Комплексність правового інституту державної влади зумовлює комплексний характер його правового забезпечення. Це означає, що відповідні правові норми інкорпоровані в різні нормативні акти різних галузей права. Зазначене стосується і адміністративно-правового регулювання корпоративних прав держави, яке здійснюється нормами адміністративного права.

Норма адміністративного права - це встановлене, санкціоноване або ратифіковане державою, формально визначене і забезпечене можливістю державного примусу правило поведінки суб'єктів, що діють у галузі державного управління та сфері забезпечення публічного правопорядку, призначенням і безпосередньою метою яких є організація й регулювання суспільних відносин (а також сприяння цій меті), що забезпечує виникнення та функціонування адміністративно-правових відносин, а також умови реалізації учасниками цих відносин своїх прав та виконання покладених на них обов'язків[104].

Аналіз поняття, характеру, призначення та змісту адміністративно-правових норм дозволяє зробити висновок про найбільш характерні властивості, що дозволяють відрізнити їх від інших видів юридичних норм, які регулюють відносини у сфері корпоративних прав держави.

По-перше, специфічним є предмет регулювання адміністративно-правовими нормами. Це - зовнішні державно-владні відносини у сфері корпоративних прав держави. Тобто відносини, які виникають з приводу діяльності уповноважених державних органів з визначення сфер економіки, які підлягають корпоратизації; ведення реєстру державних корпоративних прав; контролю за діяльністю господарських об'єднань; відносини пов'язані з реєстрацією, стандартизацією, сертифікацією тощо; цінова політика.

По-друге, встановлене адміністративно-правовою нормою правило поведінки не може бути змінене за згодою сторін, воно обов'язкове для виконання тими, для кого воно встановлене. Наприклад, прийняття Постанови Кабінету Міністрів України від 31 березня 2003 року № 415 "Про передачу Укрзалізниці повноважень з управління державними корпоративними правами відкритих акціонерних товариств", згідно якої визначається перелік відкритих акціонерних товариств, повноваження з управління державними корпоративними правами яких передаються Укрзалізниці[105].

По-третє, специфічними є функції адміністративно-правових норм, тобто, напрями дії, в яких відображена соціальна роль та основне призначення відповідної норми. Зокрема, до числа основних напрямків їхньої дії належить функція організації та регулювання управлінських відносин, яка слугує перетворенню фактичних відносин у сфері управління в адміністративно-правові.

По-четверте, є особливості у визначенні меж дії адміністративно-правових норм на відносини у сфері корпоративних прав держави. Вони стосуються дії адміністративно-правових норм у часі, просторі та за колом осіб. Так, межі дії адміністративно-правової норми відносно кола осіб визначаються тим, на яких учасників адміністративно-правових відносин у сфері реалізації державою її корпоративних прав вони поширюють свою дію. Так, норми загальної дії встановлюють однакові вимоги для визначення адміністративно-правового статусу господарського об'єднання, корпоративні права щодо якого має держава. Це, наприклад, вимога здійснити реєстрацію чи брати участь у регулюванні цін і тарифів, чи дотримуватись правил антимонопольного регулювання тощо. Інша група норм стосується встановлення зовнішніх організаційних повноважень центральних органів виконавчої влади, їх уповноважених осіб щодо управління корпоративними правами держави. Наприклад, згідно із Законом України "Про управління об‘єктами державної власності" від 29.09.2006 року[106], Кабінет Міністрів України встановлює критерії відбору об'єктів державної власності для передачі їх в управління уповноваженим особам та визначає порядок управління корпоративними правами держави, виплати винагороди уповноваженим особам за належне виконання ними функцій.

По-п'яте, для адміністративно-правових норм характерною є специфічна класифікація, критерієм якої є ступінь "категоричності", "імперативності" припису, який вона містить. Імперативні норми, що регулюють сферу корпоративних прав держави, мають досить високу питому вагу в чинному законодавстві України. Імперативність регулювання відносин в сфері корпоративних прав держави зумовлюється наявністю таких завдань, що стоять перед державою в галузі управління корпоративними правами, як:

•  захист законних інтересів господарських об'єднань у конкурентних відносинах;
•  захист державних інтересів у сфері економіки;
•  забезпечення економічної безпеки держави.

Разом з тим, імперативність впливу у сфері корпоративних прав держави поєднується з диспозитивним регулюванням. Так, відповідно до пункту 8 статті 2 Закону України "Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб"[107], пункту 2 статті 8 Закону України від 24 січня 1997 року "Про державний матеріальний резерв"[108] державні підприємства, установи та організації, акціонерні товариства, у статутному фонді яких контрольний пакет акцій належить державі, орендні підприємства, основані на державній власності, а також суб'єкти господарської діяльності всіх форм власності, які у встановленому порядку визнані монополістами, зобов'язані приймати державне замовлення на поставку продукції для державних потреб. Однак, у тій же нормі, поряд з імперативною вимогою, існує диспозитивне правило. А саме - державні замовлення обов'язкові, якщо його виконання не спричиняє збитків виконавцям. Разом з тим, суто імперативний характер має вимога ведення реєстру корпоративних прав держави. Вона встановлена статтею 171 ГК України та Постановою Кабінету Міністрів України від 29 жовтня 2003 № 1679 "Про формування і ведення Реєстру корпоративних прав держави"[109].

У залежності від характеру правил поведінки норми поділяються на: а) такі, що зобов'язують до певної поведінки; б) такі, що забороняють певну поведінку; в) такі, що уповноважують (дозволяють) вчинення певних дій або дій певного типу[110].

Разом з тим, для ґрунтовного аналізу сутності адміністративно-правових норм, які регулюють певні відносини у сфері корпоративних прав держави, доцільно здійснити класифікацію адміністративно-правових норм за формою припису (юридичним змістом чи формою виразу):

•  зобов'язальні, які містять юридичну вказівку діяти у передбачених нормою умовах відповідним чином;
•  заборонні (категоричні, імперативні), які містять заборону загального або спеціального характеру щодо вчинення тих чи інших дій за умов, що визначаються даною нормою;
•  уповноважуючі (дозвільні, диспозитивні), які передбачають можливість адресата діяти в рамках вимог даної норми на свій розсуд, але з обов'язковим дотриманням правового режиму, нею встановленого;
• стимулювальні (заохочувальні), які забезпечують відповідну поведінку за допомогою засобів матеріального або морального впливу на учасників регульованих управлінських відносин;
• рекомендаційні, які дають можливість пошуків найбільш доцільних варіантів вирішення певних завдань, але не містять у собі прямо виражених приписів[111].

У сфері корпоративних прав держави до зобов'язальних можна віднести норми, які зобов'язують діяти суб'єктів управління корпоративними правами держави так, як передбачено правовою нормою. Так, Фонд державного майна зобов'язаний формувати і вести Реєстр корпоративних прав, вносити зміни в Реєстр та виключати з нього[112]; обов'язок господарських суб'єктів в установленому прядку подавати необхідну інформацію для здійснення контролю за правильністю встановлення та застосування цін тощо[113].

Заборонними є ті адміністративно-правові норми, якими встановлено заборону щодо вчинення певних дій. Такими, насамперед, є норми адміністративної та дисциплінарної відповідальності за порушення у сфері корпоративних прав держави. Правопорушення в сфері корпоративних прав держави завдають шкоди державі, порушуючи встановлений і підтримуваний нею баланс публічно-правових інтересів в зазначеній сфері та суспільстві в цілому.

Адміністративну відповідальність у сфері корпоративних прав держави встановлено зокрема, Кодексом України про адміністративні правопорушення (КУпАП). Перелік складів правопорушень може бути виділений за ознакою об'єкта проступку.

В основу аналізу законодавчих засад адміністративної відповідальності за правопорушення об'єктом яких є корпоративні права держави покладені деякі статті, а саме: 164/3, 166/1, 166/2, 164/14, 165/2, 166/11, 166/12, 167 Кодексу України про адміністративні правопорушення[114] та ст. 21 - 23 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції"[115], ст. 17 - 18 Закону України "Про природні монополії"[116], ст. 50 - 54 Закону України "Про захист економічної конкуренції"[117], ст. 8 Закону України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти"[118], та ч. 4 ст.18 Закону України "Про стандартизацію"[119].

Відповідно Кодексу України про адміністративні правопорушення - адміністративними правопорушеннями об'єктом яких є корпоративні права держави визнаються: недобросовісна конкуренція (ст. 164/3 КУпАП), зловживання монопольним становищем (ст. 166/1), неправомірні угоди між підприємцями (ст. 166/2), порушення порядку здійснення закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти (ст. 166/14), порушення порядку формування та застосування цін та тарифів (ст. 165/2), порушення законодавства про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (ст. 166/11), порушення законодавства про ліцензування певних видів господарської діяльності (ст. 166/12), випуск і реалізація продукції, яка не відповідає вимогам стандартів (ст. 167)[120]. Виділення адміністративних проступків у сфері корпоративних прав держави за об'єктом призводить до того, що кількісний склад цих проступків співпадає з кількісним складом проступків у сфері підприємництва. Тим самим виокремлення адміністративних проступків у сфері корпоративних прав держави за такою ознакою є недоцільним.

Необхідно зазначити, що незважаючи на численні зміни, що відбулися в законодавстві, відносно корпоративних прав держави не було змінено формулювання адміністративно-правових норм, якими встановлюється відповідальність за правопорушення в зазначеній сфері. Це призвело до того, що на сьогодні ст.ст. 164/3, 166/1, 166/2, 166/14, 165/2 КУпАП охоплюють не всі, а лише частину протиправних діянь і майже не застосовуються. Адміністративна відповідальність за правопорушення в сфері корпоративних прав держави передбачена, в основному нормами інших законів.

Це - ст. 1, 7, 9 - 16 та 18 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" та п. 5 ч.1 ст. 4, абз. 5 -7 п. 1 та п. 2 ст. 6 Закону України "Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності".