Існує певна особливість у забезпеченні житлом військовослужбовців за контрактом (крім офіцерів). Якщо вони не забезпечені  житловою  площею  за  місцем служби, то на перші 5 років служби їм надаються службові приміщення  або житлова площа в гуртожитку. Це викликано тим, що протягом цього часу за ними  зберігається право на житлову площу, яку  вони  займали  до  вступу  на  військову службу. Вони також не можуть бути виключені із списків громадян,  взятих на квартирний облік. Таким чином, держава передбачає вірогідність того, що військовослужбовець за певних обставин може залишити військову службу до закінчення контракту і тим самим зберігає за ним відповідні гарантії, надані йому за попереднім місцем проживання. При продовженні  військової  служби  понад  5 років  забезпечення    зазначених військовослужбовців жилими приміщеннями за місцем служби провадиться на загальних підставах.

Збереження  і  зміцнення  здоров'я,  фізичний  розвиток військовослужбовців - важлива і невід'ємна частина їх підготовки до виконання військового   обов'язку. Піклування командира (начальника)  про  здоров'я  підлеглих  є  одним  з  основних його обов'язків у  діяльності  щодо  забезпечення  постійної  бойової готовності військової частини (підрозділу). Це досягається шляхом: проведення командирами (начальниками) заходів, спрямованих на створення здорових умов служби і побуту; систематичного загартовування і фізичного розвитку; виконання санітарно-гігієнічних, протиепідемічних і лікувально-профілактичних заходів.

Держава має створювати  необхідні санітарно-гігієнічні та побутові  умови  для несення служби з  урахуванням  її специфіки та  екологічної обстановки. Військовослужбовці забезпечуються безплатною кваліфікованою медичною допомогою у  військово-медичних  закладах. Офіцери, прапорщики, мічмани, військовослужбовці за контрактом і члени  їх сімей мають право на санаторно-курортне лікування та відпочинок у санаторіях,  будинках відпочинку,  пансіонатах  і  на  туристських  базах військових формувань. Курсанти  військових навчальних  закладів,  військовослужбовці-жінки при наявності медичних показань забезпечуються  безплатним  санаторно-курортним лікуванням.

Військовослужбовці щороку проходять медичне обстеження. Порядок його проходження військовослужбовцями та проведення з ними лікувально-профілактичних заходів регулюється Положенням про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Збройних Силах України [245]. Тим військовослужбовцям, які зайняті на роботах із шкідливими умовами праці, а також при особливому характері їх служби, а також які стали інвалідами внаслідок бойових дій, та учасникам бойових дій і прирівняним до них особам путівки для санаторно-курортного лікування надаються в першу чергу.

Державне страхування, яке є обов'язковим для військовослужбовця[260], передбачається в разі його загибелі або смерті в розмірі 100-кратного мінімального прожиткового рівня на час загибелі або смерті, а також у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних у період проходження служби (зборів), у розмірі, залежному від ступеня втрати працездатності, що визначається у відсотковому відношенні від загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті. Умови страхування і порядок виплат страхових сум військовослужбовцям і військовозобов'язаним, призваним на збори, та членам їх сімей встановлено  Кабінетом Міністрів України [257].

Чергові щорічні відпустки мають надаватися військовослужбовцям із збереженням матеріального  забезпечення, тривалість яких залежить від вислуги років і становить від 30 до 45 діб без врахування часу, необхідного для проїзду до місця проведення відпустки і назад. За особливий  характер  служби,  а  також зайнятим на роботах зі шкідливими умовами праці військовослужбовцям надаються щорічні додаткові відпустки зі збереженням  матеріального забезпечення у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України[249]. Вони мають право і на додаткові  відпустки  із  збереженням  матеріального забезпечення за сімейними обставинами, у  зв'язку  з  навчанням  у навчальних закладах та з інших поважних причин.

Держава повинна гарантувати  військовослужбовцям  матеріальне  та  інше забезпечення у розмірах, що стимулюватимуть заінтересованість  громадян України у військовій службі. В системі гарантій для військовослужбовців вирішальне значення має грошове забезпечення, яке визначається залежно від посади, військового звання,  кваліфікації,  наукового  ступеня  і  вченого звання, тривалості та умов військової служби.

Військовослужбовцю виплачуються компенсації, під якими розуміють різного роду грошові відшкодування додаткових витрат, що виникають у зв'язку з виконанням ним службових завдань. З обов'язків держави забезпечити соціально-економічні умови військової служби прямо витікає зобов'язання військової частини, в якій  військовослужбовець займає відповідну посаду, компенсувати йому витрати, пов'язані із службовими відрядженнями, а також з переведенням для подальшого  проходження військової служби в іншу військову частину чи в іншу місцевість.

Військовослужбовцям передбачається виплата також різного роду премій, допомог (народження дитини, хвороба, стихійне лихо) тощо. Правовою основою для цього є обов'язок держави надавати військовослужбовцю матеріальні підтримку і допомогу. Проте, військова частина не вільна у розмірі та обсязі їх надання, оскільки вони жорстко регламентовані нормативно-правовими актами Уряду.

Специфіка військової служби визначається також тим, що у зв'язку з особливим характером обов'язків, які покладені на військовослужбовців чинним законодавством, їм надається ряд пільг. Пільги - встановлені чинним законодавством специфічні військово-службові права, які передбачають певні переваги військовослужбовців та членів їхніх сімей перед іншими громадянами в різних сферах суспільного життя: по податках, перевезеннях, житловому забезпеченню[227] тощо. Так, військовослужбовці, які прослужили не менше 17 років і не забезпечені житловою площею, мають право на першочерговий вступ до житлово-будівельного (житлового) кооперативу або одержання земельної ділянки для індивідуального житлового будівництва в населених пунктах, вибраних ними  для  проживання з урахуванням встановленого порядку. Якщо військовослужбовці не мають жилого приміщення для постійного  проживання, то вони мають право на одержання кредитів на індивідуальне та кооперативне житлове  будівництво  або  придбання індивідуального жилого будинку на строк до 20 років з погашенням за рахунок коштів військових формувань від 50 до 100 відсотків наданої установами банків позики. Проте ця норма практично не діє, оскільки банки згадані кредити не надають у зв'язку з тим, що військові формування коштів для погашення таких кредитів із державного бюджету не отримують.

До житлових пільг можна віднести 50-процентну знижку плати за користування житлом (квартирної плати) та плати за комунальні послуги. Проте як і попередня, ця норма практично не діє, оскільки протягом кількох років Законом України "Про державний бюджет" на відповідний рік її дія призупиняється. Крім згаданої вище, призупинена дія і таких "пільгових" норм, як: забезпечення  військовослужбовців та членів їх сімей безоплатним  проїздом у відпустку;  безоплатним проїздом всіма видами міського пасажирського транспорту (за винятком таксі) та автомобільним транспортом загального користування в сільській   місцевості,  а також залізничним  і  водним  транспортом  приміського  сполучення  та автобусами приміських маршрутів. Скасована норма щодо звільнення військовослужбовців від сплати прибуткового податку з усіх одержуваних ними доходів.

Із наданих законодавцем для військовослужбовців пільг продовжують діяти такі з них, як: безоплатний проїзд і перевезення багажу при переїзді військовослужбовця на нове місце служби, а також, у зв'язку з цим, виплата грошової допомоги; безоплатний  проїзд всіма видами міського пасажирського  транспорту загального користування (крім  таксі)  в  межах  адміністративного району за місцем проживання, залізничного  та  водного  транспорту приміського сполучення та автобусами  приміських  маршрутів військовослужбовців, які стали  інвалідами  внаслідок  бойових дій,  учасниками  бойових  дій  та  прирівняними до них особами.  Вони мають право на 50-відсоткову знижку при користуванні міжміським залізничним, повітряним, водним та автомобільним транспортом. Військовослужбовці строкової військової служби мають право  безплатного відправлення й одержання листів. 

Соціальна політика держави покликана забезпечити громадянам гарантовані Конституцією України права. Відтак очевидно, що визначальним пріоритетом державної соціальної політики є забезпечення прав і свобод людини і громадянина, передбачених розділом II Конституції України. Серед цих положень є державні гарантії на соціальне забезпечення.

Право на соціальне забезпечення як і інші права, у відповідності до Конституції України, у разі настання згаданих випадків, гарантується кожному, незалежно від статі, раси, національності, мови, походження, майнового стану, місця проживання, ставлення до релігії, переконань та інших обставин. Воно багатогранне і включає різні за своїм змістом види забезпечення. Конституційне право на соціальне забезпечення поширюється і на громадян, які проходять військову службу. Соціальне забезпечення здійснюється шляхом встановлення для них деяких переваг або звільнення їх від виконання певних державних обов'язків, надання їм певних видів соціальних послуг, призначенням і виплатою відповідних грошових сум. Так, згідно з положеннями згаданих вище законів, час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх загального і безперервного трудового стажу, а також до стажу роботи за спеціальністю та до стажу державної служби.

Однією з гарантій, якою держава захищає своїх громадян від можливого свавілля керівників, є те, що військовослужбовці, за винятком тих, які проходять строкову службу, не можуть бути звільнені з військової служби до набуття ними права на пенсію за вислугу років, крім випадків, коли їх служба припиняється за власним бажанням, у зв'язку із станом здоров'я, закінченням строку або невиконанням умов контракту, систематичним невиконанням вимог військових статутів, скороченням чисельності  або  штату військовослужбовців, а також у разі позбавлення волі за вироком суду.

Пенсійне забезпечення є однією з найважливіших складових соціального забезпечення. Його мета - забезпечення рівня життя непрацездатних осіб, не нижчого від прожиткового мінімуму, встановленого державою[165].

Пенсійні відносини є основним видом суспільних відносин, які складають предмет права соціального забезпечення і є особливою формою здійснення права на пенсію. До цього виду соціальних відносин наближені й тісно з ними пов'язані відносини зі здійснення соціального страхування військовослужбовців, формування й використання Пенсійного фонду та Фонду соціального страхування, різноманітних виплат, соціального обслуговування.