Злочин вважається закінченим із моменту вчинення хоча б однієї з зазначених дій.

Суб’єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.

Суб’єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 16-ти років.

Покарання за злочин: за ст. 182 — штраф до п’ятдесяти неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років.

Порушення права на отримання освіти (ст. 183). Відповід­но до ст. 53 Конституції України кожний громадянин має право на освіту. Це право охоплює собою можливість отримання будь-якого виду освіти.

Безпосереднім об’єктом цього злочину є суспільні відноси­ни, що забезпечують громадянам отримання освіти.

Об’єктивна сторона злочину виражається в незаконній відмові у прийнятті до навчального закладу будь-якої форми власності. Незаконна відмова в прийнятті до навчального за­кладу має місце там, де особі безпідставно відмовляють в реал­ізації її права на освіту. Зазначені дії можуть виявлятися у двох формах: а) шляхом прямої відмови і б) шляхом створення для особи несприятливих умов при вступі до навчального закладу, за яких вона не може реалізувати своє право на освіту у вста­новленому законом порядку.

Злочин є закінченим із моменту вчинення будь-яких дій, спря­мованих на відмову у прийнятті до навчального закладу.

Суб’єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.

Суб’єкт злочину спеціальний — службова особа, яка володіє правом прийому до навчального закладу (директор школи, рек­тор вищого навчального закладу, відповідальний секретар прий­мальної комісії, декан факультету тощо).

У частині 2 ст. 183 передбачено відповідальність за незаконну вимогу оплати за навчання у державних або комунальних на­вчальних закладах. Це полягає у прямому примусі внести плату за навчання або створенні для потерпілого таких умов, за яких він змушений сплатити за навчання в навчальному закладі.

Злочин вважається закінченим із моменту пред’явлення особі вимоги про оплату за навчання.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 183 — штраф до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із позбавлен­ням права обіймати певні посади чи займатися певною діяль­ністю на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 183 — штраф до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або по­збавлення волі на строк до трьох років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Порушення права на безоплатну медичну допомогу (ст. 184). Конституція України в ст. 49 проголошує, що кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхуван­ня. При цьому зазначається, що у державних і комунальних за­кладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплат­но, а існуючу мережу таких закладів не може бути скорочено.

Безпосереднім об’єктом цього злочину слід вважати суспільні відносини, що забезпечують громадянам право на охорону здо­ров’я та медичну допомогу.

З об’єктивної сторони злочин характеризується незаконною вимогою оплати за надання медичної допомоги в державних чи комунальних закладах охорони здоров’я. Вимогу оплати за на­дання медичної допомоги слід вважати незаконною у випадках, якщо вона: а) взагалі не передбачена у певному медичному за­кладі або не передбачена для певної категорії осіб; б) вимагається не в тих розмірах, які офіційно встановлено. Перелік платних послуг, які можуть надаватися в медичних закладах, затвердже­ний постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 1996 р. № 1138 в редакції від 11 липня 2002 р.

Злочин вважається закінченим із моменту пред’явлення незаконної вимоги про оплату медичної допомоги.

Суб’єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.

Суб’єкт злочину спеціальний — ним може бути тільки пра­цівник державного або комунального закладу охорони здоров’я.

За частиною 2 ст. 184 настає відповідальність за незаконне скорочення мережі державних і комунальних закладів охорони здоров’я. В цьому випадку суб’єктом злочину є службова особа відповідного органу виконавчої влади.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 184 — штраф до ста неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців; за ч. 2 ст. 184 — штраф до однієї тисячі неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років.