1.  Покарання у виді позбавлення волі полягає в ізоляції засудженого та по­міщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи закритого типу.
2.  Позбавлення волі встановлюється на строк від одного до п’ятнадцяти років, за винятком випадків, передбачених Загальною частиною цього Кодексу.

(Стаття 63 в редакції законів України № 270-УІ від 15 квітня 2008р. та № 1254-У1 від 14 квітня 2009 р.)

1. Позбавлення волі є основним (ч. 1 ст. 52 КК) і строковим видом покарання, яке встановлюється у межах від одного до п’ятнадцяти років (ч. 2 ст. 63 КК) і відповідно до якого засуджений ізолюється від суспільства шляхом поміщення його на строк, призначений вироком суду, у спеціальну кримінально-виконавчу установу (частини 4-6 ст. 11, статті 18, 19 КВК). При відбуванні цього покарання засуджений ізолюєть­ся від суспільства, обмежується у праві вільного пересування, виборі місця прожи­вання і трудової діяльності, в розпорядженні своїм часом, спілкуванні зі своїми близькими; його життя та діяльність підпорядковується режиму відбування покарання (ст. 102, ст. 106, ч. 3 ст. 107, ст. 132 КВК) тощо.
2.  Позбавлення волі відбувається засудженим у кримінально-виконавчих установах закритого типу, вид і режим яких визначаються Державним департаментом України з питань виконання покарань (ст. 86 КВК). Повнолітні засуджені відбувають позбав­лення волі у виправних колоніях (статті 18, 138-140 КВК), а неповнолітні - у виховних (статті 19, 143 КВК).
3.  Позбавлення волі є строковим видом покарання, мінімальна межа якого стано­вить один рік, а максимальна - п’ ятнадцять, за винятком випадків, передбачених За­гальною частиною КК (ч. 2 ст. 63 КК). Ці винятки стосуються: а) неповнолітніх, мі­німальний строк позбавлення волі для яких згідно із ч. 1 ст. 102 КК дорівнює шести місяцям; б) призначення позбавлення волі за сукупністю вироків (ч. 2 ст. 71 КК), коли строк останнього може дорівнювати 25 рокам; в) заміни призначеного засудженому довічного позбавлення волі актом про помилування (ч. 2 ст. 87 КК) позбавленням волі на певний строк, тривалість якого становить не менше 25 років.
4.  Позбавлення волі належить до загальних (універсальних) покарань і може бути призначене будь-якій особі, за винятком тих обмежень, що встановлені для застосу­вання цього покарання у ч. 2 ст. 102 КК щодо неповнолітніх (див. коментар до ст. 102 КК).
5.  Суд може призначити позбавлення волі, якщо це покарання безпосередньо пе­редбачене в санкції статті Особливої частини КК, за якою засуджується винний. Якщо така санкція є альтернативною і поряд із позбавленням волі передбачає інші, менш суворі види покарань, призначення судом саме позбавлення волі повинне бути обов’язково мотивоване у вироку, оскільки згідно із ч. 2 ст. 65 КК воно призначаєть­ся лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів (п. 2 ППВСУ від 24 жовтня 2003 р.).
6.  На підставі ч. 1 ст. 69 КК у порядку переходу до іншого, більш м’якого виду покарання, позбавлення волі призначене бути не може, бо більш суворе порівняно з ним довічне позбавлення волі (ст. 64 КК) передбачене в усіх санкціях статей Особ­ливої частини КК лише в альтернативі з позбавленням волі на певний строк. Тому за ч. 1 ст. 69 КК можливе лише призначення позбавлення волі нижче від найнижчої межі, встановленої для цього виду покарання в конкретній санкції статті Особливої части­ни КК (див. коментар до ст. 69 КК).
7.  Застосування позбавлення волі як більш м’якого покарання можливе лише у двох випадках заміни призначеного судом довічного позбавлення волі, а саме: а) за ч. 5 ст. 80 КК; б) за ч. 2 ст. 87 КК (див. коментар до цих статей).

Заміна позбавлення волі чи невідбутої його частини більш м’яким видом покаран­ня може здійснюватися на підставі ч. 1 ст. 58, ч. 1 ст. 62, ч. 3 ст. 74, ст. 82, ч. 4 ст. 83 КК (див. коментар до цих статей).

1.  Засуджений до позбавлення волі може бути звільнений від його відбування на підставі частин 2 і 3 ст. 74, статей 75, 79, пп. 2-5 ч. 1 ст. 80, статей 81 і 83, частин 1 і 2 ст. 84, статей 85-87 КК (див. коментар до цих статей). З підстав, передбачених у пп. 1-3 ч. 1 ст. 536 КПК, виконання вироку про засудження особи до позбавлення волі може бути також відстрочено.

1.  Покарання у виді позбавлення волі призначається неповнолітнім із дотриманням вимог ст. 102 КК (ВВСУ. - 2004. - № 5. - С. 4-8; 2006. - № 2. - С. 10-11; ПС (2008­2011). - С. 197-199, 203-204).
2.  Порядок та умови виконання (відбування) позбавлення волі регулюються статтями 86-149 КВК.
3.  Строки погашення судимості в осіб, засуджених до позбавлення волі, залежать від ступеня тяжкості вчиненого ними злочину, тому їх тривалість диференційована у пп. 6-9 ст. 89 КК. За умов, зазначених у ст. 91 КК, з особи, яка відбула позбавлення волі, судимість може бути знята судом достроково (РВСУ. - 2010. - Вип. 1 (20). - С. 105-106) у порядку, передбаченому статтями 538 та 539 КПК (див. коментар до статей 89 і 91 КК).
4.  Злісна непокора вимогам адміністрації установи виконання покарань і дії, що дезорганізують роботу такої установи, з боку засудженого до позбавлення волі, тягнуть за собою відповідальність за статтями 391 або 392 КК, а ухилення від відбування цього покарання чи втеча з місця позбавлення волі - за ч. 3 ст. 390 та ст. 393 КК.