1.  За договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов´язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоо-держувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

2.  До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

До відносин, пов´язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

3.  Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Лізинг — це разом із іншими одна з форм надання майна у користування, яка, виходячи із притаманних їй специфічних рис, має спеціальне правове регулювання. Воно здійснюється відповідно до № 6 гл. 58 ЦК, а також Закону України «Про лізинг» від 16 грудня 1997 р.; лізинг морських (річкових) суден регулюється Кодексом торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 р. Окрім того на лізингові відносини розповсюджується дія загальних положень про найм (оренду) (№ 1 гл. 58 ЦК), а якщо інше не встановлено законом — також загальних положень договору купівлі-продажу (№ 1 гл. 54 ЦК), договору поставки (№ 3 гл. 54 ЦК) з урахуванням спеціальних правил, законодавче встановлених відносно лізингу. Судова практика у даній сфері узагальнена в Листі ВАСУ від 23 березня 1998 р. «Про Закон України «Про лізинг».

Відповідно до Закону України «Про лізинг» лізинг — це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням та погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Лізинг здійснюється на підставі договору лізингу, який опосередковує відносини учасників лізингу. Визначення цього договору закріплене у п.1 статті, що коментується. Закон «Про лізинг» містить істотне обмеження щодо сторін у договорі лізингу — ними можуть бути тільки суб´єкти підприємництва.

Суб´єктами лізингу відповідно до ст.З закону є: лізингодавець — суб´єкт підприємницької діяльності, у тому числі банківська або небанківська фінансова установа, який передає в користування об´єкти лізингу за договором лізингу; лізингоодержувач — суб´єкт підприємницької діяльності, який одержує в користування об´єкти лізингу за договором лізингу; продавець лізингового майна — суб´єкт підприємницької діяльності, що виготовляє майно (машини, устаткування тощо) та/або продає власне майно, яке є об´єктом лізингу. Істотними умовами договору лізингу є: об´єкт лізингу (склад і вартість майна), умови та строки його поставки; строк, на який укладається договір лізингу; розмір, склад та графік сплати лізингових платежів, умови їх перегляду; умови переоцінки вартості об´єкта лізингу згідно з законодавством України; умови повернення об´єкта лізингу у разі банкрутства лізингоодержувача; умови страхування об´єкта лізингу; умови експлуатації та технічного обслуговування, модернізації об´єкта лізингу та надання інформації щодо його технічного стану; умови реєстрації об´єкта лізингу; умови повернення об´єкта лізингу чи його викупу після закінчення дії договору; умови дострокового розірвання договору лізингу; умови надання відомостей про фінансовий стан лізингоодержувача; відповідальність сторін.

Договір лізингу повинен бути укладеним у письмовій формі, але її недодержання не впливає на дійсність правочину. У разі, якщо об´єктом лізингу є державне майно або договір лізингу передбачає залучення державних коштів чи для забезпечення виконання лізингового договору надаються державні гарантії, договір лізингу підлягає обов´язковій державній реєстрації в порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 1998 р. Такий договір вважається чинним з моменту його державної реєстрації (ст. 210 ЦК). Договори, не зареєстровані у встановленому порядку, визнаються недійсними (нікчемним) (ст. 21 Закону України «Про лізинг», ст. 215 ЦК).

Закон України «Про лізинг» виділяє два види лізингу: фінансовий та оперативний. Фінансовий лізинг — договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця обєкт лізингу на строк, не менший строку, за який амортизується 60 % вартості об´єкта лізингу, визначеної в день укладення договору. Після закінчення строку договору фінансового лізингу об´єкт лізингу переходить у власність лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю. За кордоном саме фінансовий лізинг одержав переважний розвиток. Відповідно до п. 1 ст. 1 Оттавської конвенції УНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг 1998 р., під міжнародним фінансовим лізингом розуміється угода, згідно з якою одна сторона (лізингодавець) відповідно до специфікації та умов, схвалених другою стороною (лізингоодержувачем), укладає договір поставки з третьою стороною (постачальником), відповідно до якого лізингодавець набуває промислової установки, засобу виробництва або інше обладнання і вступає в договір про лізинг із лізингоодержувачем, надаючи йому право використання обладнання в обмін на періодичні платежі. Договір оперативного лізингу відрізняється від договору фінансового лізингу за двома критеріями: строком лізингу і наслідками закінчення строку лізингу. На відміну від договору фінансового лізингу строк договору оперативного лізингу є тривалішим, адже він повинен бути не меншим строку, за який амортизується 90 % вартості об´єкта лізингу. Наслідком спливу строку договору оперативного лізингу є те, що лізингоодержувач не має права набути майно у власність (як у договорі фінансового лізингу), а має повернути його лізингодавцеві (якщо договір не продовжений на новий строк). Оперативний лізинг — це короткострокова здача в оренду машин, приладів, апаратури. Він вигідний у тому випадку, якщо технічні засоби вимагають час від часу проведення яких-небудь робіт.

Стаття, що коментується, виділяє два раніше не відомих українському законодавству види лізингу: прямий або непрямий. Прямий лізинг є двосторонньою угодою між лізингодавцем і лізингоодержувачем. Він передбачає, що у лізинг передається об´єкт, який є власністю лізингодавця, а головне — придбаний (набутий) ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем. У непрямому лізингу беруть участь лізингодавець, лізингоодержувач та продавець об´єкта лізингу. Він може укладатися у формі багатосторонньої угоди або у формі низки угод. В останньому випадку лізингодавець (лізингова фірма), базуючись на отриманому від лізингоодержувача описі (специфікації) предмета майбутнього лізингу, укладає угоду про його постачання (купівлю) і стає власником майна. Умови цієї угоди повинні бути схвалені майбутнім лізингоотримувачем у тій мірі, у який це зачіпає його інтереси. Причому вибір постачальників, умови постачання, характеристики засобів виробництва є прерогативою лізингоодержувача. За другою лізинговою угодою, лізингодавець передає лізингоодержувачеві придбане ним майно для використання.

Специфіка непрямого лізингу складається в тому, що в лізинг здається майно, придбане лізингодавцем виключно з метою передання його в лізинг. Повідомлення про це продавця лізингового майна є обов´язковим для лізингодавця (ст. 11 Закону України «Про лізинг»). Прямий та непрямий лізинги можуть бути як фінансовим, так і оперативним.

Традиційними для нашого законодавства є такі форми лізингу, як зворотний, пайовий та міжнародний, визначення яких закріплено в ст. 4 Закону України «Про лізинг». Разом із тим, у міжнародній практиці застосовується, наприклад, компенсаційний лізинг, коли лізингові платежі за користування обладнанням оплачуються зустрічними поставками продукції, виготовленої на ньому.