1.  Покарання у виді арешту полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції і встановлюється на строк від одного до шести місяців.
2.  Військовослужбовці відбувають арешт на гауптвахті.
3.  Арешт не застосовується до осіб віком до шістнадцяти років, вагітних жінок та до жінок, які мають дітей віком до семи років.

1.  Арешт є основним (ч. 1 ст. 52 КК) і строковим видом покарання, який згідно із ч. 1 ст. 60 КК встановлюється у межах від одного до шести місяців (СПВСУ 2010. - С. 64-65) і відповідно до якого засуджений на строк, визначений вироком суду, на­правляється до спеціальної установи - арештного дому (ст. 50 КВК), де тримається в умовах ізоляції (ч. 1 ст. 60 КК, ч. 1 ст. 51 КВК). На засуджених до арешту поширю­ються обмеження, встановлені кримінально-виконавчим законодавством для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі (частини 2-6 ст. 51 КВК).
2.  Арешт належить до загальних (універсальних) видів покарань і може застосо­вуватися до будь-яких суб’єктів злочину, за винятком тих категорій осіб, які перелі­чені у ч. 3 ст. 60 КК і до яких належать: а) особи віком до 16-ти років; б) вагітні жінки;

в)  жінки, які мають дітей віком до семи років. При цьому до уваги береться вік особи, стан вагітності або наявність дитини певного віку не на момент вчинення злочину, а на час постановлення вироку суду.

1.  Військовослужбовці відбувають арешт на гауптвахті (ч. 2 ст. 60 КК), причому в даному випадку має місце не заміна одного виду покарання іншим, а визначається лише певне місце (гауптвахта) відбування арешту такою категорією засуджених, як військовослужбовці. Арешт може бути призначений як військовослужбовцям із числа офіцерського складу, так і особам, які проходять військову службу за призовом або контрактом. Особливості відбування арешту засудженими військовослужбовцями регламентуються ст. 55 КВК.
2.  Арешт призначається у випадках, якщо це основне покарання передбачене в санкції статті Особливої частини КК (ч. 4 ст. 52 КК), за винятком його призначення на підставі ч. 1 ст. 69 КК (див. коментар до ст. 69 КК).
3.  Застосування арешту також можливе в порядку заміни покарання або невідбутої його частини більш м’яким покаранням на підставі ч. 3 ст. 74, ст. 82, ч. 4 ст. 83 КК (див. коментар до цих статей). У свою чергу призначений вироком суду арешт може бути замінений на підставі ч. 3 ст. 74 КК.
4.  Засуджений до арешту не підлягає звільненню від відбування цього покарання з випробуванням на підставі статей 75, 79 КК (за винятком випадків, передбачених

ч.  2 ст. 104 КК); умовно-достроковому звільненню (ст. 81 КК); невідбута частина арешту не може бути замінена більш м’яким покаранням на підставі ст. 82 КК. Проте засуджений до арешту може бути повністю або частково звільнений від відбування цього покарання на підставі частин 2 і 3 ст. 74, п. 1 ч. 1 ст. 80, частин 1, 2 та 3 ст. 84, статей 85-87 КК (див. коментар до цих статей). Крім того, з підстав, передбачених у пп. 1-3 ч. 1 ст. 536 КПК, виконання вироку про засудження особи до арешту може бути також відстрочено.

1.  Неповнолітньому, який на момент постановлення вироку досяг 16-річного віку, арешт може бути призначений з додержанням вимог статей 98, 101, 104 КК (див. ко­ментар до цих статей).
2.  Порядок та умови виконання (відбування) покарання у виді арешту встановле­ні у статтях 50-55 КВК.
3.  Відповідно до п. 5 ст. 89 КК засуджений до арешту вважається таким, що має судимість, протягом року з дня відбуття цього покарання, а якщо до нього було при­єднано додаткове покарання, передбачене ст. 55 КК, - протягом року з дня відбуття останнього. Військовослужбовець, який відбував арешт на гауптвахті, згідно із п. 4 ст. 89 КК вважається таким, що не має судимості, з моменту відбуття покарання (див. коментар до ст. 89 КК).
4.  Втеча засудженого до арешту з місця його відбування тягне за собою відпо­відальність за ст. 393 КК.