1.  Дії, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, якщо вони вчинені у великих розмірах, -

караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років з позбав­ленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

1.  Дії, передбачені частинами першою, другою, третьою або четвертою цієї стат­ті, якщо вони вчинені в особливо великих розмірах або організованою групою, -

караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з по­збавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

1.  З об’єктивної сторони ст. 191 КК передбачає три різних форми вчинення зло­чину: привласнення, розтрата чужого майна або заволодіння ним шляхом зловживан­ня службовим становищем. Їх загальною ознакою є особливе відношення винного до майна, яким він заволодіває. Особа в цих випадках не є сторонньою для майна: воно їй ввірене, перебуває в її віданні, або особа внаслідок службового становища має певні повноваження щодо цього майна. Юридичною підставою для такого відношен­ня винного до майна є цивільно-правові відносини, договірні відносини, спеціальне доручення, службові повноваження. Іншими словами, суб’єкт злочину здійснює по­вноваження щодо майна на законній підставі: наділений правомочністю по розпоря­дженню, управлінню, доставці, зберіганню майна тощо.
2.  Частина 1 ст. 191 КК передбачає привласнення чи розтрату чужого майна, яке було ввірене особі або перебувало в її віданні.

Привласнення - це незаконне безоплатне утримання майна, ввіреного винному, або майна, яке перебуває в його віданні на законній підставі. Утримання як спосіб привласнення полягає у невиконанні вимог повернути майно у певний строк і вста­новленні володіння ним як власним. Невиконання вимоги про повернення майна у зазначений час (при наявності мети привласнення) свідчить про закінчений злочин.

1.  Розтрата - це незаконне безоплатне відчуження, використання, витрачення майна, яке було ввірене винному чи перебувало в його віданні (продаж, дарування, споживання, передача іншим особам тощо). Найчастіше розтрата слідує за привлас­ненням, є наступним після привласнення етапом злочину. Але розтрата може бути і не пов’язаною з привласненням. Наприклад, коли комірник незаконно, з корисливою метою передає чуже майно третім особам, які не мають на нього права. Розтрата вва­жається закінченою з моменту відчуження, витрачення майна. На відміну від при­власнення, при розтраті на момент пред’явлення вимоги про повернення ввірене майно у винного відсутнє.

Не може відповідати за привласнення та розтрату особа, яка мала лише право до­ступу до майна за родом своєї діяльності (охоронець, прибиральниця, водій та ін.).

1.  Частина 2 ст. 191 КК передбачає привласнення, розтрату або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем. Спе­цифіка цієї форми в тому, що майно, яким винуватий заволодіває, не ввірене йому, не перебуває в його безпосередньому віданні, але внаслідок службового становища суб’єкт злочину має право оперативного управління цим майном.

Зловживання службовим становищем як спосіб заволодіння майном означає, що особа порушує свої повноваження і використовує організаційно-розпорядчі або адмі­ністративно-господарчі функції всупереч інтересам служби для незаконного і безоплат­ного обертання чужого майна: незаконно дає вказівку матеріально відповідальній особі, підлеглій їй, про видачу майна; отримує майно за фіктивними документами тощо. Наприклад, службова особа, зловживаючи своїм службовим становищем, неза­конно отримує премії, надбавки до зарплати тощо.

Щодо поняття зловживання службовим становищем див. коментар до ст. 364 КК.

Закінченим злочин у цих формах визнається з моменту незаконного безоплатного заволодіння майном або незаконної передачі його третім особам.

Суб’єктивна сторона - прямий умисел, корисливі мотиви та мета (див. коментар до ст.185 КК).

Суб’єктом привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловжи­вання службовим становищем є особа, яка досягла 16 років. При цьому суб’єктом привласнення та розтрати може бути як приватна, так і службова особа, а суб’єктом заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем - тільки службова особа (див. частини 3 та 4 ст. 18 і примітку 1 до ст. 364 КК).

Кваліфікуючими ознаками цього злочину є: вчинення його повторно або за поперед­ньою змовою групою осіб (ч. 3 ст. 191 КК); у великих розмірах (ч. 4 ст. 191 КК); в осо­бливо великих розмірах або організованою групою (ч. 5 ст. 191 КК). Всі ці ознаки аналогічні тим, які були розглянуті при аналізі крадіжки (див. коментар до ст.185 КК).