Наведений вище приклад доводить, що управління державною власністю, в тому числі державними корпоративними правами, які розсерджено в різних галузях життєдіяльності суспільства не може бути засноване виключно на принципі спеціалізації управління і здійснюватися тільки Фондом державного майна України. Можна сказати, що певна діяльність по управлінню державною власністю здійснюється практично всіма органами виконавчої влади. Практично будь-яка галузь базується на певному обсязі державної власності. Це породжує значну кількість проблем.

Відповідно до наказу Фонду державного майна України від 25 травня 2000 року № 1067 "Про затвердження Типової Генеральної угоди про передачу повноважень на здійснення функцій управління державними корпоративними правами органам виконавчої влади"[192] ФДМУ передає центральним та місцевим органам виконавчої влади повноваження з управління корпоративними правами держави в господарських товариствах у відповідності до Генеральної угоди.

Закріплення тих чи інших повноважень по відношенню до управління державними господарськими об'єднаннями та холдинговими компаніями за галузевим органом виконавчої влади не означає чіткого розмежування предметної компетенції з Фондом державного майна України. Органи виконавчої влади беруть участь у визначенні порядку використання державної власності, а також здійснюють функції з управління об'єктами, що належать до сфери їх управління а також порядку використання майна, переданого таким господарським структурам.

Чинне законодавства визначає загальні функції у сфері управління корпоративними правами держави міністерств та інших органів виконавчої влади. Ці функції доцільно систематизувати залежно від їх змісту - адміністративно-правового, господарського чи фінансового. Так, найменш чисельними є фінансові функції. До них, зокрема, належать:

•  проведення моніторингу фінансової діяльності, зокрема виконання показників фінансових планів підприємств, що належать до сфери їх управління;
•  забезпечення проведення щорічних аудиторських перевірок окремо визначених державних господарських об'єднань та холдингових компаній;
•  забезпечення відповідно до встановленого Кабінетом Міністрів України порядку відрахування до державного бюджету України частини прибутку (доходу) державних господарських об'єднань та холдингових компаній.

До функцій з господарського управління належать:

• укладання і розривання контрактів з керівниками державних підприємств, установ, організацій, державних господарських об'єднань та холдингових компаній, та здійснюють контроль за їх виконанням;
• визначення посадових осіб, відповідальних за стан фінансово-господарської діяльності одного або кількох державних підприємств;
• укладання договорів доручень з управління об'єктами державної власності;
• організація і проведення конкурсів з визначення керівників державних підприємств, установ та організацій;
• забезпечення проведення інвентаризації майна державних господарських об'єднань та холдингових компаній, відповідно до визначеного Кабінетом Міністрів України порядку;
• забезпечення проведення екологічного аудиту державних господарських об'єднань та холдингових компаній, у тому числі тих, що передаються в оренду;
• забезпечення оформлення прав на земельні ділянки (у разі корпоративними правами держави) ділянок державних і казенних підприємств;
• здійснення уточнення складу виробничих потужностей мобілізаційного призначення та обсягів запасів мобілізаційного резерву з урахуванням доцільності їх подальшого збереження.

Серед власне управлінських функцій міністерств, інших органів виконавчої влади можна виділити:

• ініціювання створення державних господарських об'єднань та холдингових компаній, розробка проектів їх установчих документів;
• затвердження статутів (положень) державних господарських об'єднань та холдингових компаній, що належать до сфери їх управління, і здійснюють контроль за їх дотриманням;
• розробка стратегії розвитку державних господарських об'єднань та холдингових компаній;
• затвердження річних фінансових та інвестиційних планів, а також інвестиційних планів на середньострокову перспективу (3-5 років) державних господарських об'єднань та холдингових компаній, що належать до сфери їх управління, та здійснення контролю за їх виконанням у встановленому порядку;
• здійснення контролю за діяльністю державних господарських об'єднань та холдингових компаній;
• передання функцій з управління об'єктами державної власності державним господарським об'єднанням та холдинговим компаніям, та уповноваженим особам і здійснення контролю за ефективністю їх виконання в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;
• забезпечення надання розпоряднику Єдиного реєстру об'єктів державної власності інформації про наявність і поточний стан майна об'єктів державної власності та будь-які зміни в їх стані;
• забезпечення приведення у відповідність із законодавством установчих документів та внутрішніх положень державних господарських об'єднань та холдингових компаній;
• забезпечення збереження установчих документів, наказів та протоколів засідань відповідних виконавчих органів державних господарських об'єднань та холдингових компаній.

Аналіз змісту функцій управлінського характеру доводить, що ними не передбачене пряме втручання до сфери реалізації державою корпоративних прав. Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади здійснюють стратегічне управління, а також забезпечення управлінської діяльності. Такий характер законодавчого регулювання управлінської діяльності повною мірою відповідає існуючій потребі зменшення імперативного втручання до господарської сфери, у тому числі - сфери реалізації державою її корпоративних прав.

Крім того, певні повноваження у сфері управління корпоративними правами держави мають місцеві державні адміністрації, що визначене статтею 19 Закону України "Про місцеві державні адміністрації"[193], а саме:

•  здійснює на відповідній території управління об'єктами, що перебувають у державній власності та передані до сфери її управління, приймає рішення про створення, реорганізацію та ліквідацію підприємств, установ і організацій, що належать до сфери її управління, а також здійснює делеговані відповідною радою функції управління майном, що перебуває у спільній власності територіальних громад;
•  здійснює управління майном інших суб'єктів права власності в разі передачі його в установленому порядку;
•  вносить пропозиції власникам майна підприємств, установ і організацій, що має важливе значення для забезпечення державних потреб, щодо його відчуження у власність держави.

Перелік об'єктів права комунальної власності визначено Цивільним Кодексом України. До нього входить майно, що забезпечує діяльність відповідних рад і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об'єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв'язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території. У комунальній власності перебуває також майно, передане у власність відповідної територіальної громади іншими суб'єктами права власності.

Разом з тим, розсередження управління корпоративними правами держави між різними органами державної виконавчої влади: міністерствами, відомствами та облдержадміністраціями, вбачається, достатньо негативно впливає на ефективність управління та гальмує розробку єдиної стратегії у цій сфері. Крім того, не повною мірою на сьогодні усунене дублювання функцій різних органів виконавчої влади у цій сфері, що є причино виникнення конфліктів між ними, що також не сприяє ефективності управлінської діяльності.

Постанова Кабінету Міністрів України від 07 березня 2003 року № 301 "Про визнання такими, що втратили чинність деяких актів Кабінету Міністрів України"[194], частково вирішила цю проблему - вказані в постанові акти Кабінету Міністрів України, якими управління корпоративними правами держави покладалось на різні органи виконавчої влади, втратили чинність, у зв'язку з чим, функції з управління корпоративними правами держави переважно було покладено на Фонд державного майна України. Однак, таке механічне усунення дублюючих функцій різних органів виконавчої влади хоча і вирішило окремі проблеми, однак повністю їх не усунули. У цьому зв'язку, вбачається, було б доцільно здійснити функцію координації у сфері управління корпоративними правами держави із покладанням повноважень щодо її здійснення на Фонд державного майна України. Доцільність надання повноважень щодо здійснення функції координації саме Фонду державного майна України ґрунтується і на існуючому перерозподілі повноважень між органами виконавчої влади та Фондом, залишаючи за останнім стратегічні та контрольні повноваження.

Незважаючи на належність до однієї ланки в системі державного управління як органів центральної виконавчої влади, так і Фонду державного майна України, органи виконавчої влади, які здійснюють управління корпоративними правами держави певним чином обмежені в своїх повноваженнях у порівнянні з ФДМУ.

Так, по-перше, органи виконавчої влади повинні звітувати перед Фондом про виконання функцій управління державними корпоративними правами. По-друге, орган виконавчої влади погоджує доручення та завдання до нього його представнику на загальні збори акціонерів товариства з питань:

• збільшення або зменшення статутного фонду Товариства;
• внесення змін та доповнень до установчих документів Товариства;
• створення дочірніх підприємств, філій та представництв;
• обрання та відкликання членів органів управління Товариства;
• реорганізації та ліквідації товариства;
• погодження умов договору оренди, договору застави та інших дій щодо розпорядження майном товариства;
• визначення порядку та розмірів нарахування дивідендів від чистого прибутку товариства.

Одним з основних завдань Фонду державного майна є продаж майна, що перебуває у загальнодержавній власності у процесі його приватизації. В той же час, попередній досвід приватизації довів, що всеохоплююче роздержавлення економічного сектору України є досить поспішним, а приватизація об'єктів, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави є не завжди виправданою та обґрунтованою. В результаті такої приватизації держава поступово втрачає контроль та вплив у галузях виробництва, що впливають на економічну безпеку України, експортні можливості держави, які є джерелом надходження значних податкових платежів до бюджету тощо. Як приклад, слід назвати приватизацію в нафтопереробній промисловості, електроенергетиці, зв'язку та деяких інших.