Беручи до уваги значення і завдання стадії виконання судових рішень у кримінальних справах, можна прийти до висновку, що основними засадами судочинства, які діють у цій стадії, є: законність; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність; забезпечення права на захист; гласність судового процесу; мова судочинства; публічність і диспозитивність; право на оскарження судового рішення; обов'язковість рішень суду; незалежність суддів і підкорення їх лише закону.

Законність має особливу значимість як в судочинстві в цілому, так і в стадії виконання судових рішень. Засада законності зобов'язує суд, суддю, прокурора, засудженого, а також всіх осіб, які беруть участь у виконанні судових рішень, неухильно й точно виконувати всі норми Конституції України, кримінального, кримінально-процесуального, кримінально-виконавчого законодавства, Закону України "Про виконавче провадження" та інших правових актів, що стосуються виконання судових рішень.

У стадії виконання судових рішень посадові особи зобов'язані забезпечити здійснення прав людини і громадянина в межах, установлених Конвенцією про захист прав і основних свобод людини. Зокрема, як проголошено Конвенцією, жодна людина не може зазнавати катувань чи нелюдського або такого, що принижує її гідність, поводження чи покарання (ст. 3); жодна людина не може бути обвинувачена у вчиненні кримінального злочину на підставі будь-якої дії або бездіяльності, які на час їх вчинення не становили кримінального злочину за національними законами або за міжнародним правом. Не може також призначатися покарання більш тяжке від того, яке застосовувалося на час вчинення кримінального злочину (ст. 7).

З тим, щоб упередити можливість з будь-яких причин завдати шкоди особі, суспільству чи державі, діяльність органів державної виконавчої служби регламентована у Законі "Про виконавче провадження", а діяльність органів та установ виконання покарань - у КВК. До кримінально-виконавчого законодавства України, яким регламентована діяльність органів і установ виконання покарань, крім КВК відносяться також інші акти законодавства, якими регулюються питання виконання і відбування покарання, та чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

У стадії виконання судового рішення діє така засада судочинства як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Усі учасники цієї стадії рівні перед законом незалежно від їх походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, політичних, релігійних та інших переконань, виду  і характеру занять, місця проживання, майнового стану та інших обставин. Вони мають рівні права і обов'язки додержувати закон, виконувати його вимоги, використовувати його в своїх інтересах. До всіх застосовується одне й те саме законодавство, ніхто не має ніяких переваг чи обмежень в правах. Рівною є і відповідальність за порушення закону.

  при вирішенні судом питань, які виникають при виконанні вироку, учасники процесу рівні перед судом. Незалежно від обставин, перелічених у ст. 24 Конституції України, всі зазначені питання вирішуються судами, які входять до системи судів загальної юрисдикції, нікому не надається якихось переваг та не створюються обмеження.

  Відповідно до ст. 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова. Конституція гарантує вільний розвиток, використання і захист російської та інших мов національних меншин в Україні. Ці конституційні положення повною мірою поширюються і на стадію виконання вироку, в тому числі діяльність органів і установ виконання покарань, виконавче провадження, вирішення питань, пов'язаних з виконанням вироку.

  Виконавче провадження провадиться державною мовою. В порядку, визначеному законом, може використовуватися мова національних меншин. Хто не володіє українською мовою, може користуватися рідною мовою або іншою мовою, якою він володіє. У разі необхідності  під час провадження виконавчих дій державний виконавець або сторони (їх представники) можуть запросити перекладача. Порядок запрошення перекладача регулюється ст. 15 Закону України "Про виконавче провадження". Засуджені, які відбувають покарання, мають право давати пояснення і вести листування, а також звертатися з пропозиціями, заявами і скаргами рідною мовою. Відповіді засудженим даються мовою звернення. У разі відсутності можливості дати відповідь мовою звернення вона дається української мовою з перекладом відповіді на мову звернення, який забезпечується органом або установою виконання покарань (ч. 1 ст. 8 КВК). Провадження у справі при вирішенні питань, що виникають у стадії виконання судових рішень також ведеться  державною мовою. Особи, які не володіють українською мовою, мають право користуватися рідною мовою та послугами перекладача. Обов'язок залучити до участі у справі перекладача покладається на суд, що розглядає справу. Витрати, понесені судом у зв'язку з участю перекладача, не включаються до судових витрат, які покладаються на засудженого.

  Гласність у стадії виконання судового рішення у кримінальній справі полягає у наявності у засудженого права бути присутнім у судовому засіданні при вирішенні судом питань, пов'язаних з виконанням вироку, права знати про результати вирішення такого питання і отримати копію судового рішення. Розгляд таких справ відкритий, перебіг судового засідання фіксується у протоколі судового засіданні. Про виконання вироку може бути повідомлено в засобах масової інформації, по радіо, по телебаченню тощо. Гласність полягає і в наявності громадського контролю за дотриманням прав засудженого під час виконання кримінальних покарань з боку спостережних комісій, у наданні права об'єднанням громадян, релігійним і благодійним організаціям та окремим особам брати участь у виправленні і ресоціалізації засуджених та проведенні соціально-виховної роботи з ними, надавати допомогу органам і установам виконання покарань у порядку, встановленому законом.

  Забезпечення гласності неможливе якщо особа не поінформована про свої права і обов'язки. Тому законом передбачено, що засуджені, які відбувають покарання, мають право на отримання інформації про свої права і обов'язки, порядок і умови виконання та відбування призначеного судом покарання (ст. 8 КВК).

  Засада змагальності у стадії виконання судових рішень діє при вирішенні питань, які виникають у цій стадії (про умовно-дострокове звільнення засуджених від відбування покарання, заміну невідбутого покарання більш м'яким, звільнення від покарання за хворобою, застосування амністії, застосування закону, який має зворотну силу, тощо), при оскарженні дії (бездіяльності) державного виконавця як у порядку підлеглості, так і до суду.

  При вирішенні питань, пов'язаних з виконанням вироків, як і в судовому засіданні при вирішенні кримінальної справи по суті, стикаються дві сторони: прокурор і засуджений (захисник, законний представник), суд же виконує функцію вирішення справи. Сторони повинні мати рівні права у дослідженні обставин і доказів, заявленні клопотань і висловленні думок, в оскарженні судових рішень.

Однією з основних засад судочинства, яка діє і в стадії виконання судових рішень, є забезпечення права на захист. Право на захист засудженого полягає в тому, що закон наділяє його у цій стадії сукупністю прав, використання яких дозволяє йому самостійно захищатися та обстоювати свої законні інтереси, а також скористатися послугами захисника, а на органи і установи виконання покарань, державну виконавчу службу і суд, який вирішує питання, пов'язані з виконанням вироку, покладає обов'язок роз'яснити засудженому його права і забезпечити можливість здійснювати їх.   Проте у чинному КПК дещо обмежене право засудженого на захист при розгляді судами справ, в яких вирішуються питання, пов'язані з виконанням вироку. Відповідно до ст. 411 КПК при вирішенні питань, пов'язаних з виконанням вироку, суд у судове засідання, як правило, викликає засудженого, а за його клопотанням і захисника.

  Однак, оскільки у вирішенні зазначених питань бере участь прокурор, то суд у всіх випадках повинен викликати у судове засідання  засудженого і за його клопотанням захисника. Тому вказівку в законі, що ці особи мають викликатися "як правило", слід розцінювати як порушення права на захист.

  У ст. 411 КПК, яка регламентує порядок вирішення питань, пов'язаних з виконанням вироку, не виписані права, якими  користуються учасники процесу, в тому числі й засуджений, не передбачений порядок оскарження ухвали (постанови) суду. Тому питання оскарження судового рішення вирішується у статтях, які регламентують порядок розгляду конкретних питань (статті 407, 408, 4082, 4083, 410, 4111, 414, 4141 КПК). Разом з тим чинним КПК не передбачена можливість подати апеляцію на судові рішення з питань, передбачених статті 4051, 406, 4071, 4081, 4101, 413 КПК. Цей недолік належить усунути в новому КПК.

Засади публічності і диспозитивності у даній стадії судочинства виражаються у співвідношенні суспільних та особистих інтересів, ставленні держави до особи, які мають бути збалансовані між собою. 

Надаючи рішенням суду особливо важливого значення, законодавець у ст. 124 Конституції України передбачив, що вони ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій її території, а у ст. 129 - що обов'язковість рішень суду є однією із основних засад судочинства. Це означає, що судові рішення після набрання ними законної сили є такими ж обов'язковими для виконання фізичними і юридичними особами, як і закон. Це підкреслено і положеннями, закріпленими у Законі України "Про судоустрій України", відповідно до ст. 11 якого судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об'єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України.

Загальнообов'язковість вироку включає дві тісно пов'язані вимоги. По-перше, вирок у цілому обов'язковий для всіх державних і недержавних підприємств, установ, організацій, посадових, службових осіб і громадян. Ніхто не може вважати для себе необов'язковою ту або іншу частину вироку, ігнорувати чи не враховувати окремі його рішення або формулювання до того часу, доки він у встановленому законом порядку  не буде скасований чи змінений. По-друге, всі ті рішення, які містяться у вироку, підлягають беззаперечному виконанню на території всієї України. Без обов'язковості вироку його законна сила набирає формального характеру і втрачає своє реальне значення.

  Умисне невиконання службовою особою судового рішення або перешкоджання його виконанню тягне за собою кримінальну відповідальність за ст. 382 КК. Цим законом передбачена кримінальна відповідальність за невиконання як рішень судів судової системи України (частини 1, 2) так і рішень Європейського суду з прав людини (ч. 3). Інші особи за невиконання судових рішень несуть відповідальність за статтями 388, 389, 390, 393, 394 КК.

  Судові рішення інших держав є обов'язковими до виконання на території України за умов, визначених Законом України відповідно до міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.  Наприклад, відповідно до Конвенції держав - членів СНД про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22.01.93 р. на території України виконуються рішення судів інших держав-членів СНД у кримінальних справах про відшкодування шкоди, заподіяної злочином.