Всі злочини, передбачені третім розділом Особливої части­ни КК, своїм основним безпосереднім об’єктом мають волю, честь та гідність особи.

Незаконне позбавлення волі або викрадення людини

(ст. 146). З об’єктивної сторони цей злочин полягає в проти­правній забороні людині вибирати за своєю волею місце пере­бування або таємному чи відкритому її захопленні. Позбавлен­ня волі може виразитися в триманні потерпілого в тому місці, де він перебувати не бажає, або поміщення його в таке місце, яке він не має змоги вільно залишити.

Потерпілим від злочину може бути будь-яка особа, в тому числі малолітній. Незаконне позбавлення волі може бути здійснено шляхом застосування фізичного насильства (напри­клад, потерпілого зв’язують і замикають у підвалі, поміщують у заздалегідь підготовлене місце тощо), а також шляхом психіч­ного насильства (наприклад, під загрозою зброї потерпілого примушують слідувати за викрадачем). Воно може бути вчине­не і шляхом обману (наприклад, людину заманюють в будь-яке місце і замикають із метою позбавлення волі). Найнебезпечнішим видом незаконного позбавлення волі є викрадення люди­ни, тобто таємне або відкрите захоплення і утримання потер­пілого викрадачем. Викрадення майже завжди супроводжуєть­ся фізичним або психічним (погрози) насильством.

За статтею 146 карається лише незаконне позбавлення волі. Тому відповідальність виключається, якщо особу було позбав­лено волі внаслідок акту необхідної оборони або крайньої необ­хідності, або в результаті акту правомірного затримання.

З суб’єктивної сторони цей злочин вчиняється лише з пря­мим умислом і може характеризуватися різними мотивами (ко­ристь, помста та ін.).

Суб’єктом незаконного позбавлення волі, передбаченого ст. 146, є лише приватна особа. Службові особи за подібного роду дії несуть відповідальність за перевищення влади, тобто за ст. 365.

Частина 2 ст. 146 вважає кваліфікуючими ознаками цього зло­чину незаконне позбавлення волі або викрадення людини, вчи­нені щодо малолітнього чи з корисливих мотивів, щодо двох чи більше осіб, за попередньою змовою групою осіб, або способом, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого (наприклад, утримання в сирому, холодному або темному приміщенні), або такі, що супроводжувалися заподіянням йому фізичних страж­дань (наприклад позбавлення волі без надання потерпілому їжі), або із застосуванням зброї (якщо на цю зброю не було дозволу — діяння вимагає додаткової кваліфікації за ст. 263), або здійсню­вані протягом тривалого часу.

У частині 3 ст. 146 КК передбачено особливо кваліфікуючі обставини цього злочину: вчинення його організованою групою, або спричинення внаслідок позбавлення волі або викрадення людини тяжких наслідків (смерті, самогубства потерпілого, тяж­ких тілесних ушкоджень тощо).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 146 — обмеження волі на строк до трьох років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 146 — обмеження волі на строк до п’яти років або позбавлен­ня волі на той самий строк; за ч. 3 ст. 146 — позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років.

Захоплення заручників (ст. 147). Цю статтю включено до КК відповідно до міжнародної конвенції, прийнятої Генераль­ною Асамблеєю ООН у 1979 р., до якої приєдналася й Україна.

Об’єктом злочину є не тільки особиста воля, а й особиста безпека особи, яку захоплено як заручника.

З об’єктивної сторони захоплення заручника — це його ви­крадення, яке може бути таємним або відкритим, вчиненим шля­хом обману, з насильством, в тому числі із застосуванням зброї або без такого насильства. Тримання заручника — це, як прави­ло, логічний наслідок його захоплення, хоча тримання і може здійснюватися особою, яка не бере участі у захопленні. Триман­ня — це позбавлення заручника волі.

Суб’єктивна сторона. Захоплення і тримання заручника відрізняються від злочину, передбаченого ст. 146, особливою метою, яку переслідує суб’єкт злочину. Діючи з прямим умис­лом, винний має на меті спонукання родичів заручника, дер­жавної або іншої установи, підприємства або організації, фізич­ної, юридичної або службової особи до здійснення, або, навпаки, утримання від здійснення будь-якої дії як умови звільнення за­ручника. Інакше кажучи, злочинець пов’язує звільнення заруч­ника із задоволенням його вимог, які він висуває вказаним вище особам і органам держави (це, наприклад, вимога викупу, звільнення особи (осіб), яка відбуває покарання, надання транс­портних засобів, іноземної валюти, зброї тощо). Злочин вва­жається закінченим із моменту захоплення або тримання за­ручника. Подальші насильницькі дії щодо заручника, якщо вони утворюють самостійні злочини, кваліфікуються додатково за іншими статтями Особливої частини КК.

Суб’єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 14-річного віку.

У частині 2 ст. 147 передбачено такі кваліфікуючі ознаки зло­чину: здійснення цього злочину щодо неповнолітнього або організованою групою, або якщо вчинені дії, були поєднані з погрозою знищення людей (наприклад, винний загрожує виса­дити будівлю, в якій він перебуває із заручником тощо), або якщо дії спричинили тяжкі наслідки (наприклад, смерть заручника, його самогубство, заподіяння йому тяжких або середньої тяж­кості тілесних ушкоджень, значної матеріальної шкоди). Тяж­кими наслідками слід також вважати смерть або заподіяння тілесних ушкоджень близьким родичам заручника, особам, які брали участь у звільненні заручника. При вбивстві заручника або інших осіб дії винного додатково кваліфікуються за відпов­ідним пунктом ч. 2 ст. 115.

Захоплення або тримання як заручника працівника право­охоронного органу охоплюється ст. 349.

Покарання за злочин: за ч. 1ст. 147 — позбавлення волі на строк від п’яти до восьми років; за ч. 2 ст. 147 — позбавлення волі на строк від семи до п’ятнадцяти років.

Підміна дитини (ст. 148). З об’єктивної сторони цей злочин полягає в підміні чужої дитини, тобто в заміні одного новона­родженого або грудного немовляти іншим.

З суб’єктивної сторони злочин може бути вчинений лише з прямим умислом. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони є корисливі або інші особисті мотиви.

Суб’єктом злочину є будь-яка особа, яка досягла 16-ти років. Підміна новонародженого, що мала місце через необережність, наприклад, няні або сестер пологового будинку, може потягти за собою відповідальність за ст. 140 за наявності всіх інших оз­нак злочину, передбаченого нормою цієї статті.

Покарання за злочин: за ст. 148 — обмеження волі на строк до п’яти років або позбавлення волі на той самий строк.

Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини (ст. 149) — злочин досить поширений, особливо щодо мо­лодих жінок і дівчат, яких злочинці вербують для роботи за кор­доном і там використовують у своїх корисливих інтересах.

Крім волі людини — основного безпосереднього об’єкта — до­датковим безпосереднім об’єктом цього злочину, залежно від мети використання потерпілого, можуть бути різні його блага: статева недоторканність, честь і гідність, трудові та інші права громадянина.

З об’єктивної сторони — це продаж людини (що передбачає її купівлю), інша оплатна передача (наприклад передача люди­ни в рахунок боргу) або здійснення щодо людини будь-якої іншої незаконної угоди (наприклад угоди про вербування або інше залучення жінок для подальшого використання в порнобізнесі тощо). До того ж ці дії мають обов’язково пов’язуватись із за­конним або незаконним переміщенням потерпілого через дер­жавний кордон України. Згода або, навпаки, її відсутність із боку потерпілого на таке переміщення значення для кваліфі­кації злочину не має. Продаж, інша оплатна передача людини, вчинена щодо неї інша операція проводяться для подальшого продажу або іншої передачі потерпілого іншій особі або особам.

Суб’єктивна сторона цього злочину — тільки прямий уми­сел, що пов’язаний із певною метою. Ця мета, згідно зі ст. 149, може бути найближчою та віддаленою (первинною і кінцевою). Найближчою метою винного є продаж потерпілого, інша оплатна передача його іншій особі або особам. Вочевидь, що така мета пов’язана з корисливими мотивами, прагненням отрима­ти злочинний прибуток від операції. Однак для складу злочину слід встановити і віддалену (кінцеву) мету. Перелік таких цілей вичерпно визначено у ст. 149. Це використання потерпілого з метою сексуальної експлуатації, в порнобізнесі, втягнення у злочинну діяльність, залучення в боргову кабалу, усиновлення (удо­черіння) в комерційних цілях, використання у збройних конф­ліктах, експлуатація праці потерпілого. Для складу злочину достатньо встановити хоча б одну з цих цілей.

Важливо зазначити, що закон не вимагає, щоб конкретну кінцеву мету було досягнуто. Для складу злочину достатньо, якщо винний переслідував таку мету. Тому злочин вважається закінченим вже з моменту продажу потерпілого, його іншої оплатної передачі або іншої угоди щодо людини, пов’язаної з пере­міщенням потерпілого через державний кордон України.

Суб’єкт цього злочину — будь-яка особа, причому відпові­дальності підлягають всі учасники злочинної операції, звичай­но, крім потерпілого. Це покупець і продавець, посередники опе­рацій і будь-яка інша особа, яка бере участь у здійсненні дій, вказаних у ст. 149.

У частині 2 ст. 149 вказано кваліфікуючі ознаки цього злочи­ну: здійснення злочину щодо неповнолітнього, кількох осіб (хоча б двох), повторно, за попередньою змовою групою осіб, із вико­ристанням суб’єктом свого службового становища або особою, від якої потерпілий був у матеріальній або іншій залежності (в цих випадках злочин здійснюється спеціальними суб’єктами).

Частина 3 ст. 149 передбачає особливо кваліфікований вид цього злочину. Це вчинення його організованою групою або якщо він пов’язаний із незаконним вивезенням дітей за кордон чи неповерненням їх в Україну, або з метою вилучення у потер­пілого органів чи тканин для трансплантації чи насильницько­го донорства, або якщо такі дії спричинили тяжкі наслідки (на­приклад, самогубство, тяжку хворобу потерпілого, залишення потерпілого після використання на призволяще тощо).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 149 — позбавлення волі на строк від трьох до восьми років; за ч. 2 ст. 149 — позбавлення волі на строк від п’яти до дванадцяти років із конфіскацією май­на або без такої; за ч. 3 ст. 149 — позбавлення волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років із конфіскацією майна.

Експлуатація дітей (ст. 150). З об’єктивної сторони цей зло­чин полягає в експлуатації дітей або підлітків, які не досягли віку, з якого дозволяється працевлаштування, шляхом викори­стання їх праці з метою отримання прибутку. Це, наприклад, використання праці підлітків підприємцем у своїй майстерні без належної оплати або використання особою групи підлітків для миття автомашин на стоянці, з вилученням у них повністю або в більшій частині отриманої від клієнтів винагороди.

Суб’єктивна сторона злочину — прямий умисел, пов’язаний із корисливою метою — отримання від праці потерпілих при­бутку.

Суб’єкт злочину — будь-яка особа, в тому числі службова.

Частина 2 ст. 150 передбачає кваліфікований склад цього зло­чину, коли він вчинюється щодо кількох дітей або якщо він спри­чинює істотну шкоду для здоров’я, фізичного розвитку або ос­вітнього рівня дитини, або поєднаний із використанням дитя­чої праці в шкідливому виробництві.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 150 — арешт на строк до шести місяців або обмеження волі на строк до трьох років, із позбав­ленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 150 — позбавлення волі на строк від двох до п’яти років із позбавленням права об­іймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Незаконне поміщення в психіатричний заклад (ст. 151) являє собою спеціальний вид незаконного позбавлення волі.