Автори відносять кредиторів спадкодавця до суб'єктів спадкових правовідносин не лише тому, що формально ст. 1281 ЦК, яка визначає порядок пред'явлення претензій кредиторами спадкодавця, та ст. 1282 ЦК, де йдеться про обов'язок спадкоємців задовольнити вимоги кредитора, розташовані в главі 87 ЦК. На думку авторів, загальна концепція об'єднання всіх правовідносин, які так чи інакше пов'язані зі смертю спадкодавця і переходом права власності на спадщину, - це правильний шлях одночасного розв'язання складних правовідносин, які склались на момент смерті спадкодавця з урахуванням прав та інтересів усіх суб'єктів.

Слід зазначити деяку непослідовність та нелогічність концепції, автори якої не враховують кредиторів як суб'єктів спадкових правовідносин. У цьому підрозділі наведемо суттєвий аргумент на користь включення кредиторів до суб'єктів спадкових правовідносин. Так, більшість авторів вважають за доцільне до спадщини відносити не тільки права, а й обов'язки спадкоємця, але ж обов'язки спадкоємця - це право вимоги кредиторів. Отже, безумовно, в разі смерті особи кредитори набувають право вимоги навіть раніше встановленого в договорі строку. Тому до поняття "спадщина" в такому разі виявляють інтерес і спадкоємці, і кредитори спадкодавця, а тому вирішення цих правовідносин суто борговими назвати важко, що зумовлюється особливістю "боргового правонаступництва" та особливостями спадкового процесу.

За чинним законодавством, хоча прямо Цивільний кодекс про це не зазначає, до кредиторів спадкодавця відносять осіб, боргові права яких щодо спадкодавця виникли ще при його житті. Це положення випливає із тлумачення ст. 1281 ЦК, оскільки кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги спадкоємцям, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги, тобто фактично з наступного дня, що слідує за днем смерті спадкодавця.

Однак у спадкових правовідносинах можуть брати участь не тільки особи, яких визначають поняттям "кредитори", а й інші особи, які за характером інтересів у спадковому процесі також претендують на погашення їхніх витрат за рахунок спадщини.

Отже, найпершим правом кредиторів є передбачена законом можливість пред'явити свої вимоги спадкоємцям, які прийняли спадщину, або виконавцеві заповіту за місцем відкриття спадщини. За відсутності зазначених осіб претензія може бути пред'явлена в той самий строк в державну нотаріальну контору за місцем відкриття спадщини. Але строк пред'явлення претензії не зумовлює строку погашення заборгованості, оскільки спадкоємець, який прийняв спадщину, відповідає за боргами спадкодавця в межах реальної вартості успадкованого ним майна (див. проект № 118). А з цього положення випливає висновок, що про реальну вартість успадкованого майна спадкоємець фактично може дізнатися в момент видачі свідоцтва про право на спадщину, тобто після спливу шестимісячного строку. Але ч. 4 ст. 1281 ЦК передбачається позбавлення права вимоги (див. проект № 119).

Однак, безумовно, можливі випадки, коли погашення боргів спадкодавця в найкоротші строки буде в інтересах спадкоємців, наприклад, коли борг спадкодавця визначається з відсотками за користування кредитом, коли за договором можуть застосовуватись штрафні санкції за несвоєчасне виконання умов договору тощо. З характеру боргових правовідносин, які можуть визначатись також часом настання права вимоги у кредитора, яке може припадати на шестимісячний період прийняття спадщини, є можливість зробити висновок про недоцільність у деяких випадках чекати спливу шестимісячного строку для визначення частки кожного спадкоємця.

Тому, на наш погляд, для охорони прав кредиторів у ЦК має бути конкретизовано порядок погашення боргів у їх інтересах (ст. 1282 ЦК) та передбачено певні строки. Крім того, борги спадкодавця в загальному порядку не можуть рахуватись із часток, визначених для кожного спадкоємця, а, навпаки, частки (грошовий розмір, майно в натурі) спадкоємців мають визначатись після відрахування боргів спадкодавця. Але при цьому слід враховувати положення ч. 1 ст. 1282 ЦК, що кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині (наприклад, Івану - 1/2, Степану - 1/4, Сергію - 1/4).

Якщо ми й говоримо про те, що спадщина складається з прав та обов'язків спадкодавця, але доцільно розглядати декілька варіантів погашення боргів спадкодавця і визначати способи їх погашення, а саме:

•   якщо борг спадкодавця більший або дорівнює обсягу спадкового майна (актива спадщини), то в цьому випадку реального спадкування не буде, отримувати свідоцтво про право на спадщину і сплачувати за нього державне мито нелогічно і в основному Недоцільно. Тому переважне право на "спадкове майно" та права повинні мати кредитори щодо спадкоємців. Але можуть мати місце випадки зменшення вимог кредитора (див. проект № 120);

•   якщо борг менший ніж активи спадщини, то у такому випадку треба розглядати такі варіанти:

1)    якщо право вимоги кредитора до спадкодавця на час прийняття спадщини вже буде наявним, то погашення заборгованості має здійснюватись до видачі свідоцтва про право на спадщину. Тобто це положення не може вважатись обов'язковим, воно є загальним. Так, за домовленістю між кредитором та спадкоємцями кредитні зобов'язання можуть бути пролонговані, на підставі чого має підписуватись новий договір, у якому боржниками будуть спадкоємці. Але знов-таки права кредиторів на погашення боргів мають превалювати над правами спадкоємців щодо спадкування. Про це свідчить положення ч. 2 ст. 1282 ЦК - вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі (див. проект № 121);

2)    якщо право вимоги у кредиторів до спадкодавця не має персоніфікованого характеру і настає через тривалий час після видачі свідоцтва про право на спадщину, то за згодою спадкоємців на покриття боргів у такому разі має наставати правонаступництво у виконанні обов'язків;

3)    якщо за спадкодавця не можуть бути виконані його обов'язки спадкоємцями (написання наукової праці, портрету тощо, за які спадкодавець отримав кошти наперед або аванс) навіть у тих випадках, коли строк вимоги ще не настав, кредитори вправі вимагати відшкодування зазнаних ними витрат за договором у випадку смерті зобов'язаної особи.

Доцільно також в нотаріальному порядку передбачити можливість видачі свідоцтва про право власності на майно боржника, що переходить до кредиторів у випадку його смерті. Такий порядок видачі свідоцтва можна здійснити за згодою на це всіх без винятку спадкоємців і після перевірки обґрунтованості та обсягу боргових зобов'язань спадкодавця. Ця концепція ґрунтується на спрощеній і диспозитивній основі вирішення правової ситуації, що зумовлюється відсутністю формальних підстав для залучення до процесу погашення заборгованості державної виконавчої служби.

Розглянемо альтернативний спосіб погашення заборгованості, коли один із спадкоємців не погоджується на покриття боргу за рахунок спадкового майна або кредитора таке положення не влаштовує. Наприклад, коли суб'єкти не прийшли до згоди щодо вартості конкретного майна чи не змогли визначити, яке конкретно майно переходить до кредитора. У такому разі нотаріусу слід вчиняти виконавчий напис на договорі, з якого випливає заборгованість. Потім цей документ має передаватись для виконання державній виконавчій службі, яка буде примусово вилучати частину спад кового майна для відчуження. Отже, крім додаткових витрат цей порядок відрізнятиметься більшою тривалістю, чому, на погляд авторів, є можливість запобігти шляхом компромісного узгодження спірних питань.