Як слідство, так і суд не з'ясували та не дали правову оцінку щодо причини та фізичної природи утворення на сорочці Олійника В. А. слідів нікелю та міді, що є характерними та могли утворитися внаслідок пострілів з пістолета ТТ, який був вилучений на місці затримання Олійника В. А., а також двох гільз з маркуванням "3888", стріляних з зазначеного пістолета ТТ.

У своїх записках, які знаходяться в т. 2, Олійник В. А. називає себе "офіцером сил неба", "князем" та вказує проте, що він розробив бойову операцію проти рабів, які зайняли його землю, зазначає про ТТ пістолети, а також роблячи розрахунки 2009 року як року початку операції, залежно від кількості одного, двох, трьох пістолетів виходячи з їх калібру, зазначає про 3 пістолета. Ця записка може бути предметом для аналізу психіатричної експертизи, бо вказує на певні відхилення у психіці Олійника.

Судом не враховано, що відповідно до ч. 1 ст. 36 КК України, необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Відповідно до ч. 2 ст. 36 КК України, кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади. Відповідно до ч. З ст. 36 КК України, перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 4 ст. 36 КК України, особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням, вона не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту. Судом не дано належної оцінки тому, що револьвер "ALFA", який Олійник В. А. направив на Л. В. О. та Г. Є. О. є зброєю; при цьому за змістом ч. 5 ст. 36 КК України не має значення, чим саме озброєна особа, яка здійснює напад - вогнепальною, холодною або іншою зброєю, щоб дії того, хто захищається від такої озброєної особи були необхідною обороною. Суд відкинув твердження Л. і Г. про те, що Олійник стріляв в них. Але суд визнав, що Олійник направив в Л. зброю, яка за зовнішнім виглядом нічим не відрізнялася від бойової. Судом не враховано, що кухонний ніж, яким Олійник В. А. наніс 12 травмуючих впливів (легких тілесних ушкоджень) Л., а також Г. Є. О., є предметом, спеціально пристосованим для нанесення тілесних ушкоджень, а Олійник В. А. цим ножом був озброєний.

Не враховано судом також, що відповідно до висновку експерта №143 від 28.06.2009 пістолет Олійника В. А. "Кінг Стартер" є переробленим під стрільбу шумовими та газовими патронами 8 мм, а отже, є зброєю.

Відповідно до ч. 5 ст. 36 КК України не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність за будь-які дії у стані необхідної оборони від протиправних дій Олійника В. А., який був озброєний ножом, зарядженим револьвером "Альфа", пістолетом "Кінг Стартер", переробленим під стрільбу шумовими та газовими патронами 8 мм. та як засвідчують наявні у справі докази ще й пістолетом ТТ, тобто вогнепальною зброєю. Суд відкинув наявність у Олійника пістолета ТТ. Але це не виключало сприйняття Л. В. О. направленої на нього зброї як реальної загрози його життю.

Суд повинен був врахувати п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про необхідну оборону" №1 від 26.04.2002, відповідно до якої стан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди та дати оцінку наявним у справі доказам, які вказують на наявність стану необхідної оборони. При з'ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну. Перехід використовуваних при нападі знарядь або інших предметів від нападника до особи, яка захищається, не завжди свідчить про закінчення посягання.

Суд не врахував, що реальна загроза заподіяння шкоди Олійником В, А. могла виникнути для Л. В. О. та Г. Є. О. у момент направлення Олійником пістолета у їх сторону. Ще древні римляни стверджували: adversus periculum naturalis ratio регміттіт se defendere (віч-на-віч з небезпекою природний глузд дозволяє захищатися (Гай)). До того ж було б небезпечним залишати у полі не встановлену особу, з явно неадекватною поведінкою та ще й озброєну ножом та пістолетами. Саме так сприймали ситуацію підсудні, і як представники влади вони не мали права залишити та покинути місце події. Як вбачається з матеріалів кримінальної справи, пістолет "Кінг Стартер" та ніж були у руках Олійника В. А. і тоді, коли його у лісі затримувала викликана Л. оперативно-слідча група працівників міліції. Навіть якщо допустити, що Олійник не стріляв з пістолета, направлена ним на Л. зброя, яка нічим за зовнішнім виглядом не відрізнялася від бойової, сприймалася як реальна загроза.

Суд відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про необхідну оборону" № 1 від 26.04.2002 повинен був з'ясувати, чи мала особа реальну можливість ефективно відбити суспільно небезпечне посягання іншими засобами із заподіянням нападникові шкоди, необхідної і достатньої в конкретній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання.

Відповідно до ч. 1 ст. 37 КК України, уявною обороною визнаються дії, пов'язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання (Не можна не звернути увагу на неточність терміна (з точки зору науки кримінального права), оскільки більш правильним був би термін "уявний напад").

Відповідно до ч. 2 ст. 37 КК України, уявна оборона виключає кримінальну відповідальність за заподіяну шкоду у випадках, коли обстановка, що склалася, давала особі достатні підстави вважати, що мало місце реальне посягання, і вона не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення. Саме такою була ситуація для Лозинського.

Обстановка, що склалася (тобто наявність пістолетів і ножа), давала достатні підстави вважати, що з боку Олійника В. А. існує реальна загроза. Зброя, яка була в Олійника - ніж довжиною 17 см та пістолети, які мали вигляд вогнепальної зброї давали для цього достатні підстави. Факт, що Л. було невідомо про дійсну модифікацію зброї Олійника В. А., двічі підтверджує і сама сторона обвинувачення, зазначаючи в постанові про зміну обвинувачення від 28 лютого 2011 року таке: "У цей час Олійник В. А. продовжував тікати до лісу, тримаючи у руці стартовий пістолет "Кінг Стартер" та періодично, демонстративно наводячи його в бік Л. В. О., щоб той припинив переслідування. Зважаючи на наявність у Олійника В. А. в руках пістолету, а також що потерпілий дав відсіч його протиправним діям, Л. В. О. побоявся впритул наблизитися до нього". "Л. В. О.... враховуючи, що в руках у Олійника В. А. був пістолет, і не знаючи, що він стартовий і без набоїв, боявся безпосередньо наблизитись до нього".

Навіть якщо припустити, що у Олійника В. А. вистрелив Л. В. О., то і в такому випадку, враховуючи фактичні обставини справи, а також беручи до уваги зміст постанови про зміну обвинувачення від 28.02.2011 який міститься в т. 49 а. с. 226 абзаци 3, 4, 8, яку суд першої інстанції повинен був всебічно перевірити наявність у Л. стану необхідної оборони. Але цього судом зроблено не було.

Обвинувачення в постанові про зміну обвинувачення стверджує, що з моменту, коли Л. вперше побачив Олійника В. А. і окликнув його до моменту затримання викликаними ним працівниками міліції, у останнього в руках постійно перебувала зброя, а саме: револьвер "Альфа 440", пістолет "Кінг Стартер", пістолет ТТ і ніж, що вказує на наявність стану необхідної оборони.

Якщо припустити, що у Олійника В. А. вистрелив Л., і при цьому він перевищив межі захисту, то в такому випадку відповідно до ч. З ст. 37 КК України такі дії можна кваліфікувати за ст. 118 КК України, як умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони. Але знаходячись під загрозою направленого на нього пістолета, Лозинський вважав, що він діє в умовах необхідної оборони.

Всі ці обставини вказують на помилковість кваліфікації діяння за ст. 115 ч. 2 п. 7 КК України. Обставини справи, які визнані судом встановленими, не дають підстав для висновку, що має місце умисне вбивство з хуліганських мотивів. І Г., і Л. є представниками влади. В умовах, коли з'ясувалося, що Олійник озброєний як мінімум двома пістолетами і ножом, вони не мали права не реагувати на небезпечну озброєну людину. Та обставина, що саме Л. викликав наряд міліції, а потім карету швидкої допомоги, спростовує наявність у нього умислу на вбивство з хуліганських мотивів. Суд і досудове слідство вживають в якості кваліфікації дій Л. фразу "вбивство з використанням малозначного приводу". Однак при цьому не розшифровують, що саме суд розуміє під малозначним приводом. Якщо таким приводом суд вважає направлення зброї на Л., то це не є малозначним приводом.

Навіть якщо взяти до уваги, що висновки, зроблені судом, достовірні, то є очевидним, що постріл зроблено не в життєво важливий орган людини - в кінцівку ноги. Такий постріл не дає підстав для висновку, що у особи був намір на вбивство. В ноги стріляють людині, яка тримає під прицілом людей, для того щоб нейтралізувати її, але не вбити.

З обставин справи, як їх розуміє і вважає встановленими суд, вбачається, що Л., начебто здійснив постріл в ноги чим умисно заподіяв тяжкі тілесні ушкодження. Отже, навіть якщо вважати його дії умисними, то ці умисні дії спрямовані на заподіяння не смерті, а заподіяння тілесних ушкоджень. У зв'язку з настанням смерті наміри Л. можна кваліфікувати хіба що як вбивство з необережності. Про це засвідчують його дії по виклику наряду міліції та виклику швидкої медичної допомоги. Визначальним у цьому випадку є суб'єктивне ставлення Л. до того, що сталося. Він не мав наміру на вбивство і здійснив все від нього залежне, щоб викликати швидку допомогу і не допустити смерті

Олійника. Отже, навіть у найтяжчому випадку, якщо відкинути ті обставини, що Олійник знаходився під загрозою направленої на нього зброї, яку він сприймав як реальну загрозу, його дії можна було б кваліфікувати тільки в найгіршому для підсудного випадку за ст. 121 ч. 2 КК України тобто як умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого. Узагальнюючий висновок.