Крім цього, необхідно враховувати можливості, коли адміністративний орган може приймати рішення, змінюючи своє ставлення до принципу рівності з причин загального або публічного інтересу чи у зв`язку з тим, що минула практика застосування дискреційних повноважень визнана протиправною або невідповідною, наприклад, принципу справедливості тощо.

Досить важливим для правильного застосування дискреційних повноважень є принцип пропорційності, який відіграє роль певного балансу або прийнятного компромісу для обох сторін  в узгодженні інтересів.

Як правило, найбільш поширеного застосування він набуває у випадку, коли адміністративний акт, прийнятий на базі адміністративного розсуду, негативно впливає на права і свободи  заінтересованих осіб. Мета цього принципу полягає в необхідності відшукати у конкретних випадках адміністративним органом розумний баланс, наприклад, між публічними, з однієї сторони, та приватними інтересами - з іншої. Прикладами подібної ситуації є випадки, передбачені ст.ст. 146, 147 Земельного кодексу України, а саме: викуп земельних ділянок для суспільних потреб та примусове відчуження земельних ділянок з мотивів  суспільної необхідності. Реалізація даних актів здійснюються з метою забезпечення суспільних потреб та суспільної необхідності, але при цьому враховуються інтереси приватних власників, якщо говорити про викуп, то у вигляді наявності згоди власника на викуп та письмового попередження його  про майбутній викуп не пізніше, ніж за один рік; при відчужені (вилучені) - лише у випадку надзвичайного або воєнного стану, за умови повного відшкодування її вартості, наявность можливості у разі припинення дії обставин, у зв'язку з якими було проведено примусове відчуження, має право вимагати повернення цієї земельної ділянки, а якщо неможливо повернути, то за його бажанням надається інша земельна ділянка [33].

Наведений приклад чітко ілюструє наявність розумного компромісу між інтересами суспільства та приватного власника, який дозволяє їм нормально співіснувати та розвиватися.

Крім цього, орган виконавчої влади та місцевого самоврядування, який має можливість застосувати дискреційні повноваження, не повинен накладати на особу будь - якого обов`язку, який, з огляду на визначену мету, є непосильним для виконання. У такому випадку відразу необхідно підкреслити слово "розумний" баланс або компроміс, адже він є підтекстом або внутрішньою стороною зовнішнього вираження попереднього твердження про співрозмірність реалізації обов`язку особою та поставленою метою, тобто адміністративний орган, приймаючи адміністративний акт, змушений утриматися від дій, які тою чи іншою мірою, можуть завдати шкоди інтересам особи, що є непропорційною відносно встановленої мети застосування права на власний розсуд.

Також необхідно зазначити, що принцип пропорційності набув свого належного відображення в ст.64 Конституції України, що вказує на його особливу важливість для суспільних інтересів.  Згідно з ч. 2 вказаної статті окремі тимчасові обмеження прав і свобод можуть встановлюватися в умовах воєнного або надзвичайного стану, за винятком права і свободи, передбачених статтями 24, 25, 27-29, 40, 47, 51, 52, 55-63 Конституції України. Слід також зазначити, що такі обмеження, як це, безпосередньо випливають із ч. 2 ст. 64 Конституції України, по-перше, мо­жуть діяти лише впродовж конкретного строку, і, по-друге, бути "окремими", тобто торкатися не усієї системи консти­туційних прав та свобод людини і громадянина і не повного обсягу і змісту тих чи інших прав та свобод [44].

Більшість європейських країн у своїх системах адміністративного права також визнають принцип розумного балансу між поставленою метою та засобами, що використовуються для її досягнення, наприклад, п. 6 пр. 49 Закону ФРН про адміністративну процедуру зазначає, що адміністративний акт, який надає переваги,  скасовується у випадках, коли:

       1. Орган, згідно зі зміною правової норми, мав би право не приймати 
адміністративного акта, якщо тільки особа, яка отримала переваги, їх поки 
що не використала або не отримала на підставі цього адміністративного 
акта жодної послуги і якщо без скасування акта виникла б небезпека для 
публічних інтересів;

       2. Якщо необхідно попередити або усунути тяжкі наслідки для публіч­ного блага,  то орган влади за заявою зачепленої цим особи повинен відшкодувати їй майновий збиток, завданий у зв´язку з тим, що вона розраховувала на подальшу дію адміністративного акта, якщо її довіра підля­гає захисту [47].

       Принцип розумного часу займає провідне місце в аспекті забезпечення та налагодження чіткої, цілеспрямованої та оперативної роботи органів виконавчої влади та місцевого самоврядування. 

         Особливого значення він набуває під час здійснення адміністративним органом таких позитивних проваджень, як реєстраційні та дозвільні, адже категорія "строк" у них відіграє одну із ключових ролей, тому що  продукує можливість якнайшвидшої реалізації отриманих прав або подальшого створення нових. Наприклад, відповідно до п.3, п.5 ст. 25 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", за відсутності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи державний реєстратор повинен внести до реєстраційної картки на проведення державної реєстрації юридичної особи ідентифікаційний код заявника відповідно до вимог Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України та внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації юридичної особи на підставі відомостей цієї реєстраційної картки, у строк, що не повинен перевищувати три робочих дні з дати надходження документів для проведення державної реєстрації юридичної особи [66].

У такій ситауції особа, тобто заявник,  зацікавлена якнайшвидше дізнатися  про результат реєстрації, щоб розпочати підприємницьку діяльність. Якщо закон не буде встановлювати подібні рамки, то це призведе до негативних проявів у діяльності адміністративного органу, пов`язаних з затягуванням прийняття рішення, а заявник може опинитися у невизначеному становищі на необмежений строк.

Під  "розумним часом" в цьому випадку слід розуміти достатній термін, який залежить від ряду чинників, а саме від складності справи, кількості осіб, залучених до справи, невідкладності рішення, перевірки фактів, розглядуваних у справі тощо, інакше кажучи це строк, який  дозволить адміністрації розглянути всі необхідні обставини справи і прийняти відносно цього адекватне рішення. Чітко та кетегорично встановлені часові рамки, на переконання автора, не можуть врахувати конкретики справи, всіх життєвих ситуацій, а отже допускають високий ступінь помилковості поспішно винесеного рішення  відповідно до встановленого строку. У Європі, на основі правозастосовчої практики, у важливій частині прецедентного права, розробленого відповідними органами, вказується, у який спосіб здійснюється оцінювання концепції розумного часу в адміністративних питаннях. Подібна методика оцінювання і визначення необхідного терміну, виступає в ролі дисциплінуючого фактора, але у разі неспроможності адміністративного органу прийняти рішення протягом розумного часу справа може бути передана на контроль органу, уповноваженого для таких цілей, що є також принципом застосування дискреційних повноважень, який буде розглядатись в подальшому. 

У чому полягає сутність подібної методики оцінювання концепції розумного часу, які чинники необхідно враховувати для окреслення приблизних часових рамок щодо вирішення справи?

Спробуємо відповісти на поставлені питання, розробивши подібну концепцію розумного часу із застосуваннями системоутворюючої ознаки.

Вид адміністративно - процедурного провадження

Загальна характеристика окремо взятої справи

Конкретика та особливості справи

Побудова подібної схеми дозволить системно підійти до розроблення вказаної методики і врахувати всі критерії.

Перший етап: віднесеня справи до відповідного адміністративно - процедурного провадження, що реалізується автоматично, адже кожен орган виконавчої влади або його структурна одиниця наділені характерними лише для них повноваженнями, тобто підвідомчістю.

Другий етап: відразу слід зауважити, в процесі практичної управлінської діяльності він фактично збігається з першим, як наслідок лише формально або теоретично є можливим говорити про їх виділення в окремі стадії. Таким чином, в подальшому ми будемо розглядати зазначені етапи консолідовано. На цьому етапі для оцінки розумного часу в адміністративній справі необхідно встановлювати наступні критерії:

1. наявність виробленої практики при вирішенні подібних справ, що дозволяє потенційно припустити певні часові межі, базуючись на попередньому досвіді щодо вирішення аналогічних справ. В такому разі ми звертаємося до принципів застосування, відкритості та відступу від вказівок, визначених Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи від 11 березня 1980 року № R (80)2 щодо здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами, належна реалізація яких  гарантує оптимальне визначення відповідного терміну;
2. "кількість інстанцій", які повинна пройти справа до прийняття кінцевого рішення по ній, тобто наскільки "насичена"  або громіздка сама процедура, наприклад, при реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності, відповідно до п.1ст.26 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації юридичної особи зобов´язаний передати відповідним органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування повідомлення про проведення державної реєстрації юридичної особи із зазначенням номера та дати внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру та відомості з реєстраційної картки на проведення державної реєстрації юридичної особи [66]; іншим прикладом може бути державна реєстрація банків, відкриття їх філій, представництв, відділень, де процедура  набагато складніша ніж при реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності, з огляду на вид діяльності, і часові рамки всановлені не в межах двох днів (для фізичних осіб-підприємців) та трьох днів (для юридичних осіб), а відповідно до п.4.6 Положення про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв, відділень Національний банк приймає рішення про державну реєстрацію банку або про відмову в державній реєстрації банку не пізніше ніж за три місяці з часу подання повного пакета документів [126].

Отже, базуючись на зазначених прикладах, ми спостерігаємо, що встановлення відповідного строку прямопропорційне складності процедури, яка залежить від виду майбутньої діяльності суб`єкта. Подібна пропорція характерна також для процедур, що реалізуються в порядку дискреційних повноважень, адже "кількість інстанцій" (складність справи) теж виступають в ролі детермінанта часових рамок, який встановлюється не законодавцем, а посадовою особою адміністративного органу на власний розсуд.

Таким чином, на основі виробленої практики та  за категорією складності справи адміністрація встановлює приблизний або попередній строк розгляду справи, про що повідомляє зацікавлену особу.