Спадкоємець за заповітом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за заповітом. Спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги.

Спадкоємець має право відмовитися від частки у спадщині спадкоємця, який відмовився від спадщини на його користь.

Якщо заповідач підпризначив спадкоємця, особа, на ім'я якої складений заповіт, може відмовитися від спадщини лише на користь особи, яка є підпризначеним спадкоємцем.

Відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених для недійсності правочинів.

Якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за заповітом частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну.

Якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за законом з тієї черги, яка має право на спадкування, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за законом тієї ж черги і розподі­ляється між ними порівну. Зазначені положення не застосовуються, якщо спад­коємець відмовився від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця, а також коли заповідач підпризначив іншого спадкоємця.

Якщо на спадкоємця за заповітом, який відмовився від прийняття спадщини, було покладено заповідальний відказ, обов'язок за заповідальним відказом пере­ходить до інших спадкоємців за заповітом, які прийняли спадщину, і розподі­ляється між ними порівну.

Відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не позбавляє його права на спадкування за законом.

Якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщи­ни і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов'язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія). Право на прийняття спадщини у цьому випад­ку здійснюється на загальних підставах протягом строку, що залишився. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він подовжується до трьох місяців.

У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого само­врядування за місцем відкриття спадщини. Заява про визнання спадщини віду­мерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Спадщи­на, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини. Територіальна громада, яка стала власником відумерлого майна, зобов'язана задовольнити вимоги кредиторів спадкодавця, що заявлені відповідно до закону.

Спадщина, не прийнята спадкоємцями, охороняється до визнання її відумер­лою. Частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у за­повіті сам не розподілив спадщину між ними.

Кожен із спадкоємців має право на виділ його частки в натурі. Спадкоємці, які протягом не менш як одного року до часу відкриття спадщини проживали разом із спадкодавцем однією сім'єю, мають переважне право перед іншими спад­коємцями на виділ їм у натурі предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку в розмірі частки у спадщині, яка їм належить.

Спадкоємці, які разом із спадкодавцем були співвласниками майна, мають пе­реважне право перед іншими спадкоємцями на виділ їм у натурі цього майна, у межах їхньої частки у спадщині, якщо це не порушує інтересів інших спад­коємців, що мають істотне значення.

Відповідно до ст. 1233 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Будь-який заповіт характеризується такими ознаками:

є одностороннім правочином (тобто заповіт — це дія тільки однієї сторони, що не пов'язана з діями іншої сторони);

є розпорядженням на випадок смерті фізичної особи;

здійснюється завжди особисто;

складається завжди у письмовій формі;

посвідчується нотаріусом або іншими уповноваженими особами;

є вільним волевиявленням заповідача. Права заповідача Глава 85 ЦК України встановлює достатньо широкий перелік прав, які має за­повідач при складанні заповіту.

Право заповідача на призначення спадкоємців (ст. 1235 ЦК України).

Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, юридичних осіб, а також інших учасників цивільних відносин. При цьому немає значення, чи є між заповідачем та спадкоємцем сімейні, родинні, договірні або інші зв'язки або відносини.

Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У такому випадку вказана особа не може одержати право на спадкування, навіть тоді, коли частина майна заповіда­ча буде не охоплена заповітом. Така частина майна перейде до спадкоємців за законом, які не позбавлені права на спадщину.

2. Право на визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом (ст. 1236 ЦК України).

Заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому на­лежати у майбутньому.

Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини. Як­що заповідач розподілив між спадкоємцями у заповіті лише свої права, до спад­коємців, яких він призначив, переходить та частина його обов'язків, що є про­порційною до одержаних ними прав.

Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкрит­тя спадщини.

3. Право на заповідальний відказ (ст. 1237ЦК України).

Заповідальний відказ — це розпорядження заповідача, відповідно до якого на спадкоємця покладається обов'язок здійснити будь-яку дію на користь однієї чи кількох осіб (відказоодержувачів).

Відказоодержувачами можуть бути особи, які входять, а також ті, які не вхо­дять до числа спадкоємців за законом.

Предметом заповідального відказу може бути передання відказоодержувачеві у власність або за іншим речовим правом майнового права або речі, що входить або не входить до складу спадщини.

На спадкоємця, до якого переходить житловий будинок, квартира або інше рухоме або нерухоме майно, заповідач має право покласти обов'язок надати іншій особі право користування ними. Право користування житловим будинком, квартирою або іншим рухомим або нерухомим майном зберігає чинність у разі наступної зміни їх власника.

Право користування житловим будинком, квартирою або іншим рухомим або нерухомим майном, одержане за заповідальним відказом, є таким, що не відчу­жується, не передається та не переходить до спадкоємців відказоодержувача. Право користування житловим будинком, квартирою або іншою будівлею, нада­не відказоодержувачеві, не є підставою для проживання у них членів його сім'ї, якщо у заповіті не зазначено інше.

Спадкоємець, на якого заповідачем покладено заповідальний відказ, зобов'язаний виконати його лише у межах реальної вартості майна, яке перейшло до нього, з вирахуванням частки боргів спадкодавця, що припадають на ц| майно.

4. Право на покладення на спадкоємців інших обов'язків (ст. 1240 ЦК України).

Заповідач може зобов'язати спадкоємця до вчинення певних дій немайнового характеру, зокрема щодо розпорядження особистими паперами, визначення місця і форми здійснення ритуалу поховання.

Заповідач може зобов'язати спадкоємця до вчинення певних дій, спрямова­них на досягнення суспільно корисної мети. Наприклад, заповідаючи будинок заповідач зобов'язує спадкоємця надати частину цього будинку для розміщення музею.

5. Право скласти заповіт з умовою (ст. 1242 ЦК України).

Заповідач може обумовити виникнення права на спадкування у особи, яка призначена у заповіті, наявністю певної умови, як пов'язаної, так і не пов'язано: з її поведінкою (наявність інших спадкоємців, проживання у певному місці, на­родження дитини, здобуття освіти тощо).

Умова, визначена у заповіті, має існувати на час відкриття спадщини. Напри­клад, заповідач може передбачити у заповіті, що його син отримає право на спад­кування, якщо на момент відкриття спадщини буде мати вищу освіту або буде одружений.

Умова, визначена у заповіті, є нікчемною, якщо вона суперечить закону або моральним засадам суспільства.

Особа, призначена у заповіті, не має права вимагати визнання умови недій­сною на тій підставі, що вона не знала про неї, або якщо настання умови від неї не залежало.

6. Право подружжя скласти спільний заповіт (ст. 1243 ЦК України).

Подружжя має право скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить йо­му на праві спільної сумісної власності.

У разі складення спільного заповіту частка у праві спільної сумісної власності після смерті одного з подружжя переходить до другого з подружжя, який його пе­режив. У разі смерті останнього право на спадкування мають особи, визначені подружжям у заповіті.

За життя дружини та чоловіка кожен з них має право відмовитися від спільно­го заповіту. Така відмова підлягає нотаріальному посвідченню.

У разі смерті одного з подружжя нотаріус накладає заборону відчуження май­на, зазначеного у заповіті подружжя. Таке право подружжя є новелою у чинному законодавстві України.

Юридичний сенс такого заповіту полягає у одержанні спадщини, а саме май­на, яке було спільною сумісною власністю, тією особою, яка була обрана за домо­вленістю подружжя, а також у тому, що той з подружжя, який пережив, продов­жує жити у звичному для нього майновому середовищі3.

7. Право на підпризначення спадкоємця (ст. 1244 ЦК України).

Заповідач має право призначити іншого спадкоємця на випадок, якщо спад­коємець, зазначений у заповіті, помре до відкриття спадщини, не прийме її або відмовиться від її прийняття чи буде усунений від права на спадкування, а також у разі відсутності умов, визначених у заповіті.

Підпризначеним спадкоємцем може бути будь-яка особа, яка може бути спад­коємцем за законом або за заповітом.

Наприклад, заповідач призначає спадкоємцем свого сина з умовою, що на момент відкриття спадщини він буде одружений. Якщо така умова буде відсутня на момент відкриття спадщини, спадкоємцем у заповіті вказується інша особа.

8. Право на встановлення сервітуту у заповіті (ст. 1246 ЦК України).

Спадкодавець має право встановити у заповіті сервітут щодо земельної ділян-юі. інших природних ресурсів або іншого нерухомого майна для задоволення по­те 5 інших осіб. Це передбачає, що заповідач може встановити право користування певним об'єктом для задоволення потреб інших осіб.

Наприклад, заповідач може передбачити у заповіті надання можливості здійснювати прохід, проїзд через земельну ділянку, що є предметом заповіту. Таке право користування може бути встановлене як на певний строк, так і безстроко­во. Сервітут не позбавляє спадкоємця майна, обтяженого сервітутом, права володіння, користування та розпорядження цим майном. У випадку переходу права власності на таке майно до інших осіб сервітут залишається чинним і для нового власника.

Свобода заповіту обмежена правилами про обов'язкову частку, що встановлена ст.. 1241 ЦК України.

Малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за за­коном (обов'язкова частка). Розмір обов'язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодав­цем, а також інших обставин, які мають істотне значення.

Право на обов'язкову частку спадщини також означає, що заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку (ч. З ст.. 1235 ЦК України).