1.  Предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

2.  Не можуть бути предметом договору лізингу земельні ділянки та інші природні об´єкти, а також інші речі, встановлені законом.

Стаття, що коментується, встановлює вимоги щодо предмета договору лізингу. Так, предметом договору лізингу можуть виступати неспоживні речі, визначені індивідуальними ознаками, віднесені відповідно до законодавства до основних фондів. Вимоги до предмета договору лізингу можна визначити наступним чином: предметом договору можуть виступати тільки речі. Згідно зі ст. 179 ЦК річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов´язки; речі повинні мати характеристику неспоживності. Стаття 185 Кодексу закріплює, що неспоживною є річ, призначена для неодноразового використання, яка зберігає при цьому свій первісний вигляд протягом тривалого часу; неспоживна річ має бути визначеною індивідуальними ознаками, тобто вона повинна бути наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її (ст. 184 ЦК); річ, яка є предметом договору лізингу, має бути віднесена до основних фондів відповідно до законодавства. Поняття «основні фонди» знаходиться поза межами цивільного права, а свого визначення зазнало в податковому законодавстві, де з´явилося на світ. Під терміном «основні фонди» слід розуміти матеріальні цінності, призначені платником податку для використання в господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію цих матеріальних цінностей, та вартість яких поступово зменшується у зв´язку з фізичним та моральним зношенням (ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 р. (в редакції від 22 травня 1997 р.)).

Таким чином, предметом договору лізингу можуть виступати предмети матеріального світу, призначені для використання протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію, та наділені тільки їм властивими ознаками, що вирізняють їх з-поміж інших однорідних речей.

Визначення предмета договору лізингу раніше мало місце відповідно до ст. 2 Закону України «Про лізинг» шляхом встановлення об´єкта лізингу. Відмінності вимог ст. 2 Закону України «Про лізинг» та ст. 807 ЦК відносно предмета договору лізингу полягають у тому, що, по-перше, об´єкт лізингу не був обмежений встановленням індивідуальних ознак (тобто міг бути встановлений родовими ознаками), по-друге, у згаданому Законі існує вказівка на те, що об´єкт лізингу повинен бути не забороненим до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг (оренду).

Оскільки Закон України «Про лізинг» зберігає чинність у частині, яка не суперечить (не врегульована) новим цивільним кодексом, то встановлені ним вимоги щодо обігоздатності предмета договору лізингу повинні застосовуватися і після набрання даним Кодексом сили.

Як і раніше, предметом договору лізингу не можуть бути земельні ділянки та інші природні об´єкти, а також об´єкти оренди державного майна, визначені у ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 10 квітня 1992 р., крім окремого індивідуально-визначеного майна державних підприємств.

Майно, яке є в державній власності, може бути об´єктом лізингу (предметом договору лізингу) тільки за погодженням з органом, що здійснює управління цим майном у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відповідні органи визначені, зокрема, Декретом Кабінету Міністрів України від 15 грудня 1992 р. «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності».