1. Незаконне привласнення особою знайденого чи такого, що випадково опи­нилося у неї, чужого майна або скарбу, які мають особливу історичну, наукову, художню чи культурну цінність, -

карається штрафом від ста до ста п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шес­ти місяців.

(Стаття 193 в редакції законів України № 270-УІ від 15 квітня 2008р. та № 2518-УІ від 9 вересня 2010 р.)
 

мих галузей знання. До таких предметів слід відносити наукові праці, відкриття, вина­ходи, що належать на праві авторства іншим особам, рідкісні колекції та зразки флори і фауни, інші предмети, що становлять винятковий інтерес для різних наук.

Майно, що має художню цінність, - це твори мистецтва, що відтворюють дійсність у творчих образах. До них належать твори художників: картини, малюнки, портрети, фрески, гравюри, естампи, літографії; інші твори: кіно-, фото-, відеоматеріали, скульп­турні, аудіовізуальні твори, унікальні і рідкісні музичні інструменти тощо.

Майно, що має культурну цінність, - це предмети, що відображають досягнення людства в духовних, інтелектуальних, культурних, виробничих відносинах. Це, на­приклад, твори прикладного мистецтва; предмети культового призначення (зокрема ікони); вироби традиційних художніх народних промислів; стародавні книги; вироби, що становлять літературний інтерес; рідкісні рукописи; поштові марки, інші філате­лістичні матеріали; монети, ордени, медалі та інші предмети колекціонування тощо.

Скарб - це зариті в землю або приховані іншим способом валютні цінні речі, власник яких невідомий або внаслідок закону втратив на них право власності.

Скарб може бути визнаний предметом злочину, якщо він є пам’яткою історії чи культури і також має історичну, наукову, художню та культурну цінність і особа, яка його знайшла, згідно із ч. 4 ст. 343 ЦК повинна здати його відповідному державному органу чи органу місцевого самоврядування.

Знайдене або таке, що випадково опинилося в особи чуже майно і скарб повинні мати ознаки особливої цінності. Питання про особливу цінність чужого майна чи скарбу так само, як і належність його до історичних, наукових, художніх або культур­них цінностей, слід вирішувати в кожному конкретному випадку на підставі висновку судової експертизи. Знайдене або таке, що випадково опинилося в особи і привлас­нене нею майно, має бути для неї чужим. Це означає, що така особа не має на це майно ні дійсного, ні передбачуваного права. Воно фактично належить на праві влас­ності (державної, комунальної, приватної), іншій особі - юридичній або фізичній.

1. Об’єктивна сторона злочину полягає у привласненні особою знайденого або такого, що випадково опинилося у неї, чужого майна. Привласнення знайденого чужо­го майна полягає у тому, що особа заволодіває виявленим нею майном, що вибуло з фактичного володіння власника цього майна. До знахідки слід відносити виявлене і привласнене особою чуже майно, власник якого позбавився його, наприклад, під час перевезення (випало з автомобіля, вагона) або в результаті стихійного лиха (повені) тощо. До знайденого чужого майна належить і скарб, який при його виявленні повинен бути переданий державному органу чи органу місцевого самоврядування. Для такої форми вчинення злочину характерне те, що суб’єкт не вчиняє жодних дій для повер­нення власнику належного йому і втраченого ним майна. Останнє виявляється в його володінні випадково, внаслідок знахідки.

Привласнення чужого майна, що випадково опинилося в особи, полягає у тому, що майно випадково переходить до її володіння. Тут має місце помилка (омана) власника або особи, якій це майно було довірене. Наприклад, привласнення особою помилково направленої йому художньої картини як подарунка, що був адресований іншій особі, тощо. Якщо при цьому були порушені авторське право або суміжні права, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів за статтями 176 і 193 КК.

Привласнення особою знайденого або такого, що випадково опинилося у неї, чужого майна полягає у тому, що винний включає його до фонду майна, що належить йому на праві власності, користується ним як таким, що належить йому на праві влас­ності.

Суспільно небезпечні наслідки злочину полягають у тому, що власник майна, яке має особливу історичну, наукову, художню або культурну цінність, втрачає його і не може здійснювати свою правомочність користування, володіння і розпорядження ним. У цьому випадку знайдене винним або таке, що випадково опинилося у нього, чуже майно протизаконно привласнюється ним і не повертається власнику (скарб не пере­дається державі).

Привласнення знайденого або такого, що випадково опинилося в особи, чужого майна слід відрізняти від заволодіння чужими речами (майном) у місці, відомому особі, яка їх забула, наприклад, в автомобілі чи іншому транспорті, в якому вони пере­возилися. Тут потерпілий має можливість здійснити своє право власника, але не реа­лізує його внаслідок протиправних дій винного. Подібні дії винної особи слід квалі­фікувати як крадіжку за ст. 185 КК.

Крадіжкою також слід вважати привласнення особою чужого майна, що було зна­йдено або опинилося у неї внаслідок катастрофи літака, автоаварії, аварії поїзда, землетрусу тощо і знаходилося в певному місці надзвичайної пригоди.

1.  Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом, що поєднаний з корисливими мотивом і метою.
2.  Суб’єкт цього злочину - будь-яка особа. Службова особа, на яку покладений обов’язок з охорони і збереження майна, що випадково вибуло з володіння власника, за привласнення цього майна несе відповідальність за ст. 191 КК.