. 49 КВК). Перелік майна, що не підлягає конфіскації за вироком суду, визначається законом (ч. 3 ст. 59 КК) і передбачений у Додатку до КК.
  3.  Згідно із ч. 1 ст. 59 КК конфіскація майна може бути повною або частковою, тому суд повинен зазначити у вироку, конфіскується все або тільки частина майна засудженого (абз. 1 п. 19 ППВСУ від 24 жовтня 2003 р.). В останньому випадку у ви­року зазначається, яка саме частина майна конфіскується, або перелічуються пред­мети, що конфіскуються, як правило, із вказівкою на їх індивідуально визначені ознаки (найменування, марка, серія, номер, рік виготовлення тощо). Заміна конфіска­ції майна оплатою його вартості законом не передбачена.
  4.  Конфіскація майна належить до загальних (універсальних) і безстрокових (одно­актних) покарань, яке може бути застосоване по суті до будь-якої особи і вважається виконаним з моменту вилучення майна та його передачі відповідним фінансовим органам держави.
  5.  Підстави та порядок застосування конфіскації майна встановлені у ч. 2 ст. 59 КК, відповідно до якої це додаткове покарання може призначатися лише за умов, якщо:
  •  вчинений особою злочин є тяжким (ч. 4 ст. 12 КК) або особливо тяжким (ч. 5 ст. 12 КК);
  •  цей злочин є корисливим, тобто таким, який вчиняється з бажання винного одер­жати внаслідок вчинення злочину матеріальні блага для себе чи інших осіб, одержати або зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат, досягти іншої ма­теріальної вигоди (СПВСУ. Кн. 1. - С. 56-57);
  •  конфіскація майна безпосередньо передбачена в санкції статті (частини статті) Особливої частини КК.
  1.  Слід, однак, мати на увазі, що конфіскація майна не може бути призначена судом у тих випадках, коли в санкції статті Особливої частини КК це додаткове покарання хоча і передбачене як обов’ язкове, але вчинений особою злочин не є корисливим, бо інакше це суперечило б підставам призначення цього виду покарання, сформульованим у ч. 2 ст. 59 КК, на обов’язковість урахування яких прямо вказує п. 2 ч. 1 ст. 65 КК (СПВСУ. Кн. 1. - С. 36-37, 53-59). Така ситуація може виникнути, наприклад, при застосуванні санкцій ст. 257, ч. 3 ст. 262, ч. 2 ст. 307, ч. 3 ст. 364 КК та ін. (див. про це докладно коментар до ст. 65 КК).
  2.  У той же час слід ураховувати, що відсутність (невиявлення) на момент по- становлення вироку майна, що підлягає конфіскації, не може слугувати підставою для відмови суду від призначення цього додаткового покарання, передбаченого у відповідній санкції статті Особливої частини КК, і не є перешкодою для його за­стосування, оскільки таке майно може бути виявлене у процесі виконання вироку (ВВСУ. - 2000. - № 3. - С. 13-22).
  3.  Конфіскація майна передбачається в санкціях або як обов ’язкове (ч. 3 ст. 368 КК), або як факультативне (ч. 2 ст. 233 КК) додаткове покарання, що впливає на по­рядок її призначення. Якщо у першому випадку суд, як правило, зобов’язаний її при­значити (ПС (2009-2011). - С. 96-98), то у другому - вирішує це питання на свій розсуд (див. коментар до статей 52 і 69 КК).
  4.  Проте навіть якщо в санкції статті конфіскація майна передбачена як обов’язкове додаткове покарання, суд не може її призначити у разі: а) звільнення особи від від­бування основного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК (абз. 3 п. 19 ППВСУ від 24 жовтня 2003 р.; ПС (2009-2011). - С. 191-192); б) засудження непов­нолітнього (абз. 2 п. 19 ППВСУ від 24 жовтня 2003 р.; РВСУ. - 2004. - С. 113-114); в) якщо санкція статті Особливої частини КК не відповідає приписам ч. 2 ст. 59 та п. 2 ч. 1 ст. 65 КК, бо передбачає конфіскацію майна як обов’язкове додаткове пока­рання за злочин, який може бути вчинений не тільки з корисливих, а і з інших мотивів (див. п. 6 коментаря до ст. 59 КК).
  5.  Закон не передбачає застосування конфіскації майна в порядку заміни іншого виду додаткового покарання чи невідбутої його частини. Але не виключається мож­ливість заміни конфіскації майна іншим видом додаткового покарання (штрафом) на підставі ч. 2 ст. 74 КК у тій її частині, яка ще не була виконана на момент заміни (див. коментар до цих статей).
  6.  Засуджений може бути звільнений від конфіскації майна на підставі ч. 2 ст. 74,

ч.  1 ст. 79, пп. 3-5 ч. 1 ст. 80, ч. 1 ст. 84, статей 85-87 КК, якщо на день звільнення від покарання вирок у частині конфіскації майна ще не був виконаний (див. коментар до цих статей).

  1.  Від конфіскації майна, передбаченої ст. 59 КК як окремий вид додаткового покарання, слід відрізняти так звану спеціальну конфіскацію, яка не є видом кримі­нального покарання і тому не передбачена в їх переліку, встановленому у ст. 51 КК.
  2.  Спеціальна конфіскація як особливий захід примусового характеру розповсю­джується на предмети, що визнані речовими доказами за справою (ст. 98 КПК) і за­стосовується на підставі ч. 9 ст. 100 КПК. Проте спеціальна конфіскація може бути застосована судом не тільки за ст. 100 КПК, бо вона передбачена більше ніж у 60-ти санкціях статей Особливої частини КК (наприклад, статті 199, 201, 204, 209, 300, 301 КК). Слід ураховувати, що як у тих випадках, коли питання про спеціальну конфіска­цію вирішується у порядку ст. 100 КПК, так і в тих, коли цей захід примусового ха­рактеру передбачений в санкції статті Особливої частини КК, його застосування є обов’язковим для суду і не залежить від того, який вид основного чи додаткового покарання призначається засудженому вироком (абз. 4 п. 19 ППВСУ від 24 жовтня 2003 р.; ПС (2008-2011). - С. 100-101).
  3.  Порядок та умови виконання конфіскації майна встановлені у статтях 48, 49 КВК.
  4.  Відповідно до ч. 2 ст. 98 КК покарання у виді конфіскації майна не застосову­ється до неповнолітніх (ВВСУ. - 2004. - № 1. - С. 13; ПС (2008-2011). - С. 196-197), причому й до тих із них, які досягли 18-річного віку на час постановлення вироку (ВВСУ. - 2008. - № 12. - С. 36-37).
  5. Вчинення незаконних дій, перелічених у ч. 1 ст. 388 КК, щодо майна, яке під­лягає конфіскації за рішенням суду, що набрало законної сили, тягне за собою відпо­відальність за ч. 2 ст. 388 КК.