3. Об’єктивна сторона злочину виражається в порушенні таємниці голосування, тобто спеціального порядку виборів, що забезпечує здійснення громадянином свого виборчого права без втручання будь-яких осіб. Таке порушення може виражатися у будь-якому штучному створенні перешкод для виборців у здійсненні свого вибор­чого права: в активних діях (наприклад, домаганні повідомити про те, за якого канди­дата виборець віддав свій голос, присутності сторонніх осіб при заповненні виборчих бюлетенів, виданні непронумерованих бюлетенів тощо. Порушення таємниці голо­сування шляхом бездіяльності проявляється в невстановленні закритих спеціальних кабін для заповнення бюлетенів; неопломбуванні скриньок із бюлетенями тощо.

Як і за ст. 158і КК, обов’язковою ознакою об’єктивної сторони злочину є час його вчинення, тобто порушення таємниці голосування можливе тільки безпосередньо під час проведення виборів або референдуму. Однак підготовчі дії за контролем волеви-

2. Умисне використання у великому розмірі фінансової (матеріальної) під­тримки у здійсненні виборчої кампанії кандидата, політичної партії (блоку)

1. Стаття 69 Конституції України визначає референдум як одну із форм безпосе­редньої демократії.

2. Відповідно до ст. 1 розд. І Закону України «Про всеукраїнський референдум» від 6 листопада 2012 р. № 5475-УІ (ГУ. - 2012. - 28 листоп. (№ 226)) всеукраїнський референдум є однією з форм безпосередньої демократії в Україні, способом здійснен­ня влади безпосередньо Українським народом, що полягає у прийнятті (затвердженні) громадянами України рішень з питань загальнодержавного значення шляхом таємно­го голосування в порядку, встановленому цим Законом.

1. Відповідно до ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Передбачена цією статтею кримінальна відповідальність є однією з гарантій прав громадян, що розглядаються.

2. Небезпека даного злочину полягає в тому, що він посягає на суспільні відноси­ни, що забезпечують рівноправність громадян і їх права.

3. Об’єктивна сторона злочину виражається у здійсненні будь-якої дії, спрямо­ваної на розпалювання національної, расової або релігійної ворожнечі та ненависті; на приниження національної честі та гідності або образу почуттів громадян у зв’язку з їхніми релігійними переконаннями; а також у прямому чи непрямому обмеженні прав або встановленні прямих чи непрямих привілеїв громадян за ознаками раси, кольору шкіри, релігійних, політичних та інших переконань, статі, етнічного та со­ціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

4. Під розпалюванням національної, расової або релігійної ворожнечі і ненависті слід розуміти розповсюдження будь-яких ідей і поглядів, що підривають довіру і по­вагу до певної національності, раси або релігійного віросповідання, а також виклика­ють зневагу або почуття ненависті до традицій, культури, способу життя, релігійних обрядів громадян даної національності чи раси тощо. Також це є поширення різно-

1. Суспільна небезпечність даного злочину полягає в тому, що він порушує кон­ституційне право громадян на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної або іншої кореспонденції. Це право закріплене в ст. 31 Конституції України. Воно означає, що ніхто без згоди самого громадянина не має права знайомитись з його листуванням чи розголошувати зміст кореспонденції.

2. Предметом злочину є відомості, які містяться в кореспонденції громадян і ста­новлять їх особисту таємницю. Не можуть визнаватись предметом цього злочину відо­мості та повідомлення службового характеру, які становлять зміст службової корес­понденції. За наявності до цього інших підстав такі дії можуть розглядатися як комер­ційне шпигунство (ст. 231 КК), розголошення комерційної таємниці (ст. 232 КК), розголошення державної таємниці (ст. 328 КК), передача відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка знаходиться у володінні держави (ст. 330 КК), роз­голошення відомостей військового характеру (ст. 422 КК) тощо.

1. Суспільна небезпечність даного злочину полягає в тому, що він грубо порушує обов’ язки, які покладаються на батьків Конституцією України та сімейним законодав­ством, і посягає на нормальний розвиток і здоров’я дітей. Обов’язок батьків утриму­вати своїх дітей до їх повноліття закріплений у ст. 51 Конституції України, а також у СК.

Безпосереднім об’єктом даного злочину є суспільні відносини, що забезпечують захист майнових інтересів і прав неповнолітніх або непрацездатних дітей, які потре­бують допомоги. Потерпілими від даного злочину є неповнолітні та непрацездатні діти.

2. З об’єктивної сторони злочин виражається у: а) злісному ухиленні від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів); або б) злісному ухиленні батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей, що пере­бувають на їх утриманні, якщо: в) ці діяння призвели до виникнення заборгованості із сплати таких коштів у розмірі, що сукупно складають суму виплат за шість місяців відповідних платежів.

Необхідною умовою притягнення до кримінальної відповідальності за злісну не­сплату аліментів є наявність рішення суду, що набрало чинності і зобов’язує особу сплачувати аліменти на утримання дітей як неповнолітніх, так і непрацездатних пов­нолітніх.

1. Злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утри­мання непрацездатних батьків -

карається штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від вісімдесяти до ста двадцяти

1. Небезпечність даного злочину полягає в тому, що він посягає на суспільні від­носини, які забезпечують нормальний розвиток і виховання неповнолітніх, а також здоров’я, безпеку життя або здоров’я, особисту свободу, честь та гідність осіб, що підлягають опіці (піклуванню).

Потерпілими від цього злочину можуть бути: а) діти; б) інші, крім дітей, особи, щодо яких встановлені опіка чи піклування. Відповідно до ст. 243 СК, опіка і піклу-

1. Суспільна небезпечність даного злочину полягає в тому, що зловживання опі­кунськими правами і залишення підопічних дітей без нагляду або без допомоги грубо порушує права потерпілих і суперечить Конституції України та принципам сімейного законодавства.

2. Безпосереднім об’єктом злочину є майнові права й інтереси осіб, відносно яких встановлені опіка чи піклування. Поняття опіки і піклування див. у коментарі до ст. 166 КК.

1. Суспільна небезпечність даного злочину полягає в тому, що його вчинення може призвести до родинних конфліктів, до розриву сімейних відносин, спричинити сер­йозну моральну травму усиновленому. Таємниця усиновлення (удочеріння) охороня­ється законом згідно зі статтями 226-228 СК, а особи, що розголосили її, підлягають відповідальності.

2. Безпосереднім об’єктом даного злочину є суспільні відносини, що забезпечують нормальне функціонування сім’ ї.

3. Об’єктивна сторона злочину виявляється у розголошенні таємниці усиновлен­ня (удочеріння) всупереч волі усиновителя. Згідно зі ст. 207 СК усиновленням є при­йняття усиновлювачем у свою сім’ ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду. Під розголошенням таємниці усиновлення (ч. 1 ст. 168 КК) слід розуміти повідомлення будь-якій особі, у тому числі й усиновленому (удочеріненій), відомостей про те, що юридичний батько або мати дитини фактично не є його кровним батьком або матір’ю. Розголошення таємниці може здійснюватись усно, письмово, за допомогою засобів зв’язку, іншими засобами. Обов’язковою ознакою розголошення

1. У статті 36 Конституції України зазначається, що громадяни України мають право на свободу об’ єднання у політичні партії та громадські організації для здійснен­ня і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об’ єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до по­літичних партій або громадських організацій.

2. Суспільна небезпечність даного злочину полягає в тому, що він посягає на кон­ституційне право громадян на свободу об’єднання у професійні спілки, політичні партії, громадські організації.

3. Диспозиція ст. 170 КК є бланкетною, тому при вирішенні питання про кримі­нальну відповідальність за перешкоджання законній діяльності об’єднань громадян слід звертатися до відповідних законів і підзаконних актів: розд. ХУІ КЗпПУ, законів України «Про політичні партії в Україні» від 5 квітня 2001 р. (ВВРУ. - 2001. - № 23. - Ст. 118) та «Про громадські об’єднання» від 22 березня 2012 р. (ВВРУ. - 2013. - № 1).

4. Об’єктивна сторона злочину виражається в дії або бездіяльності, що пере­шкоджає здійсненню законної діяльності профспілок, політичних партій, громадських організацій або їхніх органів.

1. Відповідно до ст. 34 Конституції України кожному гарантується право на сво­боду думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має пра­во вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, пись­мово, або в інший спосіб - на свій вибір.

2. Диспозиція ст. 172 КК є бланкетною, тому для з’ясування характеру порушення слід звертатися до відповідних норм КЗпПУ.

3. Частина 1 ст. 172 КК передбачає кримінальну відповідальність за незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів, а також інше грубе порушення законодавства про працю.

4. Суспільна небезпечність даного злочину полягає в тому, що він посягає на кон­ституційне право людини на працю.

5. Потерпілим від даного злочину є працівник, тобто особа, на яку поширюється законодавство України про працю і яка є відповідною стороною трудових правовідносин.

1. Трудові відносини між роботодавцем і працівником регулюються не тільки закона­ми і підзаконними актами, а й колективними договорами, а також індивідуальними тру­довими угодами між власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою - суб’єктом підприємницької діяльності і працівником.

2. Суспільна небезпечність даного злочину полягає в тому, що він посягає на тру­дові права людини, передбачені Конституцією України.

3. Потерпілим від даного злочину є працівник, з яким укладено трудову угоду про працю. Про поняття «працівник» див. коментар до ст. 172 КК.

У частині 3 ст. 3 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» передбачено: «Здійснення свободи сповідувати релігію або переконання підлягають лише тим обмеженням, які необхідні для охорони громадської безпеки та порядку,

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є релігійна діяльність особи щодо двох проявів свободи віросповідання: проповідування віровчень і здійснення релігійних обрядів. Додатковим обов’язковим об’єктом є здоров’я чи життя особи або суспільна моральність, додатковим факультативним об’ єктом може бути також діяльність релігійної організації.