ДОДАТОК

3. Якщо знищення (пошкодження) майна не пов’язане з діяльністю потерпілого щодо здійснення правосуддя, вчинене залежно від конкретних обставин справи слід кваліфікувати за ст. 194 або за ст. 352 КК. Якщо знищення (пошкодження) майна було способом (формою) втручання в діяльність судових органів, дії винного охоплюють­ся ознаками ст. 378 КК і додаткової кваліфікації за ст. 376 КК не потребують, бо зло­чин, передбачений ст. 378 КК, є в такому випадку спеціальним видом втручання в ді­яльність судових органів (див. коментар до ст. 376КК).

4. Відповідальність за ст. 378 КК настає за умови, якщо діяльність потерпілого щодо здійснення правосуддя мала законний характер. За відсутності цієї умови по­ведінка винного має оцінюватися з урахуванням положень статей 36-40 КК, а якщо підстави для застосування цих норм відсутні, дії винного можуть бути кваліфіковані за ст. 194 КК.

2. Повідомлення про злочин має бути неправдивим, тобто таким, яке не відповідає дійсності або в повному обсязі, або хоча б частково. Неправдиві відомості можуть стосуватися, наприклад, події злочину або особи, що начебто його вчинила, окремих обставин вчинення злочину (місця, часу, застосованих засобів, знарядь тощо); можуть бути пов’язані з обвинуваченням у злочині, який дійсно вчинений, але не тією особою, яка звинувачується; можуть полягати в неправдивому звинуваченні особи у більш тяжкому злочині тощо.

3. Змістом повідомлення мають бути відомості про вчинення саме злочину (закін­ченого чи незакінченого), а не адміністративного чи дисциплінарного проступку,

1. Предметом злочину за ч. 1 ст. 387 КК є відомості, що являють собою дані опе­ративно-розшукової діяльності або досудового розслідування, які не підлягають роз­голошенню без спеціального на те дозволу з боку уповноважених осіб (частини 10 і 13 ст. 9, ч. 3 ст. 11 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18 лютого 1992р. //ВВРУ. -1992. - № 22. - Ст. 33, а також ст. 222 КПК). Такі відо­мості можуть стосуватися будь-яких даних, одержаних (здобутих) у встановленому законом порядку під час здійснення оперативно-розшукової діяльності чи досудового

1. Відповідно до ч. 5 ст. 52 КК ухилення від покарання, призначеного вироком суду, є злочином проти правосуддя і тягне за собою відповідальність за статтями 389 та 390 КК.

  1.  За статтею 389 КК карається ухилення від таких видів покарань, які передбаче­ні статтями 53, 55-57 КК.
  2.  Об’єктивна сторона злочину характеризується пасивною поведінкою - безді­яльністю, яка полягає в ухиленні від покарання, тобто невиконанні обов’язку щодо відбування покарання, вчиненому особою, засудженою до цього виду покарання об­винувальним вироком суду, який набрав законної сили. Склад цього злочину - фор­мальний, бо з моменту вчинення засудженим будь-якого діяння, спрямованого на

2. Об’єктивна сторона злочину за ч. 1 ст. 398 КК полягає в активній поведінці особи - діях, які вчинюються певним способом - шляхом погрози вбивством, насиль­ством, знищенням чи пошкодженням майна (про поняття, ознаки, види та форми такоїпогрози див. коментар до ст. 377 КК).

За частиною 1 ст. 398 КК карається злочин із формальним складом, який визна­ється закінченим з моменту доведення погрози до відома потерпілого незалежно від того, чи вплинула вона на діяльність, пов’язану з наданням правової допомоги.

3. Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони злочину є наявність зв’язку між застосуванням психічного чи фізичного насильства і законною діяльністю захисника (представника особи) щодо надання правової допомоги. Такий зв’язок має місце не лише тоді, коли дії винного вчинені під час (у процесі) діяльності захисника (пред­ставника особи), а й у випадках, коли винний висловлює погрозу або застосовує на­сильство як до, так і після здійснення потерпілим такої діяльності, але обов’язково у зв’язку з нею (див. коментар до ст. 377КК).

4. Якщо при вчиненні цього злочину погроза вбивством виходила від члена орга­нізованої групи, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів - за ч. 2 ст. 129 і ч. 1 ст. 398 КК.

5. За частинами 2 та 3 ст. 398 КК карається злочин з матеріальним складом, який полягає у застосуванні фізичного насильства до осіб, зазначених у ст. 398 КК, у зв’язку

1. Безпосередній об’єкт цього злочину - нормальні міжнародні відносини, що необхідні для співробітництва між державами. Додатковим обов’язковим об’єктом є життя людини.

1. Безпосередній об’єкт цього злочину - нормальні міжнародні відносини, що необхідні для співробітництва між державами. Додатковими об’єктами можуть ви­ступати власність або здоров’я, воля чи недоторканність людини.

  1.  Потерпілими від цього злочину можуть бути особи, які мають міжнародний захист. Вони визначаються аналогічно ст. 443 КК (див. коментар до цієї статті).
  2.  Предмет злочину - службові і житлові приміщення осіб, які мають міжнародний захист. Перелік основних міжнародно-правових документів про такий захист наведе­ний у коментарі до ст. 443 КК.

Службовими приміщеннями визнаються окремі будинки чи їх частини, в яких здійснюється службова діяльність осіб, зазначених у ст. 444 КК. Як правило, такі при­міщення офіційно позначені: мають прапор, табличку тощо. Наприклад, це може бути будинок посольства, консульства, представництва іншої держави чи міжнародної організації тощо. Для визнання службових приміщень предметом цього злочину не має значення, кому належить право власності на них, а також за яким розпорядком здійснюється службова діяльність зазначених осіб та її тривалість.

Житлове приміщення - це приміщення, де постійно чи тимчасово проживає осо­ба, яка має міжнародний захист. Це може бути квартира, будинок, готельний номер тощо. Житлове приміщення може належати зазначеній особі на праві власності, орен­ди чи на інших підставах, що не впливає на кваліфікацію цього злочину.

1.   Пункт 2 розд. І передбачає перелік нормативно-правових актів, які повністю або частково втратили чинність у зв’язку із набранням чинності КК 2001 р.

11. Правила, встановлені Кримінальним кодексом України 1960 року щодо давності, умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, заміни не- відбутої частини покарання більш м’яким, погашення і зняття судимості, по-

2. Якщо особа вчинила декілька злочинів до 1 вересня 2001 р., що передбачені різними статтями КК 1960 р., і за жоден з них її не було засуджено (сукупність зло­чинів), то суд, розглядаючи кримінальну справу щодо цих злочинів у період дії КК

У зв’язку з тим, що КК 2001 р. відмовився від такого інституту, як відстрочка ви­конання вироку, а до певної частини засуджених до 1 вересня 2001 р. була застосова­на ст. 46 КК 1960 р., то виникає питання щодо кримінально-правових наслідків за­стосування відстрочки виконання вироку. Пункт 15 передбачає, що на зазначених осіб поширюються наслідки, передбачені ст. 78 КК 2001 р., тобто як на осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням.

У пунктах 19-21 передбачені процесуальні положення з перегляду справ щодо осіб, яких стосуються Перехідні положення КК 2001 р. Усі ці справи розглядаються виключно судом з 19 листопада 2012 р. у порядку, передбаченому Кримінальним про­цесуальним кодексом України, прийнятим Законом України від 13 квітня 2012 р. № 4651-УІ.

 

[1] Стаття 127 включена до КК відповідно до Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і по­карання від 10 грудня 1984 р., ратифікованої Україною 21 січня 1987 р. (див. Між­народні договори України. 1986-1990. - К., 1997. - Т. 1. - С. 190-203).
 

[2]  Безпосереднім об’єктом цього злочину є суспільні відносини, що забезпечують особисту волю людини та її недоторканність. Під особистою волею розуміється сво­бода вибору людиною місця свого знаходження, включаючи переміщення. Відповід­но до Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 р. № 1382-ІУ (ВВРУ. - 2004. - № 15. - Ст. 232) кожна людина має право на свободу пересування, під якою розуміється «право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах пере­бувають в Україні, вільно та безперешкодно за своїм бажанням переміщатися по те­риторії України у будь-якому напрямі, у будь-який спосіб, у будь-який час, за винятком обмежень, які встановлюються законом» (ст. 3). Потерпілим від злочину може бути будь-яка фізична особа. Виняток становлять певні потерпілі, позбавлення волі або викрадення яких потребує кваліфікації за іншими статтями закону про кримінальну відповідальність (див., наприклад, ст. 444 КК).
 

[3] Безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого цією статтею, є суспільні від­носини, що забезпечують особисту волю дитини, її фізичне і психічне здоров’я. По­терпілою особою є дитина, яка не досягла віку, з якого законодавством про працю дозволяється працевлаштування. Умови залучення неповнолітніх до праці викладені у ст. 188 КЗпПУ.
 

[4] Основним безпосереднім об’єктом злочину є суспільні відносини, що забез­печують право кожної людини на свободу, повагу її честі та гідності. Додатковим безпосереднім об’єктом може, зокрема, виступати здоров’я малолітньої особи (час­тини 2 і 3 ст. 1501 КК). Потерпілим від злочину є лише малолітня дитина, тобто осо­ба у віці до 14 років. При цьому за ч. 1 ст. 1501 КК нею може бути лише своя, а за частинами 2, 3 - як своя, так і чужа щодо суб’єкта злочину малолітня дитина.
 

[5] Незаконне поміщення в психіатричний заклад становить спеціальний вид неза­конного позбавлення волі. Безпосереднім об’єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують особисту волю особи, її гідність та недоторканність. Потерпілим від злочину є тільки психічно здорова людина (ст. 14 Закону України «Про психіа­тричну допомогу» від 22 лютого 2000 р. // ВВРУ. - 2000. - № 19. - Ст. 143).
 

[6] З об’єктивної сторони злочин полягає у використанні батьками або особами, які їх замінюють, малолітньої дитини для заняття жебрацтвом. З урахуванням змісту

ч.  1 ст. 1501 КК під жебрацтвом слід розуміти систематичне (не менше трьох разів протягом нетривалого проміжку часу) випрошування грошей, речей, інших матері­альних цінностей у сторонніх осіб. При використанні малолітньої дитини для занят­тя жебрацтвом суб’єкт злочину не здійснює безпосередній вплив на свідомість та волю потерпілої особи з метою викликати у неї рішучість (бажання) займатися жебрацтвом, а лише використовує малолітнього як своєрідне «знаряддя» при випрошуванні майна у сторонніх осіб (наприклад, використання немовляти при випрошуванні грошей у перехожих). У разі встановлення зазначеного впливу дії винного слід кваліфікувати не за ст. 1501, а за ч. 2 ст. 304 КК (втягнення малолітньої особи у заняття жебрацтвом).
 

[7]  Об’єктом зґвалтування є суспільні відносини, що забезпечують статеву сво­боду, а якщо потерпіла особа не досягла статевої зрілості або перебувала в стані без-