Вчинення усного правочину. Вимоги закону до письмової форми правочину. Нотаріальне посвідчення правочину. Відмова від правочину. Підстави недійсності правочину та правові наслідки його недійсності.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України). Основні риси правочину:

це юридичний факт — дія, яка відбувається та створює юридичні наслідки за волею суб'єктів цивільного права;

правочин — це дія фізичної або юридичної особи;

це правомірна дія суб'єктів цивільного права. Неправомірна поведінка, що порушує вимоги законодавства, не є правочином.

правочин тягне виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин характеризується тим що для виникнення, зміни або припинення прав та обов'язків достатньо волеви­явлення однієї сторони. Прикладом одностороннього правочину є заповіт.

Односторонній правочин за загальним правилом може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Для інших осіб такий правочин може створю­вати обов'язки лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. Двосторонній або багатосторонній правочин є договором.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встанов­лення, зміну або припинення цивільних прав та

Багатосторонній правочин (договір) — це такий правочин, що укладається більш ніж між двома сторонами та, як правило, спрямований на досягнення пев­ної спільної мети.

Таким чином, поняття «правочин» та «договір» співвідносяться між собою як загальне та окреме. Будь-який договір є правочином, але не всякий правочин є договором.

Цивільно-правовий договір є найбільш поширеною підставою виникнення зобов'язань у суб'єктів цивільного права, спрямований на врегулювання ци­вільно-правових відносин між суб'єктами з моменту укладення договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Цивільно-правовий договір характеризується такими ознаками:

договір є правочином;

у договорі виявляється воля двох або більше сторін;

договір спрямований на виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків;

договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного зако­нодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять:

— умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними;

— умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є:

— умови про предмет договору;

— умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів да­ного виду;

— усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (офер­ти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Види договорів:

1) односторонні та двосторонні;

Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов'язок перед щ тою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов'язку щодо першої сторони (договір позики, договір довічного утримання).

Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору (договір купівлі-продажу, договір найму тощо).

2) реальні та консенсуальні;

Договір є консенсуальним, коли для настання правових наслідків достатньо досягнення сторонами угоди з усіх істотних умов (наприклад, договір купівлі- продажу).

Договір є реальним, коли для настання правових наслідків необхідно не тільки досягти згоди з усіх істотних умов, а й передати річ (наприклад, договір позики, в якому права та обов'язки виникають тільки після передачі грошей позичальнику).

3) відплатні та безоплатні;

Договір є безоплатним, коли обов'язок здійснити матеріальні витрати має тільки одна сторона (наприклад, договір дарування).

Договір є відплатним, коли обов'язок здійснити матеріальні витрати мають обидві сторони. За загальним правилом договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору (ч. 5 ст. 626 України).

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. Якщо ціна у до­говорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визна­чається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

4) строкові та безстрокові;

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору засто­совуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

У строковому договорі встановлений строк або термін його дії. Безстроковий договір набирає чинності та припиняється за вимогою однієї із сторін.

5) попередній договір та основний;

Попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного стро­ку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умо­вах, встановлених попереднім договором (ст. 635 ЦК України).

Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.

Крім того, ЦК України також передбачає такі види договорів, як публічнні договір, договір приєднання та договір на користь третьої особи.

Публічним є договір, в якому одна сторона — підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кож­ному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (ст. 633 ЦК Ук­раїни).

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Дру­га сторона не може запропонувати свої умови договору (ст. 634 ЦК України).

Договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не вста­новлена у договорі (ст. 636 ЦК України).

Загальні умови чинності правочину (ст. 203 ЦК України):

1) Зміст правочину не може суперечити вимогам законодавства, а також загальним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх або непрацездатних дітей.

ЦК України передбачає презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в пись­мовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Так, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодер­жання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що спла­тила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, ви­лається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.

Статтею 208 ЦК України передбачено правочини, які належить вчиняти у письмовій формі. Це:

правочини між юридичними особами;

правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передба­чених ч. 1 ст. 206 ЦК України;

правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім право­чинів, передбачених ч. 1 ст. 206 ЦК України;

інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання в одповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або зако­ном, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням | наприклад, у випадку відсутності заяви про припинення договору оренди, після закінчення строку договору, договір вважається продовженим).

Вимоги до письмової форми правочину. Правочин вважається таким, що вчине­ний у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вва­жається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписа­ний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підпи­сується особами, уповноваженими на це її установчими документами, дові­реністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронно-числово­го підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмо­вою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.