Даний вид деліктного зобов’язання виникає у випадку заподіяння шко­ди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я. Поняттям «каліцтво» охо­плюється дві основні категорії:

•  травма - характеризується раптовим та, як правило, одноразовим зовнішнім впливом на організм, внаслідок чого йому завдається фі­зичне ушкодження (наприклад, удар, результатом якого є перелом кісток);
•  професійне ушкодження здоров ´я - характеризується як таке ушко­дження здоров’я, що передбачено чинним законодавством та стало результатом систематичного та тривалого впливу на організм люди­ни шкідливих факторів, що є характерним для даного виду професії (наприклад, хронічний бронхіт є професійним захворюванням осіб, які працюють на шахтах, відкритих кар’єрах).

Поняттям «інше ушкодження здоров´я» охоплюється будь-яке, не пов’язане з каліцтвом, пошкодження здоров’я, що наступило внаслідок так званого загального захворювання (наприклад, внаслідок відключення опа­лення особа захворіла на гостре респіраторне захворювання).

Фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я фізичній особі, зобов´язана відшкодувати потерпілому:
 

•  заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшен­ня професійної або загальної працездатності (ч. 1 ст. 1195 ЦК України);
•  додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчуван­ня, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезуван­ня, стороннього догляду тощо (ч. 1 ст. 1195 ЦК України);
•  моральну шкоду, завдану йому внаслідок зазначеного правопору­шення (ст. 1168 ЦК УКраїни).

До втраченого заробітку (доходу) :

•  включаються всі види оплати праці за трудовим договором за міс­цем основної роботи і за сумісництвом, з яких сплачується податок на доходи громадян, у сумах, нарахованих до вирахування податку ;
•  не включаються одноразові виплати, компенсації за невикориста­ну відпустку, вихідна допомога, допомога по вагітності та пологах тощо (ч. З ст. 1197 ЦК України).

Розмір відшкодування, який підлягає виплаті, залежить від таких об­ставин:

•  розміру заробітку потерпілого;
•  ступеня втрати професійної працездатності;
•  вини потерпілого.

Розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров’я заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, ви­значається:

•  у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який по­терпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров’я;
•  з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездат­ності, а за її відсутності — загальної працездатності.

Відповідно до ч. 1 ст. 1197 ЦК України середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється за бажанням потерпілого за 12 або за 3 останні ка­лендарні місяці роботи, що передували ушкодженню здоров’я або втраті працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров’я. Якщо середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого є меншим від 5-кратного розміру мінімальної заробітної плати, розмір втраченого заробітку (доходу) обчислюється, виходячи з 5-кратного розміру мінімальної заробітної плати.

Для визначення розміру відшкодування у разі професійного захворю­вання може братися до уваги за бажанням потерпілого середньомісячний за­робіток (дохід) за 12 або за 3 останні календарні місяці перед припиненням роботи, що було викликано каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я.

Якщо потерпілий на момент завдання йому шкоди не працював, то його середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється, за його бажанням, вихо­дячи з його заробітку до звільнення або звичайного розміру заробітної плати працівника його кваліфікації в цій місцевості.

На розмір втраченого внаслідок каліцтва або іншого ушкодження Здоров’я заробітку (доходу) впливає і ступінь втрати потерпілим профе­сійної працездатності (здатності працювати за певним фахом і на певній посаді), за її відсутності - загальної працездатності (здатності до виконан­ня будь-якої роботи у звичайних умовах праці).

Втрата працездатності може бути тимчасова або стійка (тривала). Тимчасова втрата працездатності фізичної особи повинна посвідчува- тися листком тимчасової непрацездатності (лікарняним листком), який видається відповідним лікарняним закладом. Стійка (тривала) втрата працездатності встановлюється медико-соціальними експертними комісі­ями Міністерства охорони здоров’я України (МСЕК). На підставі проведе­ної цими органами медико-соціапьної експертизи встановлюється ступінь втрати професійної працездатності особи. У разі, коли втрати професійної працездатності немає, комісії встановлюють ступінь втрати загальної пра­цездатності.

Певні особливості має визначення середньомісячного доходу фЬичної особи-підприємця, втраченого ним внаслідок каліцтва або іншого ушко­дження здоров’я. Розмір доходу фізичної особи-підприємця, а також фізич­ної особи, яка самостійно забезпечує себе´роботою (наприклад, адвокатом, особою, зайнятою творчою діяльністю) визначається з її річного доходу, одержаного в попередньому господарському році, поділеного на 12. Якщо ця особа отримувала дохід менш як 12 місяців, то розмір її втраченого до­ходу визначається шляхом визначення сукупної суми доходу за відповідну кількість місяців (ч. 1 ст. 1198 ЦК України).

Розмір такого доходу обчислюється, виходячи з розміру доходу, який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров’я, у сумах, на­рахованих до вирахування податків, на підставі даних органу державної по­даткової служби.

Певну специфіку має визначення розміру відшкодування шкоди, за­вданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я малолітньої або не­повнолітньої особи (ст. 1199 ЦК України).

У разі каліцтва або іншого ушкодження здоров’я малолітньої особи фізична або юридична особа, яка завдала цієї шкоди, зобов’язана відшко­дувати витрати на її лікування, протезування, постійний догляд, посилене харчування тощо.

Після досягнення потерпілим 14 років (учнем - 18 років) юридична або- фізична особа, яка завдала шкоди, зобов’язана відшкодувати потерпілому також шкоду, пов’язану із втратою або зменшенням його працездатності, ви­ходячи з розміру встановленої законом мінімальної заробітної плати.

Якщо на момент ушкодження здоров’я неповнолітня особа мала заробі­ток, то шкода їй має бути відшкодована, виходячи з розміру її заробітку, але не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати.

Після початку трудової діяльності відповідно до одержаної кваліфікації потерпілий має право вимагати збільшення розміру відшкодування шкода, пов’язаної із зменшенням ного професійної працездатності внаслідок калі­цтва або іншого ушкодження здоров’я, виходячи з розміру заробітної плати працівників його кваліфікації, але не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати.

Якщо потерпілий не має професійної кваліфікації і після досягнення повноліття продовжує залишатися непрацездатним внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров’я, завданого йому до повноліття, то він має пра­во вимагати відшкодування шкоди в обсязі не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати.

Вина потерпілого не враховується у разі відшкодування:

-        додаткових витрат (посилене харчування, протезування, придбання ліків);

•  шкоди, завданої смертю годувальника;
•  витрат на поховання.

Потерпілий має право вимагати збільшення розміру відшкодування.

•  якщо його працездатність знизилася порівняно з тією, яка була у нього на момент вирішення питання про відшкодування шкоди (ст. 1203 ЦК України);

-        у разі підвищення вартості життя - на підставі рішення суду (ст. 1208 ЦК України);

-        у разі збільшення розміру мінімальної заробітної плати - на підставі рішення суду (ст. 1208 ЦК України).

Зменшення розміру відшкодування шкоди може бути здійснено:

•  на вимогу особи, яка завдала шкоди - якщо працездатність потерпі­лого зросла порівняно з тією, яка була в нього на момент вирішення питання про відшкодування шкоди (ст. 1204 ЦК України);

-        якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди (ч. 2 ст. 1193 ЦК України);

•  завдання шкоди фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину (ч. 4 ст. 1193 ЦК України).