Воєнна організація нинішньої структури і чисельності, з належним чином не визначеними завданнями та функціями, з нинішнім правовим регулюванням суспільних правовідносин, які склалися ще в радянські часи,  залишається неспроможною для усунення потенційних і реальних загроз національній безпеці та обтяжливою для утримання. Адміністративна реформа України, яка запроваджена  відповідно до Концепції адміністративної реформи в Україні [109,с.59;111;112;228], з метою забезпечення реформування системи державного управління в Україні[9,10], а також реформування системи державної служби в Україні[85], зачепила  Воєнну організацію лише в частині реорганізації органів військового управління без кардинальних змін вдосконалення системи державного управління у сфері безпеки[284,с.61]. На нашу думку, реформа військової служби в Україні повинна здійснюватися в невід'ємній єдності з Концепцією реформування державної служби в цілому[170,с.75].

Затвердження у січні 1997 року відповідними указами Президента України Державної програми будівництва та розвитку Збройних Сил України на період до 2005 року і Державної програми реформування та розвитку Збройних Сил України на період до 2005 р. є прагненням керівництва держави створити за принципом оборонної достатності сучасну модель Збройних Сил України - оптимальних за чисельністю, мобільних, добре озброєних, всебічно забезпечених і навчених військ (сил), які спроможні були б виконати покладені на них завдання за будь-яких обставин і в той же час не були б занадто обтяжливі для держави[34,с.70-73]. На розвиток зазначених вище програм Президентом України затверджена Концепція переходу Збройних Сил України до комплектування військовослужбовцями контрактної служби на період до 2015 року [236] та Державна програма переходу Збройних Сил України до комплектування військовослужбовцями, які проходять військову службу за контрактом [211]. Їх реалізація передбачає вдосконалення системи комплектування Збройних Сил України та організації проходження військової служби і до 2015 року завершення повного переходу на службу за контрактом, тобто переходу до професійної армії.

Однак як зазначають О.М.Гончаренко і Е.М.Лисицин і з чим доцільно погодитися, "належного ефекту від реформування Збройних Сил України можна чекати лише в тому разі, коли ця реформа планується і проводиться як складова частина реформування всієї Воєнної організації держави. Реформу Збройних Сил України необхідно пов'язати з попередньо розробленим, новим і досконалішим, сучасним документом - Воєнною доктриною, яка відповідала б новій, сучасній ситуації" [58].

З огляду на зазначене корисним для України, на нашу думку, був би досвід  інших держав [35,с.55-57;46,с.65-68;182;302,с.58], держав-членів ЄС, НАТО [146;157;263;298;310,с.43] та держав-кандидатів на вступ до НАТО [290] з питань реформування своїх збройних сил [36,с.48-52;96]. Так, один з близьких партнерів України Республіка Польща продовжує здійснювати процес реформування своїх збройних сил у координації з діяльністю державних та урядових структур, оскільки військово-політичне керівництво Польщі розглядає його як один із елементів інтеграції усієї держави в структури НАТО.

По-перше, для Війська Польського базовим рішенням щодо модернізації в контексті вимог НАТО стало прийняття нової, скоординованої як з Альянсом, так і з державними органами - міністерством фінансів, транспорту і інфраструктури, економіки та іншими відомствами "Програми перебудови і технічної модернізації збройних сил Республіки Польща на період 2001-2006 рр.". Незважаючи на те, що для проведення реформування збройних сил спеціальних окремих комісій, як у інших країнах (США, Німеччина тощо)[277], не створювалося, уся поточна робота здійснювалася Міністерством національної оборони, координація з названими вище міністерствами та відомствами відбувається як на основі прямих контактів робочих груп, так і шляхом обговорення окремих питань на засіданні Ради Міністрів.

По-друге, з ініціативи Уряду одночасно із згаданою вище програмою був розроблений законопроект "Про реформування та технічну модернізацію збройних сил і їх фінансування на період 2001-2006 рр.". Законодавче забезпечення фінансування процесу модернізації мало ту перевагу, що зміни, особливо у випадках пере адресації фінансових ресурсів на інші державні потреби, стали значно менш ймовірними, оскільки вимагали б зміни закону. Тобто з самого початку програма модернізації збройних сил була скоординована Урядом як з членами НАТО, так і приведена у відповідність до економічної та фінансової ситуації в державі, що забезпечило урядову підтримку процесу модернізації та реформування збройних сил.

Законодавче закріплення відповідальності Уряду за виконання гаданої вище програми стало третьою особливістю досвіду урядових структур Польщі.