46 РОЗДІЛ VЗЛОЧИНИ ПРОТИ СТАТЕВОЇ СВОБОДИ ТА СТАТЕВОЇ НЕДОТОРКАННОСТІ ОСОБИ

Статеві злочини мають своїм об’єктом статеву свободу осо­бистості (зґвалтування, насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, примушування до вступу в статевий зв’язок) або статеву недоторканність неповнолітніх (статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості, і розбещення неповнолітніх).

Зґвалтування (ст. 152). Цей злочин визначається законом як статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, по­грози його застосування або з використанням безпорадного ста­ну потерпілої особи.

Безпосереднім об’єктом зґвалтування є статева свобода, а якщо потерпіла особа не досягла статевої зрілості — її статева недоторканність. Причому ні моральні якості потерпілої особи, ні ганебний спосіб життя, ні аморальна поведінка, ні характер відносин із тим, хто притягується до відповідальності за її зґвал­тування (подружні стосунки, наявність попереднього зґвалту­вання або добровільного статевого зв’язку тощо) не виключа­ють, за доведеності інших ознак складу цього злочину, відпові­дальності за ст. 152. Віктимна поведінка потерпілої особи за жодних умов не може звільнити винного від відповідальності за ст. 152, проте може бути врахована при визначенні покарання насильнику.

Як випливає з тексту ст. 152, у законі йдеться про потерпілу особу, тобто він визнає зґвалтуванням не лише насильницькі статеві зносини чоловіка з жінкою, а й такі самі зносини жінки з чоловіком. У першому випадку фізичним виконавцем злочину є чоловік, а потерпілою — жінка, у другому, навпаки, виконавець — жінка (жінки), а потерпілий — чоловік.

У житті типовими є випадки зґвалтування жінки особами чоловічої статі, тому весь подальший аналіз складу злочину про

водиться виходячи саме з цього. При цьому слід мати на увазі, що все, що буде сказано щодо ознак складу злочину, застосо­вується і до ситуації, якщо потерпілим буде особа чоловічої статі, а суб’єктом злочину — жінка.

З об’єктивної сторони зґвалтування полягає у статевих зно­синах із застосуванням фізичного насильства, погрози його за­стосування або з використанням безпорадного стану потерпі­лої особи. Тобто статеві зносини при зґвалтуванні відбувають­ся всупереч волі потерпілої особи. Внаслідок застосування фізичного насильства або погрози ним воля потерпілої особи пригнічується, а при використанні безпорадного стану така воля ігнорується.

Для відповідальності за ст. 152 достатньо, щоб статеві зноси­ни супроводжувалися хоча б однією з цих ознак. Одне лише до­магання на вступ у статевий зв’язок, якщо раніше він мав місце без застосування фізичного насильства, погрози ним або вико­ристання безпорадного стану, не утворює складу цього злочину.

Статеві зносини при зґвалтуванні — це лише природні ста­теві зносини, тобто зносини (сполучення) чоловіка з жінкою шляхом уведення чоловічого статевого члена в статеві органи жінки. Зґвалтування вважається закінченим із моменту почат­ку статевих зносин. Дії, безпосередньо спрямовані на вчинення статевого акту, але не доведені до його початку з причин, що не залежать від волі винного, утворять собою замах на зґвалту­вання (наприклад, спроба перебороти опір потерпілої особи шляхом застосування фізичного насильства, зв’язування, погро­за негайною фізичною розправою, зривання одягу). Придбан­ня, наприклад, наркотиків для приведення потерпілої особи у безпорадний стан, заманювання у зручне місце, створення гру­пи для вчинення зґвалтування тощо утворюють готування до цього злочину. Добровільна відмова від зґвалтування відповід­но до ст. 17 виключає кримінальну відповідальність за готуван­ня або замах на цей злочин.

Фізичне насильство як ознака об’єктивної сторони зґвалту­вання — це фізичне подолання опору, який чинить потерпіла особа, або очікуваного опору, який зумовлений небажанням всту­пити з винним у статевий зв’язок. Фізичне насильство має бути таким, щоб перебороти дійсний, а не вигаданий (удаваний) опір жінки. Злочинець може застосувати фізичну силу, різні предмети або навіть зброю, щоб зламати опір. Він може намагатися зв’язати потерпілу, завдати побої, тілесні ушкодження різної тяжкості, удари, здавлювати шию руками або накинутою пет­лею тощо.

Згідно з практикою Верховного Суду України зґвалтування або замах на нього, що супроводжувалися заподіянням легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, підлягають квалі­фікації за частинами 1—3 ст. 152, а якщо при зґвалтуванні запо­діяно тілесні ушкодження, що спричинили наслідки, зазначені в ст. 121, — за ч. 4 ст. 152. Додаткова кваліфікація таких дій за іншими статтями КК про злочини проти здоров’я не потрібна, адже застосування фізичного насильства та заподіяння шкоди здоров’ю потерпілої особи цілком охоплюється ознаками об’єк­тивної сторони цього злочину.

Зґвалтування або замах на нього, пов’язане із вбивством, ква­ліфікується за п. 10 ч. 2 ст. 115 і ч. 4 ст. 152. Якщо зґвалтування або замах на нього потягло смерть потерпілої особи з необереж­ності винного, то дії останнього охоплюються ч. 4 ст. 152 і до­даткової кваліфікації за ст. 119 не потребують (див. ч. 3 п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про злочини проти життя і здоров’я особи» від 7 лютого 2004 р.).

Застосування погрози фізичним насильством як ознака об’єк­тивної сторони зґвалтування являє собою різного роду психіч­не насильство, що застосовується до потерпілої особи для того, щоб зламати її опір. У статті 152 при окресленні зґвалтування застосування погрози фізичним насильством поставлено в один ряд із застосуванням фізичного насильства, і в цьому відношенні ця погроза є рівнозначною фізичному насильству, тобто є без­посередньою і може бути негайно виконана суб’єктом злочину. Цей характер погрози і можливість її негайного виконання став­лять потерпілу особу в безвихідний стан, змушують поступити­ся домаганням насильника.

За своїм змістом погроза при зґвалтуванні полягає в негай­ному застосуванні тільки фізичного насильства (наприклад погроза вбити, покалічити). Погроза може виражатися в сло­вах («вб’ю», «заріжу», «покалічу» тощо), демонстрації зброї або інших предметів, якими можна заподіяти тілесні ушкодження, може випливати з обстановки, що створилася, якщо, наприклад, група насильників оточує жінку в безлюдному місці, вимагаю­чи підкоритися їхнім домаганням. Погроза може мати невизначений характер (наприклад, «мовчи, а то гірше буде»).

Роз’яснюючи поняття погрози при зґвалтуванні, Пленум Вер­ховного Суду України ще в постанові «Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини» від 27 берез­ня 1992 р. рекомендував розуміти її як залякування потерпілої особи висловлюванням, жестами й іншими діями, які виражають намір негайного застосування фізичного насильства до самої потерпілої особи або її родичів (наприклад до дитини). Тому по­гроза, наприклад, вбити або покалічити немовля, якщо його мати негайно не поступається домаганням винного, яка відбувалася в такій ситуації, коли мати опинилася в безвихідному становищі, подібному до стану крайньої необхідності, не може виключати відповідальності за зґвалтування або замах на нього.

Використання безпорадного стану потерпілої особи при зґвал­туванні полягає у вчиненні статевого акту, за якого, наприклад, жінка не могла розуміти характеру і значення дій, що чиняться над нею, або хоча і розуміла, що відбувається, але не мала мож­ливості чинити опір насильникові.

При використанні безпорадного стану немає потреби засто­совувати насильство або погрози, оскільки опору жінки тут немає.

Варто розрізняти психічну безпорадність, за якою потерпі­ла особа не розуміє значення того, що вчинюється статевий акт (психічна хвороба, непритомний стан, малолітній вік) і фізич­ну безпорадність, коли потерпіла особа хоч і розуміє характер дій, що відбуваються, але не в змозі чинити опір насильникові (хвороба, не пов’язана з психічним захворюванням, фізичні хиби, похилий вік, безпорадність, що сталася внаслідок автоаварії та ін.).

Велике значення має питання щодо наявності безпорадного стану внаслідок алкогольного або наркотичного сп’яніння чи використання одурманюючих речовин. У судовій практиці ви­знається, що самі по собі статеві зносини з жінкою, яка перебу­ває у стані сп’яніння, без застосування фізичного насильства і погроз, ще не є підставою для розгляду цього діяння як злочин­ного. Для такої оцінки вчиненого необхідно, щоб ступінь сп’я­ніння характеризував стан потерпілої особи як безпорадний, який позбавляє можливості усвідомлювати оточення, значення дій, що вчинюються винним, або чинити йому опір. Саме такий ступінь сп’яніння свідчить, що потерпіла особа перебувала у безпорадному стані.

Для визнання зґвалтування як вчиненого з використанням безпорадного стану потерпілої особи причини, що зумовили без­порадність, значення не мають. Практика Верховного Суду Ук­раїни не виключає відповідальності за цей злочин, як у випад­ку, коли винний сам довів жінку до такого стану (наприклад, напоїв до безчуттєвого стану, дав наркотики, снодійне тощо), так і коли потерпіла особа перебувала в такому стані незалежно від його дій (наприклад, була малолітньою, знепритомніла внас­лідок нещасного випадку тощо).

З суб’єктивної сторони зґвалтування відбувається лише з прямим умислом, за якого винний усвідомлює, що застосовує насильство, погрозу або використовує безпорадний стан потер­пілої особи для вступу з нею в статеві зносини та бажає цього. Мотив зґвалтування виявляється в прагненні задовольнити статеву пристрасть, тобто це мотив сексуальний. Він може по­єднуватися з іншими побічними мотивами — хуліганськими спонуканнями, бажанням принизити потерпілу особу, помстою тощо. Але домінують у цьому злочині сексуальні спонукання.

Суб’єктом зґвалтування — безпосереднім виконавцем зло­чину — може бути особа чоловічої статі, яка досягла 14-річного віку. Співучасником може виступати і жінка. Наприклад, якщо вона заманює потерпілу углиб парку для того, щоб, користую­чись відсутністю людей, винний вчинив зґвалтування, — така жінка є пособником у злочині.

Як уже було зазначено, за своєю об’єктивною стороною зґвал­тування — складний злочин, що полягає не тільки у вчиненні статевого акту, а й у тому, що цей акт вчинюється шляхом за­стосування фізичного насильства або погроз. Тому виконавцем злочину визнається і той, хто застосовує до потерпілої особи фізичне насильство з метою примусити її вступити в статеві зносини з насильником. У цих випадках субсидіарним (додат­ковим) виконавцем може бути жінка, яка бере участь, напри­клад, у зв’язуванні потерпілої особи для того, щоб винний здійснив із нею насильницький статевий акт, або погрожує по­терпілій особі заподіяти каліцтво з цією самою метою. Крім того, безпосереднім виконавцем злочину закон визнає жінку, яка до­сягла 14-річного віку, коли потерпілою особою від злочину є особа чоловічої статі.

У частині 2 ст. 152 передбачено відповідальність за зґвалту­вання, вчинене повторно або особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених статтями 153—155 КК. Повтор­ним воно вважається, якщо йому передувало таке саме діяння, вказане у частинах 1—4 ст. 152. Поняття повторності зґвалту­вання охоплює як фактичну повторність, так і спеціальний ре­цидив. Тому для визнання зґвалтування повторним не має зна­чення, чи був винний засуджений за раніше вчинений злочин, чи усі ці злочини вчинені до засудження. Для повторності не має також значення, чи були закінченими обидва злочини і чи був винний їх співвиконавцем або іншим співучасником. По­вторність може мати місце, коли потерпілими (у кожному ви­падку зґвалтування) є різні особи чи одна й та сама. Але зґвал­тування не може бути визнано повторним, якщо судимість за раніше вчинений злочин знято чи погашено або закінчилися строки давності.

У частині 3 ст. 152 передбачено відповідальність за зґвалту­вання, вчинене групою осіб, або зґвалтування неповнолітньої чи неповнолітнього.