Норми, якими врегульовано адміністративно-правові відносини в сфері корпоративних прав держави можна поділити на дві групи - матеріальні і процесуальні. Підставою для такого поділу є зміст цих норм та регульовані ними суспільні відносини в сфері корпоративних прав держави. Таке розмежування виглядає логічним не лише з точки зору його відповідності положенням теорії права щодо видів правових норм, які приймаються з метою забезпечення функціонування суспільних відносин у сфері державного управління[136], а й у зв'язку з тим, що сприяє вирішенню потреб практичного плану - удосконалення правового підґрунтя реалізації державою корпоративних прав. Саме розмежування матеріальної та процесуальної частини адміністративно-правого регулювання корпоративних прав держави дозволяє з урахуванням спеціальних (матеріальних чи процесуальних) принципів та правил законодавчої техніки усувати прогалини і колізії, досягати найбільшої повноти й досконалості законодавчого визначення зазначених питань.

Виділення адміністративно-процесуальних норм у сфері корпоративних прав держави - це тема окремого наукового пошуку. У межах цього дисертаційного дослідження доцільно зупинитися на двох моментах: 1) на існуючих теоретичних здобутках у цьому напрямку наукового пошуку, 2) на окремих прикладах виділення адміністративно-процесуальних норм у всьому масиві законодавства в сфері корпоративних прав держави на підставі визначених рис.

Поділ норм права на матеріальні і процесуальні, певною мірою, є умовним, оскільки реалізація (та й саме існування) матеріально-правових відносин є неможливим поза правовідносинами процесуальними (процедурними). В юридичній літературі зазначається, що будь-яка матеріальна норма буде регулювати суспільні відносини тільки у випадку приєднання до такого регулювання відповідних процедурно-процесуальних норм. Щоб матеріальна норма могла здійснити реальний вплив на суспільні відносини, необхідно, підкреслює О.О. Кутафін, визначити порядок, процедуру її застосування відповідними суб'єктами. Якщо матеріальна норма вказує на те, що потрібно робити для її реалізації, то процесуальна норма визначає як, яким чином, в якому порядку її слід реалізовувати[137].

Бандурка О.М., Тищенко М.М. зазначають, що адміністративний процес являє собою спеціальну форму застосування системи адміністративно-правових норм, оскільки він обслуговує не лише матеріальне адміністративне право, але й матеріальні норми інших галузей[138].

Основне призначення норм процесуального права, як слушно зазначає А.М. Колодій, полягає в тому, щоб забезпечити оптимальність правової діяльності, ефективність юридичних результатів з нагляду за додержанням режиму законності. Норми матеріального права визначають сутність юридичних процесів, а процесуальне право закріплює процесуальні форми необхідні для реалізації норм матеріального права, регулювання відносин, що склалися в сфері їхнього застосування[139].

Однак, існує й інша точка зору, висловлена І.Н. Іллюшихіним, який вважає, що норми процесуального характеру в адміністративному праві практично відсутні, оскільки пов'язані з діяльністю юрисдикційного органу в різних аспектах, а юрисдикційні органи поділяються на судові і адміністративні[140]. Але подібний висновок - це повернення до звуженого сприйняття юридичного процесу, від якого сучасна наука теорії права вже відмовилась.

Процесуальні норми мають на меті вирішення трьох взаємопов'язаних завдань:

•  організують роботу відповідних органів, вводять її в найбільш раціональні форми;
•  забезпечують права та інтереси учасників процесу;
•  закріплюють такий порядок і такі форми роботи, які забезпечують послідовний всебічний і глибокий аналіз питань та їх правильне вирішення[141].

Виділяють наступні особливості адміністративно-процесуальних норм, які дозволяють відмежувати їх від інших видів процесуальних норм[142]:

•  приймаються не лише законодавчим органом держави, але й виконавчими органами різного рівня;
•  реалізуються широким колом суб'єктів, на відміну від кримінально-процесуальних та цивільно-процесуальних норм, які реалізуються судовими органами, органами досудового розслідування та іншими суб'єктами, встановленими Кримінально-процесуальним кодексом України та Цивільним процесуальним кодексом України;
• якщо у цивільному та кримінальному процесах процесуальні норми сконцентровані у відповідних кодексах, то адміністративно-процесуальні норми можуть являти собою як відносно крупні сукупності (наприклад, процесуальна частина Кодексу України про адміністративні правопорушення), так і окремі процесуальні правила, які містяться у адміністративних актах матеріально-правового змісту, а також матеріально-правових актах інших галузей права;
•  адміністративно-процесуальні норми значно меншою мірою спрямовані на регламентацію правовідносин, які мають юрисдикційний характер.

Враховуючи викладене, визначають наступні ключові теоретичні положення щодо рис адміністративно-процесуальних норм:

•  адміністративно-процесуальні норми похідні від матеріальних норм адміністративного права;
•  адміністративно-процесуальні норми можуть міститись як у адміністративних актах матеріально-правового змісту, так і матеріально-правових актах інших галузей права;
•  адміністративно-процесуальні норми часто встановлюються у процесі реалізації повноважень виконавчої влади і безпосередньо її суб'єктами;
•  адміністративно-процесуальна норма ніколи не регулює процедуру реалізації матеріальної норми від самого початку до завершення;
•  мета адміністративно-процесуальної норми - забезпечення організації та впорядкованості дій суб'єктів управлінської діяльності, створення умов для реалізації і захисту прав і свобод громадян щодо яких управлінська діяльність здійснюється[143].

На підставі вищенаведеного виділимо та проаналізуємо адміністративно-матеріальні та адміністративно-процесуальні норми у всьому масиві законодавства в сфері корпоративних прав держави.

Дослідниками проблем адміністративного процесу доведено, що до матеріального права належать норми, які встановлюють компетенцію та способи поведінки суб'єктів адміністративно-процесуальної діяльності і містяться у процесуальних за характером законодавчих актах[144]. Матеріальні норми закріплюють матеріальний зміст юридичних прав та обов'язків суб'єктів правовідносин в сфері корпоративних прав держави. В матеріальних нормах закріплено поняття управління об'єктами державної власності, визначено суб'єктів управління, їх права та обов'язки тощо. Норми, які визначають повноваження Кабінету Міністрів України, Фонду Державного майна України, Антимонопольного комітету України, підстави та форми їх діяльності з метою реалізації корпоративних прав держави є матеріально-правовою основою цієї діяльності. До них належать відповідні норми Конституції України, Законів України "Про управління об'єктами державної власності"[145], "Про Антимонопольний комітет України"[146], "Про Кабінет Міністрів України Україні"[147], Указів Президента України, постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України. Значне коло питань пов'язаних з корпоративними правами держави знаходять розв'язання у нормативно-правових актах Фонду державного майна України: наказах, розпорядженнях протоколах, інструкціях.

Вихідне значення щодо управління корпоративними правами держави є положення п. 5 ст. 116 Конституції України, яке покладає на Кабінет Міністрів України здійснення управління об'єктами державної власності відповідно до закону. Це твердження повністю відповідає триваючим сьогодні процесам остаточного визначення верховенства конституційних положень та їх ролі як безпосередніх регуляторів суспільних відносин в Україні [148]. Вищезазначена норма утворює фундамент правового інституту управління корпоративними правами держави та об'єктами державної власності в цілому. Разом з тим, зазначена норма Конституції України, як і більшість конституційних положень, носить загальний характер. Це вимагає її деталізації законодавцем, що відбувається залежно від існуючих соціально-економічних передумов на рівні закону.

Матеріально-правову, наступну за рівнем загальнообов'язковості після Конституції України законодавчу основу управління корпоративними правами держави становить Закон України від 21 вересня 2006 року "Про управління об'єктами державної власності"[149], який визначає коло суб'єктів, уповноважених здійснювати управління у сфері корпоративних прав держави.

Норми, які складають матеріально-правову основу правовідносин в сфері корпоративних прав держави, мають первинний характер по відношенню до відповідних адміністративно-процесуальних.

Норми, які встановлюють порядок здійснення корпоративних прав держави, а також участі Кабінету Міністрів України, Фонду державного майна, Антимонопольного комітету України та інших у процесі розгляду справ щодо порушень законодавства сфері корпоративних прав держави утворюють процесуально-правову основу адміністративно-правового захисту корпоративних прав держави. Серед процесуальних норм слід відокремлювати норми адміністративного права і господарсько-процесуального права. Необхідність такого відокремлення ґрунтується на складній правовій природі відносин в сфері корпоративних прав держави. З одного боку, це відносини пов'язані із діяльністю органів виконавчої влади організаційно-розпорядчого змісту, а з іншого - ці органи є учасниками економічних відносин. В свою чергу, адміністративно-процесуальні норми в сфері корпоративних прав держави можна поділити в залежності від поділу відносин в зазначеній сфері:

• позитивні норми;
• юрисдикційні норми.

Позитивні адміністративно-процесуальні норми в сфері корпоративних прав держави можна поділити на адміністративно-процесуальні норми, які визначають: діяльність уповноважених державних органів з визначення сфер економіки, які підлягають корпоратизації; реалізацію повноважень суб'єктів щодо ведення реєстру та здійснення контролю у сфері корпоративних прав держави; порядок реалізації адміністративно-правових заходів - реєстрації, стандартизації, сертифікації; порядок встановлення цін. Як правило, позитивні адміністративно-процесуальні норми містять зобов'язальні, уповноважуючі, а, іноді, і рекомендаційні приписи.

Фахівцями в галузі адміністративного процесу достатньо обґрунтована належність норм, які установлюють компетенцію та, загалом, способи поведінки суб'єктів адміністративно-процесуальної діяльності і містяться в процесуальних за характером законодавчих актах, до матеріальної частини права. Це має суттєве значення для вирішення питання правової природи положення ст. 7 Закону України від 21 вересня 2006 року "Про управління об'єктами державної власності"[150], яке визначає повноваження Фонду державного майна України щодо управління корпоративними правами держави, встановлює форми такої участі та їх особливості.