Стаття 57. Виправні роботи

  1. Покарання у виді виправних робіт встановлюється на строк від шести місяців до двох років і відбувається за місцем роботи засудженого. Із суми за­робітку засудженого до виправних робіт провадиться відрахування в доход

 

 

 
держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків.

  1.  Виправні роботи не застосовуються до вагітних жінок та жінок, які пере­бувають у відпустці по догляду за дитиною, до непрацездатних, до осіб, що не досягли шістнадцяти років, та тих, що досягли пенсійного віку, а також до вій­ськовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, працівників правоохоронних органів, нотаріусів, суддів, прокурорів, адвокатів, державних службовців, поса­дових осіб органів місцевого самоврядування.
  2.  Особам, які стали непрацездатними після постановлення вироку суду, ви­правні роботи суд може замінити штрафом із розрахунку трьох встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за один місяць виправних робіт.

(Стаття 57у редакції Закону України № 1180-УІ від 19 березня 2009 р.)

  1.  Виправні роботи є основним (ч. 1 ст. 52 КК) і строковим видом покарання, яке встановлюється у межах від шести місяців до двох років (ч. 1 ст. 57 КК) і відповідно до якого засуджений протягом строку, визначеного вироком суду, обмежується у сво­їх трудових правах і в оплаті його праці. Відповідно до статей 41, 42 КВК засуджений до цього виду покарання зобов’язаний: 1) додержуватися встановлених порядку та умов відбування покарання; 2) працювати за місцем своєї роботи; 3) не звільнятися з роботи за власним бажанням без дозволу кримінально-виконавчої інспекції; 4) сум­лінно ставитися до праці; 5) з’являтися за викликом до кримінально-виконавчої ін­спекції; 6) повідомляти її про зміну місця проживання; 7) періодично з’являтися до інспекції на реєстрацію; 8) не виїжджати без її дозволу за межі України.
  2.  Виправні роботи відбуваються лише за місцем роботи засудженого на підпри­ємствах (в установах, організаціях) незалежно від форми власності і організаційно- правової форми (ч. 1 ст. 41 КВК) і не можуть бути призначені безробітним (ВВСУ. - 2003. - № 6. - С. 29; ПС (2001-2005). - С. 51-52), а також фізичним особам - підпри­ємцям, оскільки згідно зі ст. 128 ГК, яка визначає статус громадян як суб’єктів господарювання, громадянин-підприємець здійснює свою діяльність на засадах сво­боди підприємництва та відповідно до принципів, передбачених ст. 44 ГК, а саме вільного вибору видів підприємницької діяльності та самостійного вирішення усіх питань, пов’язаних з її організацією та безпосереднім здійсненням (СПВСУ 2010. - С. 62-64). Як правило, цей вид покарання не повинен призначатися і особам, які вчи­нили злочини, пов’язані з виконанням службових або професійних обов’язків, бо це може призвести до послаблення виховного й запобіжного впливу покарання або до вчинення аналогічних злочинних діянь (п. 12 ППВСУ від 24 жовтня 2003 р.).
  3.  Час відбування виправних робіт зараховується у загальний трудовий стаж за­судженого, а період щорічної чергової відпустки згідно із ч. 2 ст. 46 КВК може бути зарахований у строк покарання лише як захід заохочення за зразкову поведінку і сум­лінне ставлення засудженого до праці.
  4.  Відповідно до ч. 1 ст. 57 КК обов’язковим елементом покарання у виді виправ­них робіт є утримання (відрахування) із суми заробітку засудженого, які провадяться у прибуток держави в розмірі, встановленому вироком суду, в межах від 10 до 20 % (СПВСУ 2010. - С. 61-62). Відрахування провадяться з усієї суми заробітку (без ви­ключення з неї податків та інших платежів і незалежно від наявності претензій до засудженого за виконавчими документами) за кожний відпрацьований місяць при виплаті заробітної плати. Порядок провадження цих відрахувань встановлений у ст. 45 КВК, а їх розмір повинен бути точно визначений у вироку суду (п. 13 ППВСУ від 24 жовтня 2003р.; ПС (2006-2007). - С. 141-142).
  5.  Виправні роботи належать до загальних (універсальних) видів покарань і можуть бути призначені будь-якому суб’єкту злочину, за винятком тих осіб, вичерпний перелік яких наведений у ч. 2 ст. 57 КК і до яких належать: 1) вагітні жінки; 2) жінки, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною; 3) непрацездатні особи; 4) особи, що не досягли 16-річного віку; 5) особи, що досягли пенсійного віку; 6) військовослуж­бовці; 7) особи рядового і начальницького складу Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації; 8) працівники правоохоронних органів; 9) нотаріуси;
  1. судді; 11) прокурори; 12) адвокати; 13) державні службовці; 14) посадові особи органів місцевого самоврядування (ПС (2006-2007). - С. 142-143). При цьому до уваги береться стан особи (вагітність, непрацездатність), її вік (пенсійний), службове (прокурор), професійне (адвокат) становище підсудного на час постановлення судом вироку. Тому, якщо на момент ухвалення вироку підсудний вже не обіймав колишню посаду чи не виконував зазначені у ч. 2 ст. 57 КК службові, професійні обов’язки (на­приклад, звільнений з органів місцевого самоврядування або позбавлений свідоцтва на право заняття адвокатською діяльністю), призначення виправних робіт не виклю­чається.
  1.  Із частини 2 ст. 57 КК випливає, що виправні роботи застосовуються лише до працездатних осіб. Тому згідно із ч. 3 ст. 57 КК особам, які стали непрацездатними після постановлення вироку, суд за поданням кримінально-виконавчої інспекції (ч. 5 ст. 42 КВК) може замінити виправні роботи штрафом із розрахунку трьох н. м. д. г. за один місяць виправних робіт (п. 10 ст. 537, п. 2 ч. 2 ст. 539 КПК). Якщо ж після по­становлення вироку засуджений досяг пенсійного віку або жінка стала вагітною, то згідно із ч. 6 ст. 42 КВК за поданням кримінально-виконавчої інспекції вони звільня­ються судом від виправних робіт чи невідбутої їх частини.
  2.  Виправні роботи призначаються, коли це покарання безпосередньо передбачене в санкції статті Особливої частини КК (ч. 4 ст. 52 КК), за винятком його застосування на підставі ч. 1 ст. 69 КК (див. коментар до ст. 69 КК).
  3.  Згідно із ч. 2 ст. 72 КК при призначенні виправних робіт за сукупністю злочинів (ст. 70 КК) або вироків (ст. 71 КК), складанню підлягають лише строки цього пока­рання, а розміри відрахувань із заробітку не складаються і обчислюються за кожний злочин (за кожним вироком) самостійно (див. коментар до ст. 72 КК).
  4.  Виправні роботи можуть також застосовуватися у порядку заміни інших видів покарань на підставі ч. 5 ст. 53, ч. 3 ст. 74, ст. 82, ч. 4 ст. 83 КК (див. коментар до цих статей). У свою чергу, призначені засудженому виправні роботи чи невідбута їх частина можуть бути замінені іншими видами покарань на підставі ч. 3 ст. 57, ч. 3 ст. 74 КК (див. коментар до цих статей). За частиною 2 ст. 46 КВК заміна невідбутої частини строку виправних робіт штрафом може бути застосована судом за поданням кримінально-виконавчої інспекції і як захід заохочення до засудженого за його зраз­кову поведінку і сумлінне ставлення до праці.
  5.  Засуджений до виправних робіт може бути звільнений від цього покарання чи невідбутої його частини на підставі частин 2 і 3 ст. 74, ст. 75, п. 1 ч. 1 ст. 80, ст. 81, частин 1 і 2 ст. 84, статей 85-87 КК (див. коментар до цих статей). Крім того, згідно із ч. 6 ст. 42 КВК за поданням кримінально-виконавчої інспекції суд може звільнити від відбування виправних робіт чи невідбутої їх частини і осіб, які після постановлен- ня вироку досягли пенсійного віку, а також жінок, які стали вагітними. З підстав, передбачених у пп. 1-3 ч. 1 ст. 536 КПК, виконання вироку про засудження особи до виправних робіт може бути також відстрочено.
  6.  До неповнолітніх виправні роботи можуть бути призначені (ч. 1 ст. 98 КК) лише у віці від 16 до 18 років із дотриманням вимог частин 2 та 3 ст. 100 КК (див. коментар до ст. 100 КК).
  7.  Порядок та умови виконання (відбування) виправних робіт встановлені стат­тями 41-46 КВК.
  8.  Відповідно до п. 5 ст. 89 КК особи, засуджені до виправних робіт, вважаються такими, що мають судимість, протягом року з дня їх відбуття, а якщо до них було приєднане додаткове покарання, передбачене ст. 55 КК, яке перевищує строк виправ­них робіт, - протягом року з дня відбуття останнього. Питання про погашення суди­мості в осіб, які вчинили злочин до досягнення ними 18-річного віку і були засуджені за нього до виправних робіт, вирішується на підставі п. 1 ч. 2 ст. 108 КК (див. коментар до ст. 108 КК).
  9.  Ухилення від відбування виправних робіт, ознаки (види) якого наведені у ч. 6 ст. 46 КВК, тягне за собою відповідальність за ч. 2 ст. 389 КК.