Спадкування за заповітом. Строки. Право заповідача на заповідальний відказ. Предмет заповідального відказу.

Право заповідача на призначення спадкоємців. Обов'язко­ва частка у спадщині. Покладення на спадкоємців обов'яз­ків. Умовний заповіт.

Особливості посвідчення заповіту подружжя та секретних заповітів. Наслідки недотримання форми і змісту заповіту.

Посвідчення заповітів при свідках. Таємниця заповіту. Право на тлумачення заповіту.

Спадкування — це перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (ст. 1216 ЦК України).

Сукупність правових норм, які регулюють умови і порядок спадкування скла­дає інститут цивільного права, який іменується спадковим правом.

Спадкування — це правовідносини, в яких є дві сторони: спадкодавець і спад­коємець.

Спадкодавцями можуть бути тільки фізичні особи — громадяни Україн; особи без громадянства або іноземці. Не можуть бути спадкодавцями юридичні особи, оскільки у випадках припинення їхньої діяльності порядок передачі їхньо­го майна іншим особам або державі визначається не нормами спадкового права. а спеціальними правилами про ліквідацію або реорганізацію юридичних осіб1.

Спадкоємці — це вказані у заповіті або у законі особи, до яких переходять цивільні права і обов'язки спадкодавця.

Закон виділяє такі категорії спадкоємців (ст. 1222 ЦК України):

фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини (можуть бути спад­коємцями за законом та за заповітом);

особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини (можуть бути спадкоємцями за законом та за заповітом);

юридичні особи (можуть бути спадкоємцями тільки за заповітом);

інші учасники цивільних правовідносин (можуть бути спадкоємцями тільки за заповітом).

Стаття 1223 ЦК України встановлює, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261—1265 ЦК України.

Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 1224 ЦК України, не мають права на спадкування особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя. Однак це положення не застосовується до особи, яка вчинила такий замах, якщо спадкодавець, знаючи про це, все ж призначив Г. своїм спадкоємцем за заповітом.

Крім того, не мають права на спадкування ні за законом, ні за заповітом осо­би, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині.

Не мають права на спадкування за законом:

батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав і їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини;

батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом;

одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду. Якщо шлюб визнаний недійсним після смерті одного з подруж­жя, то за другим із подружжя, який його пережив і не знав та не міг знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, суд може визнати право на спадкування частки того з подружжя, хто помер, у майні, яке було набуте ними за час цього шлюбу.

За рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Положення ст. 1224 ЦК України поширюються на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов'язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ.

Склад спадщини — це усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України). Сукупність таких прав і обов'язків називається спадщиною або спадко­вою масою.

До складу спадщини входять, насамперед, майнові права та обов'язки. Наприклад, права на належне спадкодавцю рухоме майно (транспортні засоби, коштовності, предмети домашнього вжитку тощо) та нерухоме майно (будинок, квартира, земельні ділянки, садові будинки тощо), грошові кошти, вклади у банках, інші майнові права. До складу спадщини входять також права в галузі інтелектуальної власності (право на опублікування та розповсюдження творів літератури, науки, мистецтва та одержання винагороди, виключне право на ви­нахід, промисловий зразок, яке ґрунтується на патенті та ін.).

Крім переходу до спадкоємця прав, до них переходять і обов'язки:

обов'язок відшкодувати майнову шкоду (збитки), яка була завдана спадко­давцем;

обов'язок відшкодувати моральну шкоду, завдану спадкодавцем, яка була присуджена судом за життя спадкодавця;

обов'язок сплатити неустойку (штраф, пеню), яка була присуджена судом кредиторові за життя спадкодавця.

Майнова та моральна шкода, яка була завдана спадкодавцем, відшкодовується спадкоємцями у межах вартості рухомого чи нерухомого майна, яке було одержа­не ними у спадщину (ст. 1231 ЦК України).

Спадкоємці не можуть прийняти тільки права і відмовитися від прийняття обов'язків. Спадщина приймається не в частині, а в цілому.

Не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані із собою спадкодавця, зокрема:

особисті немайнові права;

право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;

право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкоджен­ням здоров'я;

права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом

права та обов'язки особи як кредитора або боржника, нерозривно пов'язані із особою кредитора або боржника, у зв'язку з чим зобов'язання не може бути виконане іншою особою або не може бути прийнято виконання зобов'язання іншою особою.

Виникнення спадкових правовідносин безпосередньо пов'язане із відкриттям спадщини (ст. 1220 ЦК України). Спадщина відкривається внаслідок:

смерті фізичної особи;

оголошення фізичної особи померлою.

Час відкриття спадщини визначається залежно від того, яка із вказаних обста­вин є підставою виникнення спадкових правовідносин2.

Якщо підставою виникнення спадкових правовідносин є смерть спадкодавця, то часом відкриття спадщини визнається день його смерті. Факт смерті спадко­давця підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим органом реєстрації актів цивільного стану.

Якщо є підставою виникнення спадкових правовідносин є оголошення фізич­ної особи померлою, то моментом відкриття спадщини визнається день набран­ня чинності рішення суду про це. Таке рішення є підставою для реєстрації факту смерті та видачі свідоцтва про смерть.

Якщо фізична особа пропала безвісти за обставини, що загрожували смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв'язку з воєнними діями, то вона може бути оголошена судом померлою від дня її вірогідної смерті (ч. З ст. 46 ЦК України).

Якщо протягом однієї доби померли особи, які могли б спадкувати одна після одної, спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з них.

Якщо кілька осіб, які могли б спадкувати одна після одної, померли під час спільної для них небезпеки (стихійного лиха, аварії, катастрофи тощо) припус­кається, що вони померли одночасно. У цьому випадку спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з цих осіб.

Відповідно до ст. 1221 ЦК України, місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна — місцезнаходження основної частини рухомого майна.

Місцем відкриття спадщини слід вважати не певну точку на місцевості, а відповідний населений пункт.

Оскільки прийняття або неприйняття заповіту є правом спадкоємця, законом встановлені правила щодо здійснення права на спадкування.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застережен­ням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час від­криття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку для прийняття спадщини він не заявив про відмову від неї.

Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздат­ність якої обмежена, за загальним правилом вважаються такими, що прийняли спадщину. Фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може відмовити­ся від прийняття спадщини за згодою піклувальника і органу опіки та піклуван­ня. Неповнолітня особа віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років може відмовитися від прийняття спадщини за згодою батьків (усиновлювачів), піклу­вальника і органу опіки та піклування.

Батьки (усиновлювачі), опікун можуть відмовитися від прийняття спадщини, на­лежної малолітній, недієздатній особі, лише з дозволу органу опіки та піклування.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщи­ни не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спад­коємцем особисто. Особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право подати за­яву про прийняття спадщини без згоди своїх батьків або піклувальника. Заяву про прийняття спадщини від імені малолітньої, недієздатної особи подають її батьки (усиновлювачі), опікун. Особа, яка подала заяву про прийняття спадщини, може відкликати її протягом строку, встановленого для прийняття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який почи­нається з часу відкриття спадщини. Якщо виникнення у особи права на спадку­вання залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прий­няття. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців. Якщо протягом шести місяців з часу відкриття спадщини відказоодержувач не відмовився від заповідального відказу, вважається, що він його прийняв.

Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого для прийняття спадщини, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причи­ни, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого для прийняття спадщини. Заява про відмову від прийняття спадщини подається до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини.

Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною. Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття.