До зазначеного терміна у своїй практиці доводилося звертатися і Вищому господарському суду України, який під дискримінацією розуміє порушення однакового підходу до суб'єктів господарювання, їх диференціацію за певною ознакою (наприклад, за ознакою наявності або відсутності договірних відносин з нерезидентом).

Висновок про те, як розуміє термін «дискримінація» законодавчий орган держа­ви, ми можемо зробити, звернувшись до Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15 вересня 1999 p. № 1045-X1Y, ст. 5 якого нази­вається «Заборона дискримінації за ознаками належності до профспілок». її аналіз свідчить, що законодавець розуміє дискримінацію як обмеження трудових, соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод громадян, гарантова­них законодавством, на підставі певної ознаки (зокрема, належності або неналежності до профспілок).

Найбільш поширеними критеріями для виділення різних видів дискримінації виступають суб'єкти, які є її жертвами (дискримінація жінок, інвалідів, літніх лю­дей, представників національних меншин, інших), і певні ознаки, що покладені в основу дискримінації (дискримінація за ознакою статі, раси, кольору шкіри, соціального становища тощо). Крім того, слід враховувати можливість дис­кримінації за кількома ознаками. Так, наприклад, Комітет ООН проти расової дискримінації в Загальних рекомендаціях звернув увагу на «гендерно обумовлені підстави расової дискримінації». Йдеться про те, що, наприклад, жінка-представ-ник певної національної меншини може бути жертвою дискримінації і за озна­кою статі, і за ознакою національності одночасно, що ставить її в ще більш невигідне соціальне становище.

1 Європейська конвенція з прав людини: основні положення, практика застосування український контекст / За ред. О. JI. Жуковської. — К.: ЗАТ «ВІПОЛ», 2004. — С 632.