Безхазяйні нерухомі речі (безхазяйною є річ, яка не має власника або власник якої невідомий) беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на тери­торії якого вони розміщені. Про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік ро­биться оголошення у друкованих засобах масової інформації. Після спливу одно­го року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі вона за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, може бу­ти передана за рішенням суду у комунальну власність. Безхазяйні рухомі речі можуть набуватися у власність за набувальною давністю, крім випадків, встановле­них статтями 336, 338, 341 і 343 ЦК України.

Особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, без­перервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим май­ном — протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК України. Набуття права власності на зе­мельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого во­лодіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем ( правонаступником) вона є. Якщо особа заволоділа майном на підставі договору : його власником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п'ятнадцять, а на рухоме майно — через п'ять років з часу спливу позовної давності.

Втрата не з своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної дав­ності у разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом нього строку позову про його витребування. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація проводиться у порядку, встановленому законом.

Різновидом права власності безвідносно до форм власності є право спільної власності (ст. 355 ЦК України).

Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Спільна власність — це різновид права власності, ускладнений множинністю суб'єктів. Право спільної власності є правовою формою об'єднання майна фізичних, юридичних осіб, держави і територіальних громад. Отже, правовідносини в цьому випадку виникають не тільки між власниками та третіми особами, а й між співвласниками.

Видами права спільної власності є:

— спільна часткова власність;

— спільна сумісна власність.

Спільна часткова власність — це власність двох або більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності (ст. 356 ЦК України). Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держа­ва, територіальні громади. Кожному учаснику у праві спільної часткової влас­ності належить частка у праві власності на спільну річ.

Законом встановлена презумпція спільної часткової власності. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. Якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвлас­ників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвлас­ників у придбання (виготовлення, спорудження) майна.

Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користуван­ня майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільно: часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокрем ти, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням вста­новленого порядку використання спільного майна.

Співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у вста­новленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без зголи інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова і є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвлас­ників у праві спільної часткової власності. Поліпшення спільного майна, які можна відокремити, є власністю того з співвласників, який їх зробив, якщо інше не встановлено домовленістю співвласників.

Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користуван­ня тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у прав: спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов'язковим і для особи, яка придбає згодом ча­стку в праві спільної часткової власності на це майно.

Плоди, продукція та доходи від використання майна, що є у спільній част­ковій власності, надходять до складу спільного майна і розподіляються між співвласниками відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.

Співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

Співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній част­ковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч. 2 ст. 183 ЦК України), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Договір про виділ у натурі частки з нерухо­мого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:

частка є незначною і не може бути виділена в натурі;

річ є неподільною;

спільне володіння і користування майном є неможливим;

таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та чле­нам його сім'ї.

Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депо­зитний рахунок суду.

Кредитор співвласника майна, що є у спільній частковій власності, у разі не­достатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред'явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї. Якщо виділ в натурі частки із спільного майна має наслідком зміну його призначення або проти цього заперечують інші співвласники, спір вирішується судом.

У разі неможливості виділу в натурі частки із спільного майна або заперечен­ня інших співвласників проти такого виділу кредитор має право вимагати прода­жу боржником своєї частки у праві спільної часткової власності з направленням суми виторгу на погашення боргу.

У разі відмови боржника від продажу своєї частки у праві спільної часткової власності або відмови інших співвласників від придбання частки боржника кре­дитор має право вимагати продажу цієї частки з публічних торгів або переведен­ня на нього прав та обов'язків співвласника-боржника, з проведенням відповідного перерахунку.

Майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, укла­дається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.