Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов’язана з викорис­танням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо-і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак, собак бійцівських порід, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

До обов’язкових ознак джерела підвищеної небезпеки відносяться:

-         непідконтрольність відповідної діяльності безперервному і всео­сяжному контролю з боку людини;

-         високий ступінь вірогідності завдання непередбаченої (випадкової) шкоди.

Джерелами підвищеної небезпеки визнаються різні транспортні засо­би, устаткування промислових підприємств, будівельна техніка, здійснєї вантажно-розвантажувальних робіт, мотоцикли, вибухові, отруйні та за­ймисті речовини. Разом із тим, до цих джерел судова практика не відно­сить велосипеди, вогнепальну та холодну зброю, свійських тварин, гужовнн транспорт.

Класифікація джерел підвищеної небезпеки:

1.  фізичні:

•  механічні - автомобілі, рухомі склади залізниць, річкові та морські судна, виробнично-механічне обладнання промислових підпри­ємств, будови тощо);

-         електричні - обладнання та інші агрегати енергосистеми, що пере­бувають під високою напругою, більшою ніж 380 В;

-         теплові - обладнання гарячих металургійних цехів, парові установ­ки, що перебувають під тиском тощо.

1.  фізнко-хімічні - радіоактивні об’єкти.
2.  хімічні:

•  отруйні - пари йоду, аміаку, сірководню тощо;
•  вибухонебезпечні - тротил, бензин, природний газ;
•  вогненебезпечні - бензин, бензол, газ, денатурат, ефір тощо.

1.  біологічні:

•  зоологічні - дикі тварини, які перебувають у володінні людини;

-         мікробіологічні - штами шкідливих мікроорганізмів, деякі види бак­терій.

Підстави відповідальності за шкоду, завдану джерелом підвищеної не­безпеки, збігаються з загальними об´єктивними підставами відповідальнос­ті, що визначені ст. 1166 ЦК України: протиправність діяльності, пов’язаної з підвищеною небезпекою для оточення, причинний зв’язок між джерелом підвищеної небезпеки та шкодою, що настала.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речо­ве право, договір, адміністративний акт про передачу джерела підвищеної небезпеки в тимчасове користування тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механіз­мом, іншим об’єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання зобов’язана відшкодувати її на загальних підста­вах. Якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засо­бом, механізмом тощо сприяла недбалість її власника (володільця), то шко­да, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається з урахуванням об­ставин, що мають істотне значення.

Відшкодування завданої шкоди проводиться за умови, коли шкода без­посередньо завдана джерелом підвищеної небезпеки. Якщо ж шкода завда­на хоч і під час експлуатації джерела підвищеної небезпеки, але не ним, відшкодування за завдану шкоду виключається (наприклад, судова практика виходить із того, що залізниця не відшкодовує шкоду, завдану пасажирові під час руху потягу твердим предметом, кинутим ззовні).

Відповідно до ст. 1187 ЦК України, обов’язок відшкодувати шкоду ви­никає незалежно від вини заподіювана шкоди, тобто і за випадково завдану шкоду. У цьому полягає істотна особливість відшкодування шкоди завданої джерелом підвищеної небезпеки порівняно з відшкодуванням на загальних підставах (ст. 1166 ЦК України).

Для визнання особи відповідальною за шкоду, завдану джерелом під­вищеної небезпеки, необхідна наявність цивільно-правових повноважень, що пов’язують особу з використанням, зберіганням або утриманням тран­спортного засобу, механізму та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних речовіш; утриманням диких звірів, службових собак.

Повноваження здійснювати діяльність, що є джерелом підвищеної не­безпеки, грунтуються на підставах, які мають цивільно-правове значення (право власності, інше речове право, договір підряду, довіреність тощо). Трудовий договір до таких підстав не належить. Тому не може бути визнана зобов’язаною відшкодувати шкоду особа, яка працює за трудовим догово­ром (водій, машиніст, кінолог, зоотехнік зоопарку). Виконувана ними робота юридично означає діяльність їхнього роботодавця.

Обставини, які виключають відповідальність за шкоду, завдану джере­лом підвищеної небезпеки:

•  непереборна сила;
•  умисел потерпілого;

-         неправомірне заволодіння джерелом підвищеної небезпеки іншою особою;

•  груба необережність потерпілого, яка тягне повне або часткове звільнення від відповідальності (однак, за наявності вини володіль­ця джерела підвищеної небезпеки, що завдав шкоди, груба необе­режність потерпілого не може бути підставою для відмови у від­шкодуванні шкоди).

Володілець джерела підвищеної небезпеки звільняється від відпові­дальності, коли шкода виникла внаслідок непереборної сили - надзвичайної і невідворотної за даних умов події. У подібних випадках причинний зв’язок встановлюється між дією непереборної сили і шкодою, що настала.

Що ж до умислу потерпілого, то в цивільному праві він визначається як усвідомлення особою суспільної небезпечності своєї поведінки, передба­чення її негативних наслідків, бажання такої поведінки або небажання, але свідоме її допущення. Щодо юридичного значення грубої необережності по­терпілого, то вона є підставою тільки для зменшення розміру відшкодуван­ня за рахунок володільця джерела підвищеної небезпеки.

ЦК України передбачає відшкодування шкоди, завданої взаємодією де­кількох джерел підвищеної небезпеки (ст. 1188 ЦК). Шкода, завдана взаємо­дією кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з віти іншої, відшкодовується вішною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй
 

 
не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завда­но шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають значення. Якщо внаслідок взаємодії джерел підви­щеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, то особи, які спільно її завдали, зобов’язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.