Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пере­силання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроб­лених грошей, державних цінних паперів чи білетів держав­ної лотереї (ст. 199). Безпосереднім об’єктом злочину є кредит­но-фінансова система України.

Предмет злочину – підроблені національна валюта України у вигляді банкнот чи металевої монети, іноземна валюта, дер­жавні цінні папери, білети державної лотереї. Не визнаються предметом цього злочину грошові знаки та цінні папери, що були вилучені з обігу і мають лише колекційну цінність.

Об’єктивна сторона злочину може полягати у виготовленні, зберіганні, придбанні, перевезенні, пересиланні, ввезенні в Ук­раїну з метою збуту, а також збуті зазначених предметів.

Виготовлення полягає у виготовленні будь-яким способом повністю фальшивих предметів або в їх частковій підробці, на­приклад, підроблення номера та серії лотерейного білета.

Підроблені предмети повинні мати значну схожість зі справ­жніми за формою, розміром, кольором і основними реквізита­ми. У разі грубого підроблення, що легко виявляється, та обман­ного способу збуту діяння кваліфікується як шахрайство (ст. 190). Злочин вважається закінченим із моменту виготовлення хоча б одного фальшивого примірника для подальшого збуту.

Зберіганням є утримання предмета злочину у володінні вин­ного: при собі, в приміщенні, в тайниках чи інших визначених ним місцях.

Придбання — це отримання предметів злочину будь-яким способом, наприклад, купівля, обмін на інші товари, в рахунок сплати боргу, як дарунок тощо.

Під перевезенням слід розуміти переміщення предметів зло­чину з

Пересилання — це переміщення тих самих предметів за умо­ви, що транспортування здійснюється без участі відправника, наприклад, у вигляді поштових або багажних відправлень.

Ввезення в Україну передбачає переміщення предметів зло­чину з-за кордону на територію України з використанням будь-якого транспортного засобу.

Зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну визнаються закінченим злочином із моменту вчинен­ня хоча б однієї з цих дій.

Збут предметів злочину означає випуск їх в обіг шляхом оп­лати куплених товарів, розміну, дарування, надання позики, продажу, пред’явлення облігації до оплати тощо. Збут може вчи­нюватись як підроблювачем, так й іншими особами. Злочин визнається закінченим із моменту, коли було збуто хоча б один підроблений предмет.

Суб’єктивна сторона злочину — прямий умисел, поєднаний із метою збуту вищевказаних предметів.

Суб’єкт злочину — особа, яка досягла 16-річного віку.

Відповідно до Міжнародної конвенції щодо боротьби з підробкою грошових знаків від 20 квітня 1929 р., ратифікова­ною Урядом СРСР 3 травня 1931 р., особа підлягає кримінальній відповідальності за вказаний у ній злочин незалежно від місця його вчинення, навіть якщо вона вчинила його за кордоном проти грошової системи будь-якої з держав—учасниць конвенції.

У частинах 2 та 3 ст. 199 КК передбачено відповідальність за ті самі дії, вчинені: 1) повторно (ч. 2); 2) за попередньою змовою групою осіб (ч. 2); 3) організованою групою (ч. 3); 4) у великому розмірі (ч. 2) або у особливо великому розмірі (ч. 3). Сума підроб­ки за таких розмірів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян відповідно у двісті та чотириста разів (згідно з приміткою до статті).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 199 — позбавлення волі на строк від трьох до семи років; за ч. 2 ст. 199 — позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років; за ч. 3 ст. 199 — позбавлення волі на строк від восьми до дванадцяти років із конфіскацією майна.

Незаконні дії з документами на переказ, платіжними карт­ками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх виготовлення (ст. 200). Безпосередній об’єкт цього злочину — суспільні відносини у сфері випуску в обіг і використання документів на переказ та інших засобів до­ступу до банківських рахунків.

Предметом злочину є підроблені документи на переказ, платіжні картки, інші засоби доступу до банківських рахунків.

Згідно з приміткою до цієї статті під документами на переказ слід розуміти документ у паперовому або електронному вигляді, що використовується банками чи їх клієнтами для передачі до­ручень або інформації на переказ грошових коштів між суб’єкта­ми переказу грошових коштів (розрахункові документи, докумен­ти на переказ готівкових коштів, а також ті, що використовують­ся при проведенні міжбанківського переказу та платіжного повідомлення, тощо).

Платіжна картка — це спеціальний платіжний засіб у ви­гляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого вигляду картки, що використовується для ініціювання переказу грошей із рахунка платника або з відповід­ного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування грошей зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання грошей у готівковій формі в касах банків, пунктах обміну іноземної валюти уповноважених банків та через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, перед­бачених відповідним договором.

Закон України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» від 5 квітня 2001 р.1 розкриває зміст термінів, що вико­ристовуються в диспозиції ст. 200 для позначення предмета зло­чину, у тому числі інших засобів доступу до банківських рахунків.

Об’єктивна сторона злочину може виражатися в підробленні зазначених вище предметів, придбанні, зберіганні, перевезенні, пересиланні з метою збуту підроблених документів на переказ чи платіжних карток або їх використанні чи збуті.

Поняття підробки, придбання, зберігання, перевезення, пе­ресилання та збуту визначаються аналогічно ст. 199.

Використання підроблених документів на переказ або пла­тіжних карток здійснюється за їх прямим призначенням, тобто для розрахунків із банком чи іншою фінансовою установою.

Злочин визнається закінченим із моменту вчинення особою будь-якої дії, передбаченої ст. 200.

Суб’єктивна сторона злочину — прямий умисел, який при підробленні, придбанні, зберіганні, перевезенні, пересиланні вказаних предметів поєднаний із метою їх збуту.

Суб’єкт злочину — особа, яка досягла 16-річного віку.

Частина 2 ст. 200 передбачає відповідальність за ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 200 — штраф від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або по­збавлення волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 200 — позбав­лення волі на строк від двох до п’яти років.

Контрабанда (ст. 201). Безпосередній об’єкт злочину — суспільні відносини у сфері державного регулювання пере­міщення товарів та інших предметів через митний кордон Ук­раїни і внесення до бюджету мита та зборів. Додатковий безпо­середній об’єкт — суспільна безпека — при контрабанді озброєн­ня; а також здоров’я населення — при контрабанді отруйних, сильнодіючих, радіоактивних речовин.

Предметом контрабанди можуть бути будь-які товари, а та­кож історичні та культурні цінності, отруйні, сильнодіючі, радіоактивні або вибухові речовини, зброя і боєприпаси (крім гладкоствольної мисливської зброї та бойових припасів до неї), а також стратегічно важливі сировинні товари, щодо яких зако­нодавством встановлено відповідні правила вивезення за межі України.

Товари — будь-яке рухоме майно (у тому числі валютні цінності, культурні цінності), електрична, теплова та інші види енергії, а також транспортні засоби, за винятком транспортних засобів, що використовуються суто для перевезення пасажирів і товарів через митний кордон України.

Контрабанда наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів тягне відповідальність за ст. 305 КК.

Об’єктивна сторона злочину виражається в незаконному переміщенні предметів контрабанди через митний кордон Ук­раїни поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю.

Таке переміщення товарів є злочином за умови, що воно вчи­нене у великих розмірах, тобто якщо їх вартість у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (згідно з приміткою до ст. 201). Для незаконного переміщення інших предметів великі розміри не є обов’язковими.

Митний кордон — це межі митної території України. Мит­ний кордон збігається з державним кордоном України або з межами територій спеціальних митних зон. Поняття митної тери­торії, митного контролю та спеціальних митних зон визначено у Митному кодексі України (МК).

Переміщення предметів поза митним контролем означає: 1) поза місцем розташування митного органу; 2) поза часом здійснення митного оформлення; 3) з використанням незакон­ного звільнення від митного контролю внаслідок зловживання службовим становищем службовими особами митного органу (див. ст. 351 МК України).

Переміщення предметів із приховуванням від митного конт­ролю здійснюється: 1) з використанням спеціально виготовле­них сховищ (тайників) та інших засобів або способів, що утруд­нюють виявлення таких товарів; 2) шляхом надання одним то­варам вигляду інших; 3) із поданням митному органу як підстави для переміщення товарів підроблених документів чи одержа­них незаконним шляхом, або таких, що містять неправдиві дані (див ст. 352 МК України).

Злочин вважається закінченим із моменту незаконного пе­реміщення предметів через митний кордон України.

Суб’єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.

Суб’єкт злочину — особа, яка досягла 16-річного віку.

Частина 2 ст. 201 передбачає відповідальність за контрабан­ду, вчинену за попередньою змовою групою осіб або особою, раніше судимою за контрабанду.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 201 — позбавлення волі на строк від трьох до семи років із конфіскацією предметів контра­банди; за ч. 2 ст. 201 — позбавлення волі на строк від п’яти до дванадцяти років із конфіскацією предметів контрабанди та з конфіскацією майна.

Ухилення від повернення виручки в іноземній валюті

(ст. 207). Безпосередній об’єкт цього злочину — суспільні відно­сини у сфері валютного регулювання та валютного контролю.

Предметом злочину є: 1) виручка в іноземній валюті, отри­мана від реалізації на експорт товарів (робіт, послуг); 2) това­ри та інші матеріальні цінності, отримані від цієї виручки.

Об’єктивна сторона злочину виражається в ухиленні від по­вернення в Україну в передбачені законом строки вищеназваного предмета злочину або в його приховуванні будь-яким способом.

Ухилення від повернення з-за кордону валютної виручки — ц е злочинна бездіяльність, яка полягає в неповерненні виручки в іноземній валюті, отриманої за кордоном від реалізації на екс­порт товарів (робіт, послуг) і яка належить, відповідно до зако­нодавства України, обов’язковому зарахуванню на рахунки уповноваженого банку України. Переказ такої виручки має бути зроблено в строки, вказані в контрактах, але, за вимогою за­гальних правил, не пізніше, ніж через 90 календарних днів із дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності — з моменту підпи­сання документа, що засвідчує такий експорт, виконання робіт, надання послуг (див. ст. 1 Закону України «Про порядок здій­снення розрахунків в іноземній валюті» від 23 вересня 1974 р.2). Закон передбачає й інші строки, а також можливість їх продов­ження. Відповідальність за ст. 207 може настати тільки в разі, якщо конкретна особа зобов’язана була повернути валютну ви­ручку в Україну і мала реальну можливість здійснити цю дію.

Злочин вважається закінченим із моменту неповернення в Україну зазначених предметів у передбачений законом строк.