Гарантії незалежності суддів у стадії виконання судових рішень, як і в інших стадіях судочинства, визначаються Конституцією України, законами України "Про судоустрій України", "Про статус суддів" та іншими законодавчими актами, які передбачають відповідальність за втручання у діяльність суду, за прояви неповаги до суду тощо. Незалежність суддів обов'язково передбачає підкорення їх лише закону, який має повно і точно регламентувати діяльність суддів з розгляду і вирішення справ у цій стадії. 

У стадії виконання вироку виникає ряд питань, які вирішуються судом у судовому засіданні. Зокрема, у цій стадії може бути застосоване: умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (статті 81, 107 КК); звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 83 КК); за хворобою (ст. 84 КК); з випробуванням після закінчення іспитового строку (ст. 78 КК); на підставі закону про амністію або акта помилування (ст. 85 КК). У цій стадії також може бути вирішено питання про заміну невідбутої частини покарання більш м'яким; заміну штрафу покаранням у виді громадських робіт, виправних робіт штрафом, обмеження чи позбавлення волі службовим обмеженням, позбавлення волі триманням у дисциплінарному батальйоні; застосування закону, який звільняє від покарання або пом'якшує покарання; про зарахування в строк покарання часу перебування засудженого в лікувальній установі; застосування покарання при наявності декількох вироків; розгляд клопотання про зняття судимості; застосування примусового лікування до засуджених, які є алкоголіками чи наркоманами. Крім питань, прямо зазначених у законі, суди мають право вирішувати й інші питання, що виникають при виконанні вироку, при наявності в ньому недоліків: про застосування акта амністії, якщо його застосування є обов'язковим і суд при постановлені вироку не обговорював це питання; про звільнення з-під варти особи, звільненої від відбування покарання з випробуванням або засудженої до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, якщо підсудний   був під вартою і суд не вирішив питання про зміну запобіжного заходу; про   скасування запобіжного заходу, якщо при виправданні підсудного або засудженні його із наступним звільненням від покарання суд у вироку не вказав про його скасування; про зарахування попереднього ув'язнення в строк відбування покарання, якщо таке зарахування не зроблене судом або допущена неточність у його вирахуванні; про скасування заходів по забезпеченню цивільного позову або можливої конфіскації майна, якщо при винесенні виправдувального вироку або відмові в позові чи незастосуванні конфіскації ці заходи вироком не скасовані; про виключення з акта опису майна, на яке за законом не допускається звернення стягнення, якщо у вироку не  вирішене питання про це майно; про долю речових  доказів, якщо вона не вирішена вироком суду; про визначення розміру і розподілу судових витрат, якщо суд не вирішив ці питання; про долю неповнолітніх дітей засудженого, що залишилися без нагляду, і передачу їх для піклування установам, родичам або іншим особам, якщо у вироку немає такого рішення та інші.

Докладно ці питання викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами України процесуального законодавства при вирішенні питань, пов'язаних з виконанням вироків" від 21 грудня 1990 року № 11 [296, с. 507-513].

Не можуть розглядатися в порядку, передбаченому ст. 411 КПК, питання, що стосуються суті вироку і погіршують становище засудженого; звужують або розширюють обсяг обвинувачення; стосуються прогалин і недоліків вироків у частині кваліфікації злочинів, призначення покарання, вирішення цивільного позову. Зокрема,  не можна в такому порядку: виключити з вироку кваліфікуючу ознаку злочину і посилання на обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання; уточнити призначене покарання (як основне, так і додаткове) щодо його виду і строку; призначити покарання за кожен злочин окремо, якщо суд призначив   покарання тільки за сукупністю злочинів, або призначити покарання за сукупністю злочинів, якщо воно було призначене за кожен злочин окремо; призначити покарання за сукупністю вироків, якщо при винесенні останнього за часом вироку суду було відомо про наявність інших невиконаних вироків, але питання про призначення покарання у відповідності зі ст. 71 КК не було вирішене; визначити або скасувати розмір відрахувань із заробітку особи, засудженої до виправних робіт, у дохід держави; визначити або змінити розмір штрафу; установлювати дані про особу засудженого, котрі можуть спричинити погіршення його становища (про наявність судимості та ін.); установити або змінити розмір задоволеного цивільного позову або безпідставно одержаного майна; звільнити засудженого від відшкодування матеріальних збитків; вирішити питання про виключення з акта опису майна за цивільним позовом третіх осіб; змінити вирок у частині запобіжного заходу.

Як зазначено у ст. 409 КПК, судом, який постановив вирок, вирішуються питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку, в тому числі застосування кримінального закону, що має зворотну силу. Коли вирок виконується за межами району суду, який постановив вирок, ці питання вирішує суддя районного (міського) суду, а щодо осіб, засуджених військовими судами, - суддя військового суду гарнізону за місцем виконання вироку.

Судом за місцем відбування покарання вирішуються питання приведення у відповідність з новим законом, який звільняє від покарання або пом'якшує покарання вироку щодо осіб, які відбувають покарання; про звільнення засудженого від відбування покарання за хворобою. Отже, у ст. 409 КПК не міститься переліку всіх питань, пов'язаних з виконанням вироку, і не вказано якими конкретно судами вони мають вирішуватися, зокрема, питання про звільнення від відбування покарання з випробуванням після закінчення іспитового строку; про скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням; про застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання і заміни невідбутої частини покарання більш м'яким тощо. Тому законодавець майже у кожній статті, яка передбачає порядок розгляду конкретних питань, що виникають в процесі виконання вироків, вказує і суд, до компетенції якого відноситься вирішення цього питання. Систематизуючи чинне законодавство, можемо зазначити, що підсудність питань, пов'язаних з виконанням вироків, визначається так: а) судом за місцем відбування покарання вирішуються питання, що стосуються: застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання і заміни невідбутої частини покарання більш м'яким (статті 81, 82, 107 КК, ст. 407 КПК, ч. 5 ст. 42, ч. 2 ст. 130, ч. 3 ст. 154 КВК); приведення у відповідність з новим законом, який звільняє від покарання або пом'якшує покарання за вироком щодо осіб, які відбувають покарання (ст. 5, частини 2, 3 ст. 74 КК, ст. 4051 КПК); звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 83 КК, ст. 4071 КПК); застосування примусового лікування до засуджених, які є алкоголіками чи наркоманами, (ст. 96 КК, ст. 4111 КПК); звільнення від покарання за хворобою (ст. 84 КК, ст. 408 КПК); б) судом за місцем проживання засудженого: звільнення від покарання з випробуванням після закінчення іспитового строку (ст. 4081 КПК); скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 4082 КПК); скасування звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 4083 КПК); розгляд клопотання про зняття судимості (ст. 414 КПК); розгляд клопотань про включення часу відбування виправних робіт до загального трудового стажу (ст. 4141 КПК); в) судом за місцем виконання вироку: заміна штрафу покаранням у виді громадських робіт, виправних робіт - штрафом, обмеження чи позбавлення волі - службовим обмеженням, позбавлення волі - утриманням у дисциплінарному батальйоні (ст. 410 КПК); визначення порядку застосування покарання при наявності декількох вироків (ст. 413 КПК); г) судом, в провадженні якого знаходиться справа: про тимчасове залишення засудженого в слідчому ізоляторі або в тюрмі, а також переведення його з установи виконання покарань в слідчий ізолятор або в тюрму, якщо це необхідно в зв'язку з розглядом справи в суді (ст. 4101 КПК); д) судом, який постановив вирок: питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку.

У новому КПК має бути чітко визначено, до компетенції яких судів віднесено вирішення того чи іншого питання. У чинному законодавстві не врегульовано, який суд повинен розглядати питання, що виникають у процесі виконання вироку суду іноземної держави. Вважаємо, що зазначені питання мають вирішуватися місцевим судом на загальних підставах за місцем відбування покарання (знаходження) засудженого, і в новому КПК це має бути вирішено у главі, що стосується виконання судових рішень. У новому КПК належить також врегулювати порядок вирішення питання про застосування акту амністії.

У ст. 411 КПк регламентується порядок вирішення питань, пов'язаних з виконанням вироку, процедура розгляду таких справ і, зокрема, справ про  умовно-дострокове звільнення від кримінального покарання. Зокрема, передбачено, що питання, пов'язані з виконанням вироку, вирішуються судом у судовому засіданні за участю прокурора. В судове засідання, як правило, викликається засуджений, а за його клопотанням і захисник. Якщо питання стосується виконання вироку в частині цивільного позову, викликається також при необхідності цивільний позивач і цивільний відповідач, неявка яких не зупиняє розгляду справи. При вирішенні судом питання про звільнення від відбування покарання у зв'язку з хворобою обов'язкова присутність представника лікарської комісії, що дала висновок про стан здоров'я засудженого.

Розгляд справи починається доповіддю судді, після чого заслуховуються пояснення осіб, що з'явились в судове засідання, і думка прокурора. Потім суддя виходить до нарадчої кімнати для винесення постанови. З наведеного видно, що законодавець у ст. 411 КПК лише в загальних рисах визначив процедуру вирішення питань, пов'язаних з виконанням вироку. Зокрема, не передбачений строк розгляду таких справ, виклик у судове засідання законного представника неповнолітнього засудженого, не зазначено в яких випадках суд може зобов'язати засудженого чи інших осіб з'явитися в судове засідання, в якому складі суд розглядає питання, пов'язані з виконанням вироку тощо.

  Регламентуючи порядок судового засідання, законодавець не зазначив органи, особи, за клопотаннями яких можуть розглядатися справи, не визначив права, якими користуються засуджений та інші особи, які докази підлягають дослідженню у судовому засіданні, чи ведеться протокол судового засідання, яким вимогам має відповідати постанова судді (ухвала суду), чи підлягає постанова (ухвала) оскарженню, ким, в якому порядку і в який строк тощо. Тому майже у кожній статті КПк, які передбачають порядок розгляду конкретних питань, пов'язаних з виконанням вироків, передбачається і різна процедура їх розгляду (статті 4051, 407, 4071, 408, 4081, 4082, 4083, 410, 4111, 414, 4141 КПК), що не можна визнати правильним.

Відповідно до ст. 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.