Під юрисдикційними адміністративно-процесуальними нормами в сфері корпоративних прав держави будемо розуміти діяльність, у процесі якої вирішується юридична справа, здійснюється правовий захист порушених або оспорюваних інтересів, виноситься юридично-владне рішення щодо застосування відповідної санкції, відновлення порушеного права[151]. Оскільки відносини у сфері адміністративної юрисдикції врегульовані відповідними нормами права, можна зазначити про доцільність виділення адміністративно-юрисдикційних норм, які, в свою чергу, в залежності від заборонних приписів можна об'єднати в наступні провадження:

• провадження у справах про адміністративні проступки у сфері корпоративних прав держави;
• провадження щодо розгляду скарг, які надійшли до органів управління корпоративними правами держави;
• дисциплінарне провадження.

Отже, адміністративно-процесуальним нормам в сфері корпоративних прав держави притаманні ознаки, що характеризують процесуальні норми будь-якої галузі права. Разом з тим, вони мають і певні особливості, які обумовлені їх змістом, цільовим призначенням, характером приписів, що містяться в них тощо. Більшість адміністративно-процесуальних норм в сфері корпоративних прав держави мають зобов'язальні, заборонні та уповноважуючи приписи. Виступаючи як складова частина адміністративного права, процесуальні норми, якими врегульовано реалізація державою корпоративних прав, мають особливий юридичний зміст, який відображає специфіку суспільних відносин врегульованих адміністративно-правовими нормами в цій сфері.

2.2. Метод адміністративно-правового регулювання корпоративних прав держави

Дослідження проблеми визначення змісту адміністративно-правового регулювання корпоративних прав держави обумовлює потребу звернення до загального поняття - "правове регулювання", а тому і до аналізу наукових здобутків з теорії права. Здійснення такого поглибленого аналізу обумовлене, насамперед, тим, що у теорії адміністративного права набуло розвитку змістовне наповнення таких категорій як "державне управління", "державне регулювання", а також вивчаються окремі елементи механізму адміністративно-правового регулювання - адміністративно-правові норми та адміністративно-правові відносини[152].

Існує декілька наукових підходів щодо розуміння категорії "правове регулювання". Так, у широкому розумінні правове регулювання являє собою юридичний вплив на суспільні відносини, який здійснюється за допомогою права і всієї сукупності правових засобів[153].

Правове регулювання визначається і як особлива категорія, яка очолює специфічний понятійний ряд: "механізм правового регулювання", "правові способи", "правовий режим" та інше. Його правова природа є специфічним різновидом соціального регулювання, націленим на досягнення певних результатів у житті суспільства. Правове регулювання здійснюється за допомогою цілісної системи засобів, які реально виражають саму матерію позитивного права як нормативного інституційного утворення - регулятора. Крім того, воно здійснюється за допомогою особливого "інструментарію" - механізму, призначеного юридично гарантувати досягнення цілей, які ставив законодавець, видаючи або санкціонуючи юридичні норми, у межах певних типів, "моделей" юридичного впливу[154].

Логічним продовженням вказаного змісту категорії "правове регулювання" є її розуміння як конкретної діяльності нормотворчих та правозастосовчих органів. Так, В.Лазарєв зазначає, що правовим регулюванням є: 1) специфічна діяльність держави (нормотворчих органів), пов'язана з опрацюванням юридичних настанов і визначенням юридичних засобів забезпечення їх діяльності; 2) діяльність безпосередніх учасників суспільних відносин, направлена на пошук й застосування засобів юридичного регулювання, для узгодження своєї поведінки з правом (його принципами, цілями, призначенням)[155]. Вбачається, що таке розуміння змісту категорії "правове регулювання" обумовлене використанням методологічних прийомів і методів пізнання, притаманних науковому пошуку з проблем управління.

Інші дослідники визначають правове регулювання як певне упорядкування суспільних відносин, їх юридичне закріплення, охорону і розвиток, що здійснюється державою за допомогою права і сукупності правових засобів[156]. Цій науковій позиції не протирічить розуміння правового регулювання як процесу дії за допомогою правових норм та інших юридичних засобів на поведінку людей, який здійснюється з метою упорядкування, охорони та розвитку суспільних відносин[157].

Спільним для усіх цих визначень є те, що правове регулювання розуміють як упорядковуючий вплив на суспільні відносини, який здійснюється за допомогою юридичних засобів.

С.Алексєєв зазначав, що під правовими засобами розуміються об'єктивовані субстанціональні правові явища, які мають фіксовані властивості, дозволяють реалізувати потенціал права, його силу. Через правові засоби розкривається соціальна сила права[158]. Первинні засоби правового впливу на поведінку людей, пов'язані з наділенням їх суб'єктивними юридичними правами та покладанням на них суб'єктивних юридичних обов'язків, розуміються як способи правового регулювання. До основних способів правового регулювання належать дозволи, зобов'язання, заборони[159].

Дозвіл полягає в наданні особі суб'єктивного юридичного права самостійно приймати рішення щодо реалізації передбачених правовими нормами варіантів власної поведінки. Дозволи переважають у тих галузях права, які належать до приватного права. Зобов'язання і заборони знаходять свій вияв у покладенні на учасників, регламентованих правом суспільних відносин, суб'єктивних юридичних обов'язків активного та пасивного змісту. Так, зобов'язання (веління) - покладання на особу обов'язку активної поведінки (роби тільки так). Заборона - покладання на особу обов'язку утримуватись від вчинення дій певного роду (тільки так не роби)[160].

Метод правового регулювання являє собою сукупність юридичних прийомів і засобів, за допомогою яких здійснюється правове регулювання якісно однорідних, відокремлених суспільних відносин[161].

Зазначені положення теорії права складатимуть основу дослідження питання щодо методу адміністративно-правового регулювання корпоративних прав держави.

У теорії адміністративного права визначають сутність методу адміністративного права як сукупності певних загальних і специфічних способів, що використовуються законодавцем для забезпечення регулюючої дії норм адміністративного права. Традиційно загальними рисами методу адміністративно-правового регулювання вважається те, що він реалізується шляхом: використання приписів (встановлення обов'язків), встановлення заборон, надання дозволів. Використання приписів у адміністративному праві означає покладання обов'язку здійснити відповідні дії в умовах, що передбачені адміністративно-правовою нормою, тобто позитивного зобов'язання. Встановлення заборон - це покладання на суб'єкта правових відносин прямих обов'язків утримуватись від вчинення в умовах, передбачених нормою, тих чи інших дій або утримуватись від них на свій розсуд. Дозволи як один із шляхів реалізації методу адміністративно-правового регулювання розуміються як правові. При цьому наголошується про те, що в адміністративно-правовому регулюванні компетенції органів виконавчої влади, посадових осіб застосовується принцип загальних заборон (дозволено лише те, що прямо передбачено законом), а в регулюванні статусу громадян має бути якнайповніше використаний принцип загальних дозволів (дозволено все, що прямо не заборонено законом)[162].

Якщо порівняти теоретичні положення із відповідними положеннями з теорії права, можна зазначити, що способи адміністративно-правового регулювання відрізняються від способів правового регулювання такими двома рисами: способи адміністративно-правового регулювання стосуються відповідних дій в умовах, що передбачені адміністративно-правовою нормою; їх розташування здійснюється у зворотному порядку, ніж розташування способів правового регулювання. Так, на першому місці стає дозвіл як спосіб правового регулювання, а в адміністративно-правовому регулюванні надання дозволів посідає останнє місце.

Разом з тим, відзначається, що використання загальних дозволів може розцінюватись як ключовий напрям трансформації методу адміністративного права, що відбувається в сучасних умовах її розвитку та реформування. При цьому сучасна трансформація методу адміністративного права засвідчує його змішану природу, тобто органічне поєднання в ньому типових ознак як імперативного, так і диспозитивного методів правового регулювання[163].

Зазначене повною мірою стосується питання про метод адміністративно-правового регулювання корпоративних прав держави, адже у сфері економіки, до якої відноситься і сфера корпоративних прав держави, повинні поєднуватись імперативний вплив і диспозитивне регулювання. Це означає наявність проблеми пошуку оптимального сполучення усіх способів адміністративно-правового регулювання, а не надання переваги зобов'язанням або заборонам.

Статтею 168 ГК визначено правовий режим здійснення корпоративних прав держави. Так, частиною другою цієї статті визначено, що центральні органи виконавчої влади та уповноважені особи:

•  здійснюють правомочності щодо участі в управлінні господарською організацією відповідно до частки (акцій, паїв) держави у статутному фонді цієї організації;
•  ведуть реєстр державних корпоративних прав;
•  проводять оцінку державних корпоративних прав;
• здійснюють контроль за ефективністю роботи господарської організації у частині реалізації належних державі корпоративних прав.

Серед усіх цих заходів здійснення корпоративних прав держави до адміністративно-правових можна віднести останні три, оскільки відносини щодо їх здійснення мають ознаки, притаманні адміністративно-правовим відносинам:

•  формуються у сфері публічного управління у зв'язку зі здійсненням центральними органами виконавчої влади та уповноваженими особами владно-розпорядчих функцій,
•  відповідні відносини можуть виникати за ініціативою будь-якої сторони, проте згода чи бажання другої сторони не є обов'язковою умовою їх виникнення,
•  суперечки між сторонами вирішуються, як правило, у позасудовому порядку[164].

Разом з тим, відносини у сфері оцінки державних корпоративних прав мають комплексний характер, адже тут існують і адміністративно-правові відносини і господарські відносини.

Перелік вказаних адміністративно-правових заходів, які мають оперативний, тактичний характер і спрямовані на здійснення ефективного оперативного управління корпоративними правами держави, повинен бути доповнений заходами стратегічного змісту. До них можна віднести: