Розголошення відомостей, що становлять державну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені або стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків, за відсутності ознак державної зради або шпигунства -

карається позбавленням волі на строк від двох до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

             Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, -

карається позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.

гресивні технології, нові види виробництва продукції і технологічних процесів, що мають велике оборонне чи економічне значення або істотно впливають на зовнішньо­економічну діяльність і національну безпеку України; у сфері економіки - це відо­мості про державні запаси дорогоцінних металів монетарної групи; у сфері зовнішніх відносин - про експорт та імпорт озброєння, військової техніки, окремих видів стра­тегічної сировини. Ці відомості мають гриф секретності, ступінь якої («особливої важливості», «цілком таємно», «таємно») залежить від їх важливості, і визначає строк секретності, ступінь обмеженості доступу до неї та рівень охорони державою.

Водночас ця ж ст. 8 Закону забороняє віднесення до державної таємниці будь-яких відомостей, якщо цим будуть порушуватися зміст і обсяг конституційних прав та свобод людини і громадянина, завдаватиметься шкода здоров’ ю й безпеці населення. Це відомості про стан довкілля, якість харчових продуктів, аварії, катастрофи, небез­печні природні явища, стан здоров’я громадян, їх життєвий рівень тощо.

            Об’єктивна сторона злочину, передбаченого в ч. 1 ст. 328 КК, визначена як розголошення відомостей, що становлять державну таємницю, тобто протиправне доведення їх до відома сторонніх осіб (хоча б однієї особи). Під сторонніми осо­бами слід розуміти осіб, яким ці відомості не повинні бути відомими. Розголошен­ня може виражатися як у дії, так і бездіяльності. Дія може виявлятися, наприклад, у розголошенні секретних даних у розмові, письмовому повідомленні, шляхом пу­блікації у пресі, у виступі по радіо чи телебаченню, у передачі для друкування осо­бі, що не має права на ознайомлення з даними відомостями, у показі креслень, до­кументів й ін. Бездіяльність може полягати в недотриманні правил збереження, обертання, перевезення матеріалів, документів, коли створюється можливість озна­йомлення з відомостями сторонніх осіб. Спосіб розголошення для кваліфікації зна­чення не має.

Обов’язковою ознакою є відсутність у цих діях або бездіяльності ознак державної зради або шпигунства (див. коментар до статей 111 та 114 КК).

Злочин вважається закінченим з моменту розголошення відомостей, тобто коли вони стали відомі хоча б одній сторонній особі.

            Суб’єктивна сторона цього злочину - це будь-яка форма вини: як умисел (пря­мий чи непрямий), так і необережність (самовпевненість чи недбалість). Наприклад, розголошення відомостей буде вчинене з прямим умислом, якщо суб’єкт усвідомлю­вав та бажав похвалитися про наявність у нього інформації про державну таємницю. Недбалість має місце, наприклад, у випадку, коли особа, приймаючи відвідувачів, не прибирає зі столу документ, який містить державну таємницю, що дає можливість прочитати його стороннім особам.

Мотиви і мета розголошення можуть бути різними і на кваліфікацію вчиненого за ст. 328 КК вони не впливають.

Винятки становлять мета ослаблення держави та мета передачі відомостей, що становлять державну таємницю, іноземній державі, іноземній організації або їх пред­ставникам, які є обов’ язковими ознаками державної зради або шпигунства як злочинів проти основ національної безпеки України (див. коментар до статей 111 та 114 КК). Саме це і відмежовує ст. 328 КК від статей 111 та 114 КК.
 

             Суб’єкт злочину спеціальний - це особа, якій відомості, що містять державну таємницю, були довірені або стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків. Це може бути як службова особа (див. коментар до частин 3 та 4 ст. 18 КК), так і інша особа, пов’язана по службі з такими відомостями (секретар, шифрувальник тощо). Для цих осіб Закон України «Про державну таємницю» встановлює спеціаль­ний порядок допуску і доступу до державної таємниці і певні обов’язки її охорони, зокрема, не допускати розголошення будь-яким способом державної таємниці; ви­конувати режим секретності та інші вимоги, про знання яких особа обов’язково ставить підпис у певних документах. Військовослужбовець за розголошення відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю, відповідає за ст. 422 КК.

             Частина 2 ст. 328 КК передбачає кваліфікуючу ознаку розголошення держав­ної таємниці - спричинення тяжких наслідків. Закон не дає поняття тяжких наслід­ків. Їх зміст необхідно визначати виходячи з конкретних матеріалів справи (оціноч­не поняття). Це випадки, коли відомості, наприклад, стали відомі іноземній розвід­ці або її представникам, або коли розголошені відомості за своїм змістом є особли­во важливими (наприклад, особливо важливі дані про новітні розробки у сфері оборони).