Якщо фізична особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може підпи­сатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріаль­но, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має правова вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бу­ти підписаний особою, яка його вчиняє. Підпис іншої особи на тексті правочину. щодо якого не вимагається нотаріального посвідчення, може бути засвідчений відповідною посадовою особою за місцем роботи, навчання, проживання або лікування особи, яка його вчиняє.

Нотаріальне посвідчення правочину. Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених за­коном або домовленістю сторін. Договір про закупівлю, який укладається відповідно до Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти», на вимогу замовника підлягає обов'язковому нотаріальному посві­дченню.

Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою по­садовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст право­чину, посвідчувального напису. При цьому нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим ст. 203 ЦК України.

На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю мо­же бути нотаріально посвідчений.

Крім нотаріального посвідчення можлива також державна реєстрація право­чину, яка здійснюється лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Якщо у правочині не вказане місце його вчинення, то:

місцем вчинення одностороннього правочину є місце вираження волі сто­рони;

місце вчинення дво- або багатостороннього правочину встановлюється відповідно до ст. 647 ЦК України.

Зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. При цьому беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів.

Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відпо­відній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих ча­стин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Як­що немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практи­ка відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Відмова від правочину. Особа, яка вчинила односторонній правочин, має пра­во відмовитися від нього, якщо інше не встановлено законом. Якщо такою відмо­вою від правочину порушено права іншої особи, ці права підлягають захисту.

Особи, які вчинили дво- або багатосторонній правочин, мають право за взаємною згодою сторін, а також у випадках, передбачених законом, відмовити­ся від нього, навіть і в тому разі, якщо його умови повністю ними виконані. Відмова від правочину вчиняється у такій самій формі, в якій було вчинено правочин.

Правові наслідки відмови від правочину встановлюються законом або домо­вленістю сторін.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1—3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом «нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених ЦК України, нікчемний правочин мо­же бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встанов­лена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визна­ний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, — від шкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню вин­ною стороною.

Вказані правові наслідки застосовуються, якщо законом не встановлені особ­ливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Слід зауважити, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Статтею 218 ЦК України передбачено правові наслідки недодержання вимоги по до письмової форми правочину. Так, недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-. відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідчен­нях свідків.

Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недо­держання вимоги щодо письмової форми (купівля-продаж нерухомого майна), укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчи­нення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.

У разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення односторон­нього правочину чи договору такий правочин чи договір є нікчемним. Суд може визнати їх дійсними, якщо буде встановлено відповідність справжній волі особи, яка його вчинила, а нотаріальному посвідченню правочину перешкоджала обста­вина, яка не залежала від її волі, або якщо сторони домовилися щодо всіх істот­них умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріаль­ного посвідчення. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки пе­редбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припи­няється.