Аксіоматичними підставами загальної теорії права відповідно до розробок концептуалістів є: логічність, абстрактність, систематична єдність, юридична витонченість або краса (логічна простота та прозорість), конструктивізм, несуперечливість, стрункість, закритість, цілісність - все це можна зустріти вже у Р. Ієрінга. Посткласичне правове мислення пропонує іншу низку підстав. Ця низка підстав може, звичайно, розглядатися як співіснуюча з класичними підставами, проте тільки на провідних позиціях і тільки в тому випадку, якщо таке співіснування не створює суперечності. Що це за підстави? У своїй докторській дисертації Є. Тимошина узагальнила ці підстави через виокремлення таких характеристик посткласичного праворозуміння, як 1) людинорозмірність; 2) конституювання; 3) текстуальність; 4) сенс; 5) процесуальність; 6) інтерпретатив- ність; 7) мовна обумовленість [4, 11]. Як бачимо, серйозна відмінність очевидна - одна тільки антропологічна підстава ("л юдино [роз] мірність") спричиняє істотні зміни не тільки у способі посткласичної мислимості права, а й у зміні погляду на сам класичний апарат.
4. Концептуалізм посткласичної антропології права і антропологічна мова права. Хоча техніка права і панує в юриспруденції, але саме правове життя, як вже було зазначено вище, не-технічне - з антропологічної точки зору воно завжди є безліччю правових суб'єктивностей, що конституюють і взаємодіють у правовому спів-бутті. Це відчуває кожен, хто опиняється у правовій ситуації. Тому спрямованість посткласичного правового мислення на таку характеристику, як людино- мірність, якраз і являє собою спробу повернення в точку не-догматичного розуміння права у спробі угледіти, як є людина у світі права. Людиномірність, що розгортається в напрямі операціо- налізації (тобто в напрямі створення не-догматичного апарату права) цієї характеристики посткласичного правового мислення, може бути приблизно виражена так: це можливість апарату права, його мови дати побачити, прояснити (можливо, на шкоду логічності, стрункості та всім іншим характеристикам догматики) спосіб правового існування людини-в-праві, тип правової суб'єктивації і засноване на ньому правове спів-буття. Саме з такого ідейного корпусу повинен вироблятись апарат, робоча мова права, саме на цю ідею як Ьвіоз має бути зорієнтоване не-догматичне мовне будівництво.
Звичайно, це складне завдання, тому що для юриспруденції воно полягає у зверненні до неримського правового ґрунту. Спроба апаратно і, водночас, не-догматично схопити правове існування суб'єктивності у правовому спів-бутті - дуже нелегка справа. Але для антропології права, на відміну від загальної теорії, важлива не техніч- ність, не порядок "юридичних тіл", а процес правової суб'єктивації, який згідно з антропологічною точкою зору перебуває у центрі конституювання людини-в-праві і правової реальності. Нетехнічність мови антропології права тут слід розуміти як відсутність у неї технічної інструментальності, спрямованої на захоплення і підміну правового життя. Зрозуміло, що техніка в мові антропології права також присутня (адже сама правова суб'єктивація є не що інше, як певна практика, "техніка себе"), але вона не повинна мисли- тися через інструментальне і таке, що підкоряє, захоплення правового життя. Вона повинна таким чином проявлятися в апараті права, щоб давати доступ до прояснення правового існування і постійно утримувати в мові правову суб'єктивацію людини-в-праві.
У цьому плані створювана антропологічна мова повинна здійснювати деконструкцію догматичної мови - з'ясовувати межі втручання техніки в людиномірність права і намагатися послаблювати технічність на "антропологічній території".
Таким чином, антропологічна кон- цептуалізація бере на себе завдання з фіксації фактичності права не через аксіоматичні підстави логіки та системності, не через конструктивістську роботу, а через орієнтацію на людино- мірність права, де у процесі побудови антропно орієнтованої мови права головним критерієм і орієнтиром є експлікація, висвітлювання людини-в- праві, способу її існування як "правової людини". Системність, логічність, цілісність та інші техніко-догматичні характеристики тут не розглядаються як орієнтири, хоча, зрозуміло, тою мірою і в тих місцях, де це можливо, антропологія прагне до досягнення цих характеристик. Однак у тих місцях, де це неможливо у принципі (наприклад, щодо розуміння людини у праві та її правового існування) - антропологія права говорить про це прямо - про неможливість досягнення цілісності та закритості дискурсу людини-в-праві як суб'єкта права без необхідності редукції.
Для кращого розуміння не-систем- ного концептуалізму антропології права як альтернативи догматичної понятійної концептуалізації слід навести приклад концепту так, як він спочатку створювався в середньовічному богословському дискурсі. Концепт тут є не системним вираженням дійсності за допомогою логіки, а таким способом вираження реальності, в якому постійно присутня позиція слухача, суб'єкта. Як зазначає С. Неретіна, спочатку "ідея концепту орієнтована на суб'єктність будь-якої речі та її інтенцію" [5, 8]. "Концепт вимагає розкріпачення поняття" [5, 33], бо людиномірність реальності непереборна - саме ця властивість реальності утримує таким чином зрозумілий концепт. С. Неретіна зазначає: "Нині концепція, хоча і визначається як керівна ідея, задум і конструктивний принцип діяльності, все ж розуміється в руслі теорії; не випадково і до концепції, і до теорії застосовується термін "система" - з'єднання елементів, що утворюють певну єдність, що пов'язана з закономірностями дійсності. Концепція, таким чином, пов'язана з об'єктивним станом речей, а ідея задуму висловлена без будь-якого пояснення. У Середньовіччі ж під концепцією розумілися акти "схоплювання" речі в розумі суб'єкта, який передбачає єдність задуму і його здійснення у творінні... Концепт... не тотожний поняттю, а концепція не тотожна теорії, оскільки не є об'єктивною єдністю понять. Багато (зокрема сучасних) дослідників не помітили введення нового терміна для позначення змісту висловлення, тому що в більшості філософських словників та енциклопедій концепт ототожнюється з поняттям або виражає його зміст, що і вимагає їх жорсткого розмежування один від одного. Поняття є об'єктивною ідеальною єдністю різних моментів предмета і пов'язане зі знаковими структурами мови, що виконує функції становлення думки, незалежно від спілкування. Це підсумок, ступені або моменти пізнання. Концепт формується мовленням (введенням цього терміна раніше єдине Слово жорстко розділилося на мову і мовлення). ...Концепт гранично суб'єктивний" [5, 29-30].
Також у концептуальному будівництві мови антропології права корисний досвід Dasein-аналітики, в якій у якості одиниць мислення буття (з метою недопущення суб'єктно-об'єктної редукції) беруться не логічні поняття і категорії, а екзистенціали - такі "поняття", які під час аналізу реальності постійно утримують присутність (Dasein) і структуру його буттєвого досвіду - ми
б сказали, утримують характеристику
-1
людиномірності реальності1.
Щодо реальності права, правового буття це означає виведення таких одиниць мислимості права, які б у своїй структурі постійно вказували б нанепереборний характер правової су б'єкт ності, людиномірності права при розгортанні будь-яких юридичних інституційних проявів. Прикладом таких концептів або понять-екзистен- ціалів в антропології права є "правова людина", "правова суб'єктивація", "правовий дискурс", "практики правової суб'єктивації".
Концептуальність мови антропології права, тому не теоретична, а практична - вона вказує у своєму описі на схоплювання і утримання в полі уваги людиномірності права. Виходячи зі сказаного, можна дійти висновку, що конкретна програма зі створення антропологічної мови має полягати, по-перше, в ревізії догми права, конструктивного апарату правової теорії, по-друге, в додатку, розкріпаченні, модифікації тощо догми права в тих місцях, де можливе уточнення і витончення її апарату за рахунок антрополо- гізації як виявлення людиномірності права, по-третє - не стільки у введенні будь-якими способами нових одиниць апарату правової теорії та їх нових імен (створення нових термінів, конструкцій, понять), скільки у зміні конфігурації, загального плану розуміння того чи іншого фрагмента правової реальності.
5. Антропологічний тип праворозу- міння в контексті посткласичної думки. Розмову про праворозуміння слід почати з питання розрізнення способів мислимості права. Сьогодні вже є загальновизнаним існування двох традицій або двох парадигм пізнання права - класичної, представленої трьома класичними типами праворо- зуміння (юснатуралізм, позитивізм, соціологізм), і пост- або некласичної, представленої різними концептуальними побудовами. Не вдаючись до аргументації щодо обґрунтованості цієї різниці, звернемо увагу читача на публікацію А. Полякова [7], в якій представлені ці відмінності, на монографію І. Честнова [8], на вже згадувану нами докторську дисертацію Є. Тимошиної, в якій автором на дисертаційному рівні фактично вперше була обґрунтована позиція існування і розрізнення класичного й посткласичного типів праворозуміння (захист відбувся 1 жовтня 2013 р. в Інституті держави і права РАН), а також на працю, що нещодавно вийшла під редакцією
О. Стовби "Некласична філософія права: питання і відповіді" [9]. Також слід звернути увагу на один із най- уважніших, мабуть, на сьогодні критичних розборів некласичних правових концепцій у цій же праці в передмові П. Рабіновича [10].
Очевидно, що пропонований нами варіант антропології права знаходиться і розробляється в полі посткласич- ної традиції. І справа полягає не в тому, щоб потрапити, прорватися в цю традицію як в щось нове, популярне, модне або інше, ніж класика - справа в тому, на яких підставах вибудовується корпус базових ідей у цій програмі і чи можливе вибудовування цих ідей у полі та на підставі класичних правових теорій, їх вихідних посилок і установок. Щодо антропології права як пост- класичної антропології права головне питання полягає в образі людини і у формі фіксації людини-в-праві в межах класичних традицій: чому раптом знадобилося, скажімо, антропно орієнтоване розуміння права? Невже в межах класики позиція людини-в- праві не може бути взята до уваги? Однак виявляється, що позиція людини-в-праві у класичному правовому мисленні може бути взята тількияк суб'єктне, що не-суб'єктне мислення людини-в-праві у класиці складне і пов'язане зі зміною всіх конструкцій в її основі. Нарешті, найголовніше питання, яке турбує класичну традицію - це питання есенціальної модальності - "що є право?". Для класичної теорії це питання первинне і воно обумовлює всі інші питання, водночас для посткласи- ки первинним питанням є питання "хто" і "як є в праві?" - питання, поставлене в енергійній або динамічній модальності.
Нижче ми переконаємося, що ті умови і нюанси, які лежать в основі антропологічної методології, спочатку не могли бути розвинені на основі класики, хоча, зрозуміло, робота з декон- струкції передбачає включення в інструментарій і класичного апарату, який, власне, і виступає початковою точкою тотожності мови і реальності права, яка підлягає зсуву. Ця точка тотожності задає для антропології права з'ясування епістемологічних меж та кордонів класичної мови права.