1.  Передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

2. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Стаття, що коментується, вміщує в собі правило, згідно з яким передання будівлі або іншої капітальної споруди наймачеві в обов´язковому порядку повинно супроводжуватися додатковим документом, наприклад, актом про приймання-передачу, який складається у довільній формі.

Норма ч. 1 статті, що коментується, стосується моменту набрання чинності договору найму (оренди) будівлі та іншої капітальної споруди. Відповідно до неї за загальним правилом обчислення строку договору найму починається з моменту оформлення передавального документа (тобто з моменту підписання його сторонами або їх представниками).

Зі ст. 631 ЦК випливає, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов´язки відповідно до договору. Тобто момент обчислення строку договору — це, по суті, момент, з якого він стає чинним. Відповідно до цієї ж статті договір набирає чинності з моменту його укладення. Ст. 638 ЦК передбачає, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх Істотних умов договору. Відповідно до ст. 640 ЦК договір, який потребує простої письмової форми, є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції, а договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, — з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності — і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації — з моменту державної реєстрації. Тобто за загальним правилом кількість договорів у цивільному праві визнаються консенсуальними.

Разом із тим ст. 640 ЦК передбачено, що у випадку, коли відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передача майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (реальний договір).

Саме реальним договором і визнається, виходячи зі змісту ст. 795 ЦК, договір найму (оренди) будівлі (іншої капітальної споруди). Це, до речі, повністю відповідає ст. 759 ЦК, яка містить у собі визначення договору найму (оренди), адже згідно з її змістом припускається, що такий договір може бути як реальним (за домовленістю сторін), так і консенсуальним (як правило).

Оскільки договір найму будівлі (споруди) передбачає згідно з вимогами ст.ст. 793, 794 ЦК дві можливі форми договору, просту письмову або нотаріальну (з її подальшою державною реєстрацією) — залежно від строку дії договору, то правило про встановлення моменту чинності цього правочину є нетрадиційним для цивільного права. Це стосується насамперед нотаріальної форми договору, яка свідчить про консенсуальність правочину, тобто про те, що договір за звичай вважається укладеним з моменту нотаріального посвідчення (або подальшої державної реєстрації), а не з моменту передачі майна (вчинення іншої дії).

Визнання договору найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) реальним має, на нашу думку, наступне значення. Це означає, що у випадку, коли наймодавець не передає наймачеві майно після підписання тексту договору (при простій письмовій формі) чи після нотаріального посвідчення та державної реєстрації договору, наймач позбавлений права вимагати від наймодавця передання майна і відшкодування збитків, завданих затримкою (ст. 766 ЦК), оскільки й сам договір найму, з якого випливають вказані права, не є чинним.

Відповідно до ч. 2 статті, що коментується, повернення наймачем предмета договору найму оформлюється, наприклад, актом передачі-приймання, який складається сторонами у довільній формі. З моменту підписання цього акта договір найму припиняється. Припинення договору означає припинення існування (погашення) прав і обов´язків його учасників, що становлять зміст договору.

Встановлення зазначеної підстави для припинення договору найму (оренди) будівлі, іншої капітальної споруди уявляється помилковим. Це випливає з того, що, незважаючи на отримання предмету найму від наймача, в стосунках між сторонами можуть мати місце різні випадки порушення договору, оскільки сторони не звільняються від відповідальності за порушення договору (наприклад, несплату орендних платежів), яке мало місце під час дії договору. За загальним же правилом припинення зобов´язання, у тому числі договірного, може мати місце тільки у випадку виконання його належним чином (ст. 599 ЦК). Тому ситуація щодо повернення наймачем предмета договору найму може бути доведеною до абсурду. Наприклад, наймодавець через необхідність стягнення прострочених орендних платежів буде вимушений неініціювати повернення будівель (споруд або їх окремих частин), тим самим залишаючи їх у користуванні особи, яка є правопорушником.