Пенсійні відносини у воєнній сфері є правовими відносинами, оскільки виникають лише за наявності норм пенсійного законодавства. У воєнній сфері встановлено декілька видів згаданих правовідносин, в залежності від видів пенсій, які визначені для військовослужбовців. Так, військовослужбовці за контрактом,  особи,  які  мають право на пенсію за Законом України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" при наявності  встановленої цим Законом вислуги на військовій службі і на службі в органах внутрішніх справ мають право на довічну пенсію за вислугу років та по інвалідності. Члени  сімей  військовослужбовців,  осіб,  які мають право на пенсію,  які  загинули  чи  померли  або пропали безвісти, мають право на пенсію в разі втрати годувальника.

У воєнній сфері існує три види пенсійних відносин із чотирьох (крім відносин пов'язаних з отриманням пенсії за віком, які не передбачені військовим законодавством). Кожне з цих видів пенсійного забезпечення реалізовується в конкретних правовідносинах, вирізняючись суб'єктами, підставами для їх виникнення, обсягом повноважень та прав їх учасників тощо, обсяг яких визначається законом. Ці правовідносини завжди двосторонні. Їх сторони мають як права, так і обов'язки.

В спеціальній літературі [273,с.62] пенсійні правовідносини поділяються на дві групи:

• правовідносини з приводу певних видів пенсійного забезпечення (основні чи матеріальні правовідносини);

• процедурно-процесуальні відносини з установлення юридичних фактів і розгляду спорів між сторонами правовідносин, якщо ці спори законом не віднесені до прерогативи судового розв'язання.

Перші з цих правовідносин по відношенню до других є основними. В той же час процедурний порядок призначення пенсії передує матеріальному праву на отримання військовослужбовцем пенсії.

Пенсійні правовідносини у воєнній сфері мають тривалий характер. Вони не обмежуються в часі, проте можуть змінюватися - військовослужбовець може змінити суб'єкта виплати пенсійних коштів, при наявності права на пенсійне забезпечення за іншим законом (законів України "Про державну службу в Україні", "Про прокуратуру" тощо). 

Пенсійні правовідносини є майновими відносинами. Їх типовою рисою є застосування до них принципу диференціації розмірів пенсій. У них відсутні засади взаємності. Пенсійний орган відповідного військового формування зобов'язаний нарахувати пенсію, а колишній військовослужбовець - вимагати її призначення.

Пенсійні правовідносини виникають на підставі юридичних фактів, так само як і змінюються і припиняються. Основним видом пенсійних правовідносин у воєнній сфері є правовідносини, пов'язані з призначенням пенсії за вислугу років. Юридичними фактами для їх виникнення є: досягнення граничного віку перебування на військовій службі відповідно до військового звання в поєднанні з вислугою років, необхідного для призначення пенсії; волевиявлення військовослужбовця; рішення командування військового формування щодо призначення пенсії; настання відповідної події, незалежної від волі сторін правовідносин (захворювання, закінчення дії контракту, відповідне рішення органів державної влади про скорочення чисельності військових формувань тощо).

Досягнення граничного віку перебування на військовій службі відповідно до військового звання в поєднанні з вислугою років, необхідного для призначення пенсії є фактом, з яким законодавець пов'язує даний вид пенсійних правовідносин. Він дає і назву цього виду пенсії - за вислугою років, за умови, що вона складає не менше 20 років.

Підставою для виникнення пенсійних правовідносин у зв'язку з інвалідністю є юридичний склад, що містить наступні елементи: наявність однієї з трьох груп інвалідності у поєднанні з її причиною (внаслідок поранення,  контузії,  каліцтва,  захворювання,  одержаних під час захисту   Батьківщини,   виконання  обов'язків  військової служби (службових обов'язків); волевиявлення інваліда і акт відповідного компетентного органу щодо призначення пенсії по інвалідності. Розмір пенсій по інвалідності визначається законом і в окремих випадках залежить від вислуги років.

Підставою для припинення правовідносин пов'язаних з отриманням пенсії можуть бути як окремі юридичні факти, так і юридичні склади, а саме: смерть пенсіонера; переведення з однієї пенсії на іншу; повторний призов військового пенсіонера на військову службу; відновлення працездатності інваліда і, як наслідок, зняття з нього групи інвалідності; досягнення осіб, які були на утриманні померлого (загиблого) військовослужбовця, повноліття, а студентами вищих навчальних закладів - 23-річного віку.

Крім пенсії, військовослужбовці можуть отримувати різного виду надбавки та виплати. Їм надається грошова допомога в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, при звільненні з військової  служби  за  вислугою  строку служби,  віком, станом здоров'я, у зв'язку зі скороченням штатів або з організаційними заходами в разі неможливості використання на службі. Військовослужбовцям, звільненим з військової служби за власним бажанням, через  сімейні  обставини  або  інші  поважні причини,  перелік яких визначається Кабінетом  Міністрів  України, виплачується  грошова  допомога  у  розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Ними отримується грошова допомога на оздоровлення та державна допомога сім'ям  з  дітьми  в  порядку  і розмірах, що визначаються законодавством України.

Як свідчить практика реалізації соціальної політики в Україні в цілому і у військових формуваннях зокрема, держава не завжди дотримується своїх  конституційних зобов'язань. Про те, що всі гарантії, які держава повинна надавати військовослужбовцям, виконуються в повному обсязі, говорити не доводиться. Зрозуміло, за умови системної економічної кризи соціальна політика не може бути повноцінною, адже для реалізації соціальних програм потрібні значні ресурси. У цей період функції держави зводяться до забезпечення мінімального соціального захисту найбільш нужденним верствам населення. Проте в Україні "соціальна ціна" реформ виявилася надмірною, а система соціального захисту малоефективною. Майнове розшарування, перерозподіл суспільного багатства, збагачення та концентрація значних матеріальних цінностей в руках у невеликого прошарку населення на тлі різкого зниження життєвого рівня і навіть зубожіння переважної більшості громадян України свідчать про недосконалість системи оплати праці та податкових механізмів регулювання доходів населення.

Соціальну напруженість посилює незадовільний стан фінансування зарплат працівникам бюджетної сфери[12,с.35-36], пенсій, допомог[13]. Постійно виникає диспропорція у грошовому і майновому забезпеченні військовослужбовців різних військових формувань, а також їхнього пенсійного забезпечення.  Діюча система соціальних пільг не забезпечує надання в потрібному обсязі допомоги, а навпаки сприяє збільшенню доходів заможних верств населення. Це викликає серед військовослужбовців невдоволення, розчарування у виборі професії серед молодих офіцерів, негативно відбивається на загальному стані боєготовності військ та належному виконанні військовослужбовцями службових обов'язків, а також в цілому понижує стан забезпечення національної безпеки держави. Крім причин економічного характеру, це викликано, на нашу думку, ще й тим, що у державі до цього часу не запроваджена система проведення єдиної державної політики у воєнній сфері.

Незважаючи на те, що в державі здійснюється пенсійна реформа, існує нагальна потреба в перегляді правових норм законодавства щодо надання державою відповідних видів соціальних гарантій, насамперед, в частині справедливого вирішення питання забезпечення  пенсіями звільнених з військової служби громадян. Чинна на даний час стаття 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб"[240] щодо перерахування раніше призначених пенсій не сприяє справедливому вирішенню згаданої проблеми. Вона не містить норми, якою б визначався розмір складових грошового забезпечення військовослужбовців, з якого здійснювалося б перерахування раніше призначених пенсій у разі підвищення грошового забезпечення військовослужбовцям. Це спонукає керівників центральних органів виконавчої влади, у підпорядкуванні яких функціонують відповідні військові формування, довільно визначати розмір видів грошового забезпечення, з якого здійснюється перерахування раніше призначених пенсій. Внаслідок цього утворилося декілька категорій пенсіонерів, розміри пенсій яких різняться в залежності від періоду звільнення з військової служби. Заходи, яких вживає Уряд, неефективні, і згадана диспропорція з кожним роком збільшується. Крім того, при такому підході до вирішення питання усунення існуючої диспропорції у пенсійному забезпеченні, у найближчий період часу прогнозується поява категорій пенсіонерів з новими, більш високими розмірами пенсійного забезпечення, що негативно відіб'ється на загальному стані соціального забезпечення відповідної категорії людей і викличе новий спалах соціальної напруги.

На нашу думку, однією з головних причин невирішених проблем  лишається незадовільний загальний стан справ у воєнній сфері. Насамперед це стосується Воєнної організації держави. Мова йде про її структурну та чисельну надмірність; функціональну недостатність; диспропорцію розвитку її складових; економічну обтяжливість; незадовільний стан озброєння та матеріального забезпечення; низький рівень соціальної захищеності військовослужбовців[265,с.44-45]; кадрові диспропорції; велику плинність офіцерських кадрів; невисокий рівень професіоналізму військовослужбовців; неефективну та економічно обтяжливу систему підготовки офіцерів[297]; занепад воєнної науки тощо. Таким чином,  можна констатувати, що в Україні назріла потреба в проведенні воєнної реформи, що викликане як внутрішніми, так і зовнішніми чинниками[84], про що також зазначають вітчизняні фахівці[42,с.2-16]. На неприпустимість зволікання в проведенні воєнних реформ у країнах Центральної та Східної Європи вказують і зарубіжні спеціалісти  [77].

Методологічне значення для проведення воєнної реформи[63,c.31] має питання предмета цієї реформи, який, на нашу думку, має складати сукупність взаємопов'язаних елементів: адміністративної реформи[6,с.10-11;7,с.46-51] у частині, що стосується удосконалення структури Воєнної організації держави; реформи адміністративного законодавства у воєнній сфері; реформи військової науки.

На необхідність проведення воєнної реформи в Україні звертають увагу такі вчені військової науки, як І.Лосєв і В Антонець, зазначаючи, що згадана реформа торкнеться усіх матеріальних і духовних сфер України. Вона є проблемою державною, яка вимагає глибокого наукового обґрунтування, значних матеріальних засобів, фінансових витрат, тривалих термінів реалізації [137].  Тобто це є комплекс загальнодержавних заходів політичного, економічного, соціального характеру[98]. В Україні ж заходи, які вживаються державою нині є заходами реформування, насамперед, Збройних Сил України.