На стимулювання виправлення засуджених, їх ресоціалізації та адаптації до норм поведінки і правопорядку в суспільстві, запобігання вчиненню нових злочинів спрямоване застосування інституту звільнення засудженого від покарання та його відбування. Законом (ст. 152 КВК) передбачені такі підстави звільнення від відбування покарання: 1) відбуття строку покарання, призначеного вироком суду; 2) Закон України "Про амністію"; 3) акт про помилування; 4) скасування вироку суду і закриття кримінальної справи; 5) закінчення строків давності виконання обвинувального вироку; 6) умовно-дострокове звільнення; 7) хвороба; 8) інші підстави, передбачені законом. До інших підстав, передбачених законом, можуть бути віднесені: наявність закону, який звільняє від покарання або пом'якшує покарання; наявність у жінок вагітності і дітей віком до трьох років; непридатність до військової служби із зняттям з військового обліку або непридатність до військової служби у мирний час.   

Надзвичайно важливе значення для виправлення засуджених і попередження здійснення нових злочинів, тобто для досягнення мети покарання, має умовно-дострокове звільнення осіб від відбування покарання і заміна невідбутої частини покарання більш м'яким. На це звернув увагу Пленум Верховного Суду України у своїй постанові "Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання  більш м'яким" від 26 квітня 2002 р. № 2 [295, с. 65-68]. Порядок застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання і заміни невідбутої частини покарання більш м'яким регламентується ст. 407 КПК.  

Подання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання або про заміну невідбутої частини покарання більш м'яким надсилає до суду орган чи установа виконання покарань разом із спостережною комісією або службою у справах неповнолітніх, а щодо осіб, які відбувають покарання в дисциплінарному батальйоні, - командування дисциплінарного батальйону.

Разом з поданням про умовно-дострокове звільнення чи про заміну невідбутої частини покарання більш м'яким мають подаватися: характеристики, в яких відображається процес виправлення засудженого за весь період відбування ним покарання, дані про попередні судимості, відшкодування матеріальних збитків тощо, які суд повинен дослідити в судовому засіданні. Стосовно осіб, що вчинили злочин у віці до 18 років, суд повинен з'ясувати, де вони будуть жити, працювати або вчитися, якщо до них буде застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (пункти 13, 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 2). Справи розглядаються за участю прокурора, представника органу або установи виконання покарань та, як правило, засудженого, його захисника, законного представника. Неявка засудженого (захисника, законного представника) не перешкоджає розгляду справи.

  Важливим є положення ч. 5 ст. 407 КПК, яким встановлюється термін розгляду судом повторного подання у випадку залишення першого подання без задоволення: "якщо суд відмовить в умовно-достроковому звільненні засудженого від відбування покарання або заміні невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням, розгляд повторного подання в цьому питанні щодо осіб, засуджених за тяжкі та особливо тяжкі злочини до позбавлення волі на строк не нижче п'яти років, може мати місце не раніше як через рік з дня винесення постанови про відмову, а щодо засуджених за інші злочини та неповнолітніх засуджених - не раніше як через шість місяців".         

У ст. 4081 КПК визначається порядок скасування звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, заміну покарання більш м'яким чи направлення засудженої до відбування покарання, призначеного за вироком. Вирішення питання про скасування звільнення жінок від відбування покарання або заміну його більш м'яким чи направлення засудженої для відбування покарання, призначеного за вироком, з зазначених підстав віднесено до компетенції районного (міського) суду за місцем проживання засудженої. Підставою для розгляду зазначених питань можуть бути подання кримінально-виконавчої інспекції, яка здійснює контроль за поведінкою засудженої у період звільнення від відбування покарання. До подання додаються матеріали, які підтверджують факти, викладені в поданні. Суд розглядає справу в десятиденний строк з моменту надходження її до суду за участю прокурора, представника органу, що подав подання та. як правило, самої засудженої.

Статтею 84 КК передбачена можливість звільнення від покарання за хворобою, підстави і умови такого звільнення. Подання про звільнення від відбування покарання внаслідок психічної або іншої тяжкої хвороби надсилається до суду начальником органу або установи виконання покарань. Разом з поданням до суду надсилаються висновок спеціальної психіатричної експертної комісії (в разі звільнення від відбування покарання внаслідок психічної хвороби), або висновок медичної чи лікарсько-трудової експертної комісії й особова справа засудженого. У разі визнання інвалідом першої або другої групи особи, засудженої до громадських робіт або обмеження волі, орган чи установа виконання покарань вносить подання до суду про його дострокове звільнення від відбування покарання. Разом з поданням до суду надсилається висновок лікарсько-трудової експертної комісії. Засуджені військовослужбовці, які відбувають покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні і визнані військово-лікарською комісією непридатними за станом здоров'я до військової служби зі зняттям з військового обліку або непридатними до військової служби у мирний час, звільняються судом від покарання за поданням командира дисциплінарного батальйону і висновком військово-лікарської комісії. Звільняються також від покарання за поданням командира військової частини і висновком військово-лікарської комісії засуджені, які відбувають покарання у виді службових обмежень для військовослужбовців і визнані військово-лікарською комісією непридатними за станом здоров'я до військової служби із зняттям з військового обліку або непридатними до військової служби у мирний  час  (статті 47, 85, 154 КВК).

Питання про звільнення засудженого від відбування покарання у зв'язку з хворобою вирішується суддею місцевого суду за місцем відбування покарання. При виникненні сумніву в правильності висновку відповідної комісії суд має право призначити судово-медичну або судово-психіатричну експертизу.

Відповідно до ст. 406 КПК коли особа, яка засуджена до позбавлення волі, під час відбування покарання захворіла на душевну чи іншу хворобу і була поміщена до лікарні, час перебування її в лікувальному закладі зараховується судом у строк позбавлення волі з розрахунку один день перебування в лікувальному закладі за один день позбавлення волі. Це питання вирішується одноособово суддею районного (міського) суду за місцем перебування засудженого на лікуванні за зверненням засудженого в порядку, передбаченому ст. 411 КПК.

У разі звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням суд визначає іспитовий строк та може покласти на засудженого один або декілька обов'язків, зазначених у ч. 1 ст. 76 КК. Контроль за поведінкою таких засуджених здійснюється кримінально-виконавчою інспекцією за місцем проживання засудженого, а щодо засуджених військовослужбовців - командирами військових частин. Якщо протягом іспитового строку засуджений виконав покладені на нього обов'язки та не вчинив нового злочину, суд звільняє його від кримінального покарання. Якщо ж засуджений не виконує покладені на нього обов'язки або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення, суд направляє засудженого для відбування призначеного покарання (ст. 78 КК).

Чинним КПК (ст. 4081 КПК) передбачений порядок звільнення від покарання з випробуванням після закінчення іспитового строку. Питання вирішується за поданням органу, який здійснює контроль за поведінкою засудженого, суддею місцевого суду за місцем проживання засудженого.

Статтею 4082 КПК передбачений порядок скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням. Підставою для скасування звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням може бути: а) невиконання покладених на нього обов'язків; б) систематичне вчинення правопорушень, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення.

Суд, скасовуючи звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням, направляє його для відбування покарання, призначеного вироком суду. Оскільки суддя зобов'язаний з'ясувати, чи мав засуджений реальні можливості виконати покладені на нього обов'язки, у чому полягали правопорушення, чи можна розглядати викладені в поданні факти як свідчення небажання засудженого стати на шлях виправлення та інші обставини, які мають надзвичайно важливе значення для вирішення поставленого питання, у судовому засіданні мають брати участь представники органів, на які згідно з ч. 2 ст. 76 КК покладено контроль за поведінкою таких заслужених: органів виконання покарань, служби у справах неповнолітніх, а щодо військовослужбовців - командирів військових частин.

Одним із видів звільнення від відбування покарання є амністія та помилування.

Амністія оголошується законом України і застосовується щодо певної, індивідуально не визначеної категорії осіб. Амністія полягає в повному або частковому звільненні від кримінальної відповідальності чи від покарання або в заміні покарання чи його не відбутої частини більш м'яким покаранням (ст. 86 КК). Амністія оголошується законом про амністію, який приймається відповідно до положень Конституції України та Закону України "Про застосування амністії в Україні" від 1 жовтня 1996 р. [118], яким визначені загальні положення застосування амністії. Цим законом визначене коло осіб, до яких не допускається застосування амністії. Конкретним законом про амністію це коло може бути розширене.

  Помилування здійснюється Президентом України і застосовується щодо індивідуально визначеної конкретної особи (групи осіб), яка вчинила злочин будь-якої тяжкості. Актом про помилування може бути здійснена заміна довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше 25 років (ст. 87 КК). Загальні положення про помилування містяться у Положенні про порядок здійснення помилування, затвердженому Указом Президента України від 12 квітня 2000 р. [415]. 

  Амністія і помилування можуть бути підставою звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання і є важливим стимулом для виправлення засуджених.