Передача або збирання з метою передачі іноземним підприємствам, уста­новам, організаціям або їх представникам економічних, науково-технічних або інших відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка знаходиться у володінні держави, особою, якій ці відомості були довірені або стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків, за відсутності ознак державної зради або шпигунства, -

караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

          Ті самі дії, вчинені з корисливих мотивів, або такі, що спричинили тяжкі наслідки для інтересів держави, або вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб, -

караються позбавленням волі на строк від чотирьох до восьми років з по­збавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

(Стаття 330 у редакції Закону України № 2939-УІ від 13 січня 2011 р.)

             Безпосередній об’єкт цього злочину збігається з об’єктом злочину, передбаче­ного у ст. 328 КК.

             Предметом даного злочину є відомості економічного, науково-технічного й іншого характеру, що становлять конфіденційну інформацію, яка знаходиться у володінні держави, тобто відомості, що стосуються діяльності окремих підпри­ємств, установ, наукових, господарських організацій, дипломатичних відносин, політики, розголошення яких може заподіяти шкоди діяльності цих організацій і вплинути на обороноздатність держави. Конфіденційна інформація характеризу­ється обов’язковою сукупністю трьох ознак: 1) не містить у собі державної таємни­ці (що відрізняє ст. 330 КК від статей 328, 329 КК); 2) знаходиться у володінні держави; 3) є обмеженою для користування: заборона на її передачу іноземним підприємствам, установам, організаціям або їх представникам міститься в наказах, інструкціях, розпорядженнях міністерств і відомств (див. ст. 30 Закону України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р. //ВВРУ. - № 48. - Ст. 65 зі змінами, вне­сеними Законом України від 11 травня 2004 р.)

Загальні правила використання конфіденційної інформації і поводження з нею передбачені в Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави, затвердженої Постановою КМУ 27 листопада 1998 р. № 1893 (ОВУ. - 1998. - № 48. - Ст. 1764).

Водночас відповідно до ст. 30 Закону України «Про інформацію» до конфіденцій­ної інформації не можуть бути віднесені відомості про стан довкілля, якість харчових продуктів, про катастрофи, небезпечні природні явища й інша інформація, доступ до якої відповідно до законів України та міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана ВРУ, не може бути обмежена.

             Об’єктивна сторона злочину виражається у двох формах: 1) передача інозем­ним підприємствам, установам, організаціям відомостей, що становлять конфіденцій­ну інформацію будь-яким способом (повідомлення по телефону, у листі, на дискету тощо); 2) збирання зазначених відомостей з метою їх передачі. Способи збирання можуть бути різними (викрадення, фотографування, підслуховування тощо) і на ква­ліфікацію не впливають. Злочин вважається закінченим або з моменту передачі, або з моменту початку збирання відомостей з метою їх передачі. Не має значення, за чиєю ініціативою збираються відомості: або за ініціативою іноземної організації, або особа сама за своєю ініціативою збирає їх.

             Суб’єктивна сторона виражається у прямому умислі, при якому особа, перш за все, усвідомлює конфіденційний характер інформації і те, що ця інформація є влас­ністю держави. Це усвідомлення обумовлено тим, що особи, які працюють із такою інформацією, підлягають обов’ язковому ознайомленню під розписку про конфіден­ційність інформації та встановлені правила щодо користування нею, наприклад, за­бороною виносити за межі службового приміщення документи з такою інформацією, розмножувати їх технічними засобами, які не обладнані спеціальними пристроями охорони тощо (див. ст. 8 наведеної Інструкції від 27 листопада 1998 р. № 1893). Обов’язковим є й усвідомлення винним того, що відомості передаються або збира­ються для передачі саме іноземним підприємствам, установам, організаціям або їх представникам (це можуть бути будь-які іноземні організації - як державні, так і не­державні (наукові, комерційні, посередницькі тощо)).

Із суб’єктивної сторони передача або збирання конфіденційної інформації не по­винні містити ознак державної зради або шпигунства, тобто умисел не повинен бути спрямованим на спричинення шкоди основам національної безпеки України (див. коментар до статей 111 та 114 КК).

             Суб’єкт злочину спеціальний - особа, якій конфіденційна інформація була до­вірена або стала відомою у зв’язку з виконанням службових обов’язків.

             Частина 2 ст. 330 КК передбачає відповідальність за ті самі дії, вчинені з ко­рисливих мотивів, або такі, що спричинили тяжкі наслідки для інтересів держави, або вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб.

Корисливий мотив означає спрямованість передачі або збирання інформації на одержання матеріальної вигоди (грошей, майна, вигод майнового характеру), або звільнення від обов’язків матеріального характеру (наприклад, у рахунок погашення боргу).

Зміст тяжких наслідків для інтересів держави закон не розкриває, тому це по­няття належить до так званих оціночних понять: їх зміст залежить від оцінки всіх конкретних обставин справи. У даному складі злочину тяжкі наслідки можуть бути обумовлені важливістю інформації, розміром матеріальної шкоди (як прямої, так і упущеної вигоди), моральної шкоди тощо.

Повторність як кваліфікуюча ознака цього злочину спеціальна: вчинення хоча б вдруге такого ж самого злочину, тобто злочину, передбаченого ст. 330 КК, незалеж­но від наявності чи відсутності судимості.

Щодо змісту такої кваліфікуючої ознаки, як вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб, - див. коментар до ч. 2 ст. 28 КК.