Спеціальний - це контроль, який здійснюється безпосередньо за правильністю реалізації адміністративним органом дискреційних повноважень. Згідно із закордонною практикою, виконання цієї функції покладається на адміністративну юстицію, яка є системою судових органів (судів), що контролюють дотримання законності у державному управлінні шляхом вирішення в окремому процесуальному порядку публічно - правових спорів, які виникають у зв`язку зі зверненням фізичних та юридичних осіб до органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування або їх посадових осіб [113, с. 352-353].

Створення подібної системи адміністративних судів в Україні перебуває у зародковому стані, хоча дискусії про таку необхідність тривають досить довгий період пострадянської історії нашої держави. Для прикладу, у Франції початок адміністративної юстиції було покладено Наполеоном - створенням в 1799 році Державної Ради, а в наступному році була започаткована діяльність рад префектур[73, с.97].

Подібна спеціалізація судів у питаннях управління допомагає їм глибше проникати в суть розглядуваних справ і приймати на основі цього кваліфіковані рішення. На думку деяких спеціалістів та на переконання автора, контроль адміністративних судів більш детальний, оперативний та послідовний, ніж контроль над адміністративними органами з боку загальних судів та інших уповноважених органів, адже для забезпечення його ефективності необхідний глибокий аналіз всіх аспектів справи, тобто як матеріалів, так і діяльності установи в цілому. З огляду на це, доцільно звернутись за відпрацьованим досвідом Франції, де практикується відрядження суддів на роботу в органи виконавчої влади та місцевого самоврядування [73, с. 104].

Для гідної ефективності адміністративного контолю, для того, щоб дана інновація запрацювала повноцінно в Україні, на переконання автора, належить вирішити ряд проблем, пов`язаних із нестачею юристів з досвідом роботи у сфері адміністративного права та надзвичайно малою кількістю адвокатів, які погоджуються працювати в цій галузі.

 Крім того, базуючись на першому поділі контролю на "процедурний", за законністю, і "якісний", за практичною доцільністю, необхідність створення адміністративної юстиції є виправданою і такою, що відображає євроінтеграційні зазіхання України не тільки в політико - територіальному аспекті, а й у законодавчому сенсі.

Також слід зауважити на необхідності інтенсифікації процесу прийняття Адміністративно-процедурного кодексу, який регулює контрольні провадження, поряд з іншими поцедурами.

Така необхідність викликана відсутністю єдиного нормативного акта стосовно здійснення контрольних повноважень адміністративним органом. Було б доцільним також затвердити окремою постановою КМУ порядок розподілу контрольних функцій, чітко визначити, які з них мають внутрішньосистемний характер, а які - зовнішній.

Позитивним у цьому контексті було прийняття Постанови КМУ про затвердження Типового положення про структурний підрозділ з контролю апарату місцевої державної адміністрації  від 21 серпня 2000 року. Але відразу слід зауважити, що зазначене Положення виконується невідповідно, тобто повноваження контрольного підрозділу розподіляються між окремими департаментами, що діють у власній сфері, хоча, на переконання автора, діяльність подібного підрозділу має позитивний характер, адже дозволяє узагальнено вивчати та аналізувати практику контрольно-процедурної діяльності і на підставі цього вносити відповідні корективи.

     Наступний принцип з переліку контрольних - утримання адміністративного органу від дій - виступає в ролі доповнюючого фактора до принципу "розумний час".

Призначення цього принципу полягає у наданні відповідній особі можливості, у разі неспроможності адміністративним органом  прийняти рішення протягом  розумного часу, передати справу на контроль спеціально - уповноваженому, компетентному органу.

Практичне застосування принципу утримання адміністративного органу від дій забезпечує подвійний наслідок: по - перше, встановлює додаткові гарантії для зацікавленої особи щодо належного розгляду її справи; по - друге, дисциплінує посадових осіб адміністративного органу на результативну роботу.

У площині реалізації цього принципу, необхідно вирішити питання з критеріями оцінювання розумного часу, які внесуть певні атрибути впорядкованості в роботу адміністративного органу, та питання щодо повноважних органів, що будуть здійснювати  контрольні повноваження.

Питання критерію оцінювання розглядалося при розкритті принципу розумного часу, тому не має потреби в повторюваності.

Щодо вирішення питання компетентного органу, то необхідно звернутись до змісту першого принципу, з низки контрольних, а саме в контекст діяльності адміністративної юстиції, тобто внести у функціональність адміністративних судів реалізацію вказаного інспекційного повноваження або забезпечити зацікавленій особі можливість оскарження до вищого органу в управлінській ієрархії дій нижчого щодо надмірного затягування строків розгляду справи.

Останній з переліку контрольних принципів покликаний забезпечити ревізійний (контролюючий) орган, що інспектує здійснення дискреційних повноважень адміністративним органом, необхідними засобами для реалізації відповідних заходів, тобто створити належні можливості для ефективного виконання контролюючої процедури. Таким принципом є повноваження контрольних органів щодо отримання інформації.

Зміст вказаного принципу полягає в тому, що суд або інший контролюючий орган мають право отримувати доступ до інформації, яка була покладена в основу прийняття рішення, а адміністративний орган - зобов`язаний надати таку інформацію. Згадана інформація може надаватися у вигляді офіційного звіту про факти та рішення, враховані адміністрацією під час схвалення рішення або в іншій законодавчо визначеній формі, що, на переконання автора, не має кардинального значення, адже це лише зовнішня  видимість вираження інформації. Сутність у такому випадку лежить у чіткому, послідовнуму та повному викладі всіх обставин та умов справи, що розкривають внутрішній зв`язок рішення з конкретною життєвою ситуацією.

Отже, повноцінне отримання контролюючим органом необхідної інформації гарантує всебічний та глибокий аналіз всіх аспектів справи з подальшим прийняттям рішення або встановлення відповідного зобов`язання для органів виконавчої влади та місцевого самоврядування.

Таким чином, проведений теоретичний аналіз принципів здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами, визначених Рекомендацією № R(80)2 прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 березня 1980 року дозволяє зробити ряд висновків:

• по - перше, їх застосування покликане забезпечити захист прав, свобод та інтересів осіб відносно адміністративних актів;
• по - друге,  ці принципи носять суто рекомендаційний характер, що видно із самої назви правового акта, тому кожна держава сама визначає доцільність їх введення у правову систему в такому вигляді або з внесеними корективами;
• по - третє, в низці домінант наявні атрибути повторюваності і надмірної детелізації, що створює проблеми з їх змістовним наповненням, наприклад, принципи застосування, відкритість та відступ від вказівок;
• по - четверте, введення даних положень у законодавчу практику України в такому вигляді може викливати певні непорозуміння з їх формулюванням, з огляду на це, більш доцільно викласти їх так: законність, своєчасність, відкритість, практична обумовленість, доцільність в межах, визначених принципом законності, підконтрольність.

Наступне питання, яке необхідно розкрити і яке пов`язане з принципами, що виступають вихідними началами реалізації дискреційних повноважень, є межі здійснення адміністративного розсуду, тобто кордони, вихід за які є протизаконною діяльністю.

Для глибшого та кращого розуміння проблеми встановлення меж дискреційної влади необхідно здійснити історичний екскурс у часи існування Російської імперії, де  це питання набуло особливої актуальності, адже в той період поняття адміністративного розсуду було співзвучне з поняттям свавілля, як писав професор  Лазаревський М.І. у своїх статтях: "Наша на кожному кроці відчутна залежність від адміністративного розсуду є хворобою, що глибоко вкорінилась в наш державний організм", "населення сучасної Росії досить безмовне по відношеню до адміністрації, відчуває себе у великій залежності від неї, щоб бути в змозі надати верховній владі яку - небудь суттєву допомогу в боротьбі із свавіллям хоча б у низах влади ", "...діюче наше право постійно ставить в залежність від нічим необмеженого розсуду адміністрації задоволення життєвих потреб людини"[129, с.72- 73].

Розсуд і свавілля, за своєю суттю, були синонімами в той період історії Росії і України відповідно.

Поняття адміністративного розсуду в сучасному розумінні передбачає правозастосовчу діяльність адміністративного органу щодо використання можливого варіанта поведінки, визначеного  законом, на власний розсуд при вирішенні поставлених перед ним завдань, спираючись при цьому на принципи, що забезпечують їх діяльність.

З викладеного поняття випливає, що між діяльністю, котра здійснюється на розсуд адміністративного органу, і діяльністю, яка реалізується свавільно, є суттєва різниця:

• по - перше, здійснювати діяльність на власний розсуд адміністрацію уповноважує закон, свавільна діяльність лежить поза рамками права, а отже є її слід визначати як проотизаконну;
• по - друге, за неналежне використання або за неправильне застосування розсуду посадовою особою адміністративного органу настає дисциплінарна відповідальність, застосування в управлінській практиці "свавілля" передбачає, залежно від мотивів, кримінальну відповідальність, наприклад, перевищення посадовою особою своїх повноважень тощо.

Таким чином, категорія "адміністративний розсуд" перебуває у межах визначених нормою права, тобто вона є зв`язана законом (lie par la loi) і, як зазначає Л.Мішу, "в основі даного поняття лежить право адміністрації вибирати один з можливих варіантів розв`язання задачі, поставленої законом, і в рамках, окреслених законом" [130, с.58].

Цей вибір в сучасному вітчизняному законодавстві зв`язаний законом, він проявляєтся тільки в межах, встановлених законом і не може виходити за їх межі, адже вся діяльність органів виконавчої влади та місцевого самоврядування базується на законі. Вихід за демаркаційну лінію законності є порушенням закону і діянням, за яким наступає покарання.

Отже, пов`язаність діяльності адміністративного органу законом та законністю обумовлюється такими аспектами: