Правовий статус потенційних спадкоємців базується на відповідних доказах їх належності до визначених законом або заповітом спадкоємців, що закликатимуться до спадкування, виникає з моменту відкриття спадщини і триває до подання відповідної заяви про згоду на її прийняття або фактичного прийняття спадщини і характеризується такими їх правами:

1)    бути повідомленими про відкриття спадщини (ст. 63 Закону України < Про нотаріат");

2)    на отримання відповідних роз'яснень нотаріуса щодо правового статусу потенційного спадкоємця і, зокрема, щодо передбачених для них законом дій щодо переходу від статусу потенційного спадкоємця до спадкоємця, таке право законодавчого закріплення не має, але випливає зі

ст.5Закону України "Про нотаріат";

3)    бути присутнім при оголошенні змісту заповіту;

4)    на ознайомлення зі змістом заповіту та із спадковою справою. Тут мається на увазі право на отримання інформації щодо належної у майбутньому частки спадщини перед виявленням волі до прийняття спадщини, а в деяких випадках і щодо її розшуку;

5)    на ознайомлення зі складом спадщини;

6)    звернутись до нотаріуса із заявою про необхідність вжиття заходів до охорони спадкового майна (ст. 60 Закону України "Про нотаріат");

7)    на вжиття нотаріусом заходів щодо охорони спадкового майна, а також бути присутнім при вчиненні цих нотаріальних дій (глава 6 Закону України "Про нотаріат");

8)    на відмову від спадщини з вказівкою (або без такої) на чию користь (статті 1273,1274 ЦК України);

9)    на прийняття спадщини (ст. 1268 ЦК України);

10)використати судову процедуру для доведення власного права на отримання спадщини (статті 4, 5 ЦПК України).

У наведеному переліку позиції 3 та 4 пропонуються автором для правильної і свідомої реалізації спадкоємцями власних прав. Слід за сучасним законодавством характеризувати цей правовий статус таким, якому не властиві обов'язки.

Право спадкоємців на порушення провадження щодо охорони спадкового майна може заходити за межі моральних принципів українського суспільства. Наприклад, з опитування ста осіб приблизно 95 відсотків вважали неможливим вжиття заходів до охорони спадкового майна раніше, ніж тіло спадкодавця буде поховане. Але спадщина відкривається з дня смерті спадкодавця, а тому спадкоємці вправі ставити питання про вжиття заходів до охорони спадкового майна навіть на наступний день і при цьому навіть свідоцтво про смерть не потребується. З морально-етичних принципів слід вважати, що заходи до охорони спадщини не можуть вживатись до поховання, якщо у спадкодавця є родичі і вони проти нього заперечують.

 
 
Отже, перехід від статусу потенційного спадкоємця до фактичного може реалізуватись при суттєвій правовій "допомозі" нотаріуса. На жаль, в багатьох випадках нотаріуси фактично перетворюють права потенційних спадкоємців у обов'язки інших спадкоємців.

Перехід від одного статусу до іншого законом пов'язується з вчиненням потенційним спадкоємцем юридично вагомих дій. Фактичність такого переходу підкреслюється новим правовим статусом особи, про що йтиметься далі, але неможливо погодитись із законодавчим положенням, що прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Під благою метою - ліквідувати невизначене правове становище спадщини до моменту прийняття її спадкоємцями (а також за потребою у визначенні, наприклад, обов'язку щодо сплати можливих витрат по охороні спадкового майна), законодавцем, по суті, застосовується зворотна дія в часі юридичного статусу спадкоємця. Не може спадкоємець, який прийняв спадщину лише через шість місяців, вважатись таким, що прийняв її в день відкриття спадщини, - це нонсенс. Розглянемо наслідки, які, безумовно, виникають при цьому. Так, за ч. 4 ст. 39 ЦПК України у справі, в якій повинен брати участь спадкоємець особи, померлої або оголошеної в установленому порядку померлою, якщо спадщина ще ніким не прийнята, як представник спадкоємця виступає виконавець заповіту чи інша особа, яка вживає заходів щодо охорони спадкового майна. Тобто правовий стан та юридична обставина, що спадщина ніким не прийнята, зафіксовані не тільки в цивільному праві, а й цивільному процесі. Зворотна дія правового статусу в цивільному праві викличе нестабільність судового рішення, оскільки учасником процесу стає особа, яка для цього не уповноважена волевиявленням спадкоємця.

Отже, автори пропонують не надавати зворотної дії в часі правовому статусу особи, яка прийняла спадщину до моменту відкриття спадщини. Можливі витрати на утримання та, наприклад, квартирна плата за цей період будуть вважатись боргами, що обтяжуватимуть спадщину.

     Перехідний період від одного статусу до іншого в цивільному законодавстві регламентується за статтями 1268, 1269 ЦК України, а саме для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв, тобто були наявні такі обставини:

• постійно проживав разом зі спадкодавцем або подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини;

•   довів нотаріусу або суду належність до спадкоємців, що закликаються до спадкування. Останнє положення запропоноване автором і воно випливає з нотаріальної процедури.

Проте сучасна правова концепція не враховує основного принципу цивільного права, що кожний юридично вагомий крок особа має здійснювати свідомо та виявляти свою волю при цьому. Тобто в цій ситуації пропонується спадкоємцю визначитись "універсально", принцип свідомого волевиявлення опускається, а залишається тільки принцип свободи вибору. Тому пропонується розібратись більш докладно у ситуації - як особа фактично виявляє свою волю в перехідний період від потенційного спадкування до реального.

Якщо спадкоємці постійно проживали разом зі спадкодавцем (частини 2-5 ст. 1268 ЦК), то це положення може сприйматися як "звичка", оскільки спадкоємець у такому варіанті фактично не виявляє своєї волі, а в багатьох випадках лише продовжує управляти та володіти майном, яким управляв і володів у деяких випадках спільно із спадкодавцем. Наприклад, проживав з ним в одному домі, відпочивав на дачі.

Але подання заяви про прийняття спадщини (ст. 1269 ЦК) - це справжнє юридично вагоме волевиявлення спадкоємця. Хоча з позиції визначеності правовідносин доцільною є не тільки вимога закону про подання такої заяви, а й виконання нотаріусом вимоги ст. 63 Закону України "Про нотаріат", за якою з моменту відкриття спадщини нотаріус зобов'язаний повідомити спадкоємців про відкриття спадщини.