Відповідно до чинного процесуального законодавства (ч. 2 ст. 98 КПК Ук­раїни), якщо на момент порушення кримінальної справи встановлено особу, яка вчинила злочин, справу має бути порушено щодо цієї особи. У зв'язку з цим була визнана правильною практика тих судів, котрі приймають до провадження і роз­глядають на досудових стадіях процесу скарги на постанови про порушення кримінальної справи за фактом учинення злочину, якщо за обставинами справи особі, яка порушила справу, була відома підозрювана у вчиненні злочину особа (наприклад, коли у мотивувальній частині зазначеної постанови названо прізви­ще особи як такої, що вчинила злочин).

Розглядаючи на досудових стадіях процесу скарги на постанови про порушен­ня кримінальної справи, суд повинен перевіряти наявність приводів і підстав для винесення зазначених постанов і не має права розглядати й заздалегідь вирішува­ти ті питання, які вирішуються судом при розгляді кримінальної справи по суті.

У постанові також зверталася увага суддів на те, що загроза порушення кон­ституційних прав особи внаслідок незаконного порушення кримінальної справи може виникнути на будь-якому етапі розслідування останньої. Зважаючи на те, що строки оскарження зазначених постанов законом не встановлені, суди повинні приймати до розгляду скарги на ці постанови протягом усього часу, поки справа перебуває у провадженні органів дізнання, слідчого, прокурора. Проте якщо така скарга надійшла до суду незадовго до закінчення слідства, вона відповідно до ч. 4 ст. 110, ч. 6 ст. 234, ч. З ст. 236 КПК України може бути розглянута під час попереднього розгляду справи за умови, що такий розгляд залежно від конкретних обставин можливий у розумні строки.

Кримінально-процесуальним законодавством України не врегульований по­рядок розгляду скарг на постанови про порушення кримінальної справи під час досудового розслідування останньої. У зв'язку з цим було визнано правильною практику тих судів, які при розгляді таких скарг додержуються порядку, визначе­ного у ст. 236-2 КПК України, для розгляду скарг на постанови про відмову в пору­шенні кримінальної справи.

Скарга на постанову про порушення кримінальної справи розглядається суд­дею одноособово не пізніше 10 днів із дня її надходження до суду. Про час розгля­ду повідомляються прокурор, особа, щодо якої порушено справу, захисник і законний представник цієї особи, а також потерпілий.

Перед розглядом кримінальної справи суддя має вивчити надані прокурором матеріали, на підставі яких було прийнято рішення про її порушення, а в судово­му засіданні — заслухати осіб, які з'явилися, а саме: пояснення особи, щодо якої порушено справу, захисника, законного представника, потерпілого та міркуван­ня прокурора щодо поданої скарги.

Розглядаючи скаргу на постанову про порушення кримінальної справи, суддя має право з'ясовувати лише такі питання: чи були наявними на час порушення справи передбачені ч. 1 ст. 94 КПК України приводи; чи мала особа, яка поруши­ла справу, достатньо даних, що вказували на наявність ознак злочину (ч. 2 ст. 94 КПК України); чи компетентна особа прийняла рішення про порушення кримінальної справи і чи було додержано нею встановлений для цього порядок (ст. 98 КПК України).

Оскільки ст. 84 КПК України передбачено обов'язкове ведення протоколу в судових засіданнях суду першої інстанції, це має робитися і під час розгляду скар­ги на постанову про порушення кримінальної справи.

За результатами розгляду скарги, залежно від того, чи були при порушенні кримінальної справи додержані вимоги статей 94, 97, 98 КПК України, суддя своєю мотивованою постановою залишає скаргу без задоволення або задоволь­няє її та скасовує постанову про порушення кримінальної справи. У разі скасу­вання зазначеної постанови суддя не має права закрити справу. Копії постанови надсилаються органу, у провадженні якого перебуває справа, прокурору, особі, яка подавала скаргу, та потерпілому. На постанову судді протягом семи діб із дня її винесення можуть бути подані апеляції до апеляційного суду з дотриманням ви­мог ст. 350 КПК України, а в разі розгляду скарги названим судом — касаційні скарги, подання відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 383 КПК України.

Постанови місцевих судів, винесені за результатами розгляду скарг, і ухвали апеляційних судів щодо цих постанов у касаційному порядку, визначеному ч. 2 статей 383, 386 КПК України, не оскаржуються, оскільки не перешкоджають по­дальшому провадженню в кримінальних справах. За певних умов вони можуть бути переглянуті в порядку виключного провадження.

Розгляд скарги на постанову про порушення кримінальної справи в порядку цивільного судочинства не допускається. Проте бездіяльність органу дізнання, слідчого, прокурора, що полягала у неприйнятті за заявою про злочин жодного з рішень, передбачених ч. 2 ст. 97 КПК України, може бути оскаржена.

Ще однією постановою Пленуму Верховного Суду України, на яку слід звер­нути увагу, є постанова «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві» від 24 жовтня 2003 р. № 8. Відповідно до положень ст. 59 та ч. 2 ст. 63 Конституції України, підозрюваний, обвинувачений, підсудний мають право на правову допомогу та захист. У випадках, перед­бачених законом, ця допомога надається безоплатно. Обговоривши матеріали узагальнення практики застосування законодавства, яке забезпечує право на за­хист у кримінальному судочинстві, Пленум Верховного Суду України зазначав, що органи дізнання, досудового слідства та суди в основному виконують відповідні вимоги закону. Водночас в окремих випадках при застосуванні чинно­го кримінально-процесуального законодавства допускаються помилки, які тяг­нуть порушення зазначеного права і негативно впливають на якість здійснення правосуддя. Пленум Верховного Суду України звернув увагу судів на те, що за­безпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному, засудженому і виправ­даному права на захист відповідно до положень ст. 59, ч. 2 ст. 63 і п. 6 ч. З ст. 129 Конституції України й чинного кримінально-процесуального законодавства є однією з основних засад судочинства, важливою гарантією об'єктивного розгля­ду справи та запобігання притягненню до кримінальної відповідальності неви­нуватих осіб.

Судам необхідно додержувати вимог статей 21 і 22 КПК України, відповідно до яких особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суддя, суд повинні надати підозрюваному, обвинуваченому, підсудному можливість захищатися встановленими законом засобами від пред'явленого обвинувачення і не мають права перекладати на нього обов'язок доведення своєї невинуватості у вчиненні злочину.

Згідно з п. З ч. 2 ст. 370 КПК України істотне порушення чинного законодав­ства, яке регламентує право на захист, у передбачених законом випадках тягне скасування судових рішень. Зокрема, вони підлягають обов'язковому скасуван­ню тоді, коли таке порушення позбавило чи обмежило підозрюваного, обвинува­ченого, підсудного або їх захисників у здійсненні цього права і перешкодило чи могло перешкодити суду всебічно, повно та об'єктивно розглянути справу і постановити законне й обґрунтоване судове рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 44 і ст. 45 КПК України, захисник допускається до участі у справі на будь-якій стадії процесу починаючи з моменту визнання особи підо­зрюваним чи пред'явлення "їй обвинувачення.

У справі про застосування примусових заходів медичного характеру захисник може брати участь з моменту встановлення факту наявності в особи душевної хвороби (отримання відповідного висновку судово-психіатричної експертизи, медичної документації, довідки про перебування на обліку тощо), а у справі про застосування примусових заходів виховного характеру — з моменту першого до­питу неповнолітнього або поміщення його до приймальника-розподільника.

Близькі родичі обвинуваченого, його опікуни або піклувальники допускають­ся до участі у справі як захисники з моменту пред'явлення обвинуваченому для ознайомлення матеріалів досудового слідства.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 КПК України, при провадженні у кримінальній справі як захисники підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправ­даного допускаються особи, які в установленому законом порядку уповноважені здійснювати захист їхніх прав і законних інтересів та надавати необхідну юридич­ну допомогу. Згідно з ч. 2 цієї статті до них належать:

особи, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю в Україні (адвокати);

інші фахівці в галузі права, які на підставі спеціального закону мають право на надання правової допомоги;

близькі родичі обвинуваченого, його опікуни або піклувальники.

Судам необхідно мати на увазі, що згідно з ч. 4 ст. 44 КПК України у випадках, І коли відповідно до вимог ст. 45 цього Кодексу участь захисника є обов'язковою, близькі родичі обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, його опікуни або піклувальники можуть брати участь у справі як захисники лише одночасно із захисником-адвокатом чи іншим фахівцем у галузі права.

Питання про допуск захисника під час провадження справи в суді першої інстанції вирішується в постанові судді про призначення справи до розгляду або постанові чи ухвалі суду, який розглядає справу.

Як правило, це відбувається до початку судового слідства, а за клопотанням підсудного — і під час нього. При цьому розгляд справи продовжується, а не по­чинається спочатку. Після закінчення судового слідства вирішення зазначеного питання не допускається. Повноваження захисника на участь у справі повинні бути підтверджені:

а) адвоката, який є членом адвокатського об'єднання, — свідоцтвом про пра­во на заняття адвокатською діяльністю та ордером адвокатського об'єднання про наявність угоди чи доручення на участь у справі;

б) адвоката, який не є членом адвокатського об'єднання, — свідоцтвом про пра-зо на заняття адвокатською діяльністю та угодою чи дорученням на участь у справі;

в) інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання пра­вової допомоги особисто або за дорученням юридичної особи, — документами, визначеними спеціальним законом, яким цим особам надано право брати участь у кримінальному судочинстві як захисникам, а також угодою або дорученням юридичної особи;

г) близьких родичів, опікунів або піклувальників — документами, які підтверджують родинні зв'язки або те, що вони є опікунами, піклувальниками, та заявою звинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого про допуск цих осіб до участі у справі як захисників.

При вирішенні питання про наявність у фахівців у галузі права повноважень на здійснення захисту в кримінальній справі належить також з'ясовувати, яким саме законом їм надано право брати участь у кримінальному судочинстві як за­місникам. Було визнано правильною практику тих судів, які за відсутності спеціального закону не допускають таких фахівців до здійснення захисту в кримінальних справах.

Відповідно до ч. 2 ст. 47 КПК України на запрошення підозрюваного, обвину­ваченого, підсудного чи за їх згодою до участі у справі може бути допущено кількох захисників.

Суди повинні враховувати, що згідно зі статтями 43 і 43і КПК України підозрюваний, обвинувачений, поряд з іншими правами, мають право на побачення із захисником до першого допиту, і під час розгляду справ перевіряти, чи було роз'яснено їм таке право і чи не були вони обмежені в цьому. У разі, коли особа, оса провадить дізнання, або слідчий порушили зазначені вимоги закону і за наяв­ності заяви підозрюваного, обвинуваченого на побачення із захисником допитали його без участі останнього, суд не може використовувати ці показання на підтвердження вини підсудного у вчиненні злочину.