150 § 6. Злочини у сфері обслуговування споживачів та захисту їх прав

Незаконне виготовлення, збут або використання держав­ного пробірного клейма (ст. 217). Безпосереднім об’єктом зло­чину є суспільні відносини щодо захисту прав і законних інте­ресів споживачів у сфері господарської діяльності з виробами із дорогоцінних металів. Ці відносини регулюються Законом «Про державне регулювання видобутку, виробництва і використан­ня дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними» від 18 листопада 1997 р.1 та іншими нор­мативно-правовими актами.

Предмет злочину – державне пробірне клеймо, тобто знак установленого єдиного зразка, що засвідчує цінність виробів із дорогоцінних металів і вміст вагових одиниць основного доро­гоцінного металу в одній тисячі вагових одиниць сплаву. Для кожного виду дорогоцінних металів встановлено проби (дер­жавні стандарти), наприклад, для платини – 950-та проба.

Предметом злочину є як незаконно виготовлене державне пробірне клеймо, так і справжнє клеймо. Не є предметом злочи­ну іменник – спеціальний знак, який засвідчує виготовлювача ювелірних та побутових виробів із дорогоцінних металів.

Об’єктивну сторону злочину характеризують альтернативні дії: незаконне виготовлення, збут або використання державно­го пробірного клейма.

Під виготовленням слід розуміти як повне створення держав­ного пробірного клейма, так і відновлення не придатного для використання клейма. У будь-якому випадку тут йдеться про виготовлення предмета (приладу), яким клеймується виріб, а не самого знака на виробі.

Збут державного пробірного клейма — це його відчуження будь-яким способом (продаж, дарування, обмін тощо). Збутом є відчуження як законно виготовленого, так і незаконно виготов­леного державно

го пробірного клейма. В останньому випадку дії особи, яка сама незаконно виготовила клеймо, слід кваліфі­кувати як незаконне виготовлення та збут, а в інших випадках – тільки як незаконний збут.

Використання означає незаконне нанесення відбитку дер­жавного пробірного клейма на виріб. Таке нанесення можли­ве: 1) законно виготовленим або незаконно виготовленим клей­мом; 2) на ювелірні та побутові вироби із дорогоцінних металів або на інші вироби (враховуючи ті, що виготовлені не із дорого­цінних металів); 3) особами, яким надано право клеймувати ви­роби, або іншими особами.

Диспозиція ст. 217 є бланкетною і вимагає звернення до інших нормативних актів для визначення незаконності вказаних дій. Основне значення має вищевказаний Закон, а також Інструк­ція про здійснення державного експертно-пробірного контро­лю за якістю дорогоцінних металів, вставок дорогоцінного ка­міння, виробів з них та матеріалів, що містять дорогоцінні ме­тали та вставки дорогоцінного каміння у редакції наказу Міністерства фінансів України від 5 лютого 2004 р. № 1432. Згідно із Законом опис державного пробірного клейма та його форма затверджуються Міністерством фінансів України та виготовляються за його замовленням. Право клеймувати ювелірні та побутові вироби, виготовлені з дорогоцінних ме­талів, мають тільки органи Державної пробірної служби та за певних умов — виготовлювачі таких виробів.

Незаконним використанням державного пробірного клейма, зокрема, можуть визнаватися: клеймування виробів не власно­го виробництва чи незаконно виготовлених виробів; клейму­вання виробів, покритих іншим дорогоцінним металом, не за основним сплавом; нанесення відбитку пробірного клейма, яке не відповідає пробі сплаву, з якого виготовлено виріб.

Нанесення відбитку державного пробірного клейма на виріб, виготовлений не з дорогоцінного металу, і подальший продаж цього виробу під виглядом виробу з дорогоцінного металу вимагає додаткової кваліфікації за ст. 190 як шахрайство. Так само кваліфікується завищення проби при нанесенні клейма на виріб із дорогоцінного металу і подальший продаж цього виробу.

Злочин вважається закінченим із моменту вчинення будь-якої з дій – виготовлення, збуту або використання.

Суб’єктивна сторона злочину — прямий умисел.

Суб’єкт злочину — особа, яка досягла 16-річного віку.

У частині 2 ст. 217 передбачено відповідальність за ті самі дії, вчинені повторно.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 217 — штраф від ста до трьох­сот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обме­ження волі на строк до двох років; за ч. 2 ст. 217 — штраф від трьохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів гро­мадян або обмеження волі на строк від трьох до п’яти років.

Обман покупців та замовників (ст. 225). Безпосереднім об’єк­том цього злочину є суспільні відносини у сфері реалізації то­варів та надання послуг суб’єктами господарської діяльності. Додатковий об’єкт – власність покупців та замовників.

Предметом злочину можуть виступати товари або гроші.

Об’єктивну сторону цього злочину характеризують: 1) діян­ня – обмірювання, обважування, обраховування чи інший об­ман покупців або замовників під час реалізації товарів або на­дання послуг; 2) наслідок — матеріальна шкода громадянинові в сумі, що перевищує три неоподатковувані мінімуми доходів громадян; 3) причинний зв’язок між діянням та наслідком.

Обмірювання, як спосіб учинення цього злочину, характери­зується тим, що особа вводить в оману покупця чи замовника щодо виміру, зокрема, довжини, площі чи об’єму, внаслідок чого при обчисленні оплати товарів чи послуг враховуються зави­щені результати виміру. При обважуванні аналогічний обман стосується виміру ваги.

Обмірювання та обважування під час реалізації товарів при­зводить до того, що покупці одержують їх у меншій, ніж оплаче­но, кількості вимірних одиниць, тобто менше за довжиною, пло­щею, об’ємом, вагою тощо. Обманний вимір можливий як під час безпосередньої реалізації товарів, так і під час їх поперед­нього фасування. Обмірювання та обважування під час надан­ня послуг, зокрема, може полягати в обмані щодо виміру наданих послуг (наприклад тривалості телефонних переговорів), отриманих від замовника предметів тощо.

Обраховування характеризується тим, що особа вводить в оману покупця чи замовника щодо розрахунку вартості товарів, послуг, використаних матеріалів, або щодо кількості одиниць товарів, які реалізуються, або щодо суми грошей, які прий­маються чи видаються під час оплати товарів чи послуг.

Під іншим обманом покупців та замовників слід розуміти продаж фальсифікованих товарів (наприклад розбавлених во­дою молока чи пива) або неповного комплекту товарів, передача одного предмета під виглядом іншого, продаж товарів нижчого сорту за ціною вищого, стягування плати за послуги, що нада­ються безкоштовно, перевищення встановлених цін на товари чи послуги, приписування робіт, що не виконувались, тощо.

Загальною ознакою обману в цьому складі злочину є те, що особа умисно повідомляє потерпілому неправдиві відомості або приховує певні обставини з метою ввести його в оману або про­довжити стан омани щодо тих дій, якими завдається матеріаль­на шкода. Внаслідок цього потерпілий, перебуваючи в стані омани, більше передає або менше одержує грошей чи іншого майна.

Для кваліфікації обману покупців та замовників не має зна­чення, де вчинюється цей злочин: на підприємствах торгівлі, комунального господарства, громадського харчування, побуто­вого обслуговування населення, на ринках чи в інших місцях.

Покупцями і замовниками в значенні ст. 225 є тільки окремі громадяни. Обман представників підприємств, установ або організацій кваліфікується як шахрайство (ст. 190).

Злочин вважається закінченим із моменту, коли матеріаль­ну шкоду у вищезазначеній сумі було фактично завдано покуп­цеві або замовникові. Як правило, це момент закінчення розра­хунків за товари чи послуги.

Суб’єктивна сторона злочину — прямий умисел.

Суб’єкт злочину – особа, яка після досягнення 16-річного віку реалізує товари або надає послуги від імені зареєстрованого суб’єкта господарювання (юридичної особи чи громадянина-підприємця). Суб’єктом злочину в судовій практиці визнають­ся не тільки працівники підприємств, а й інші особи, які реалі­зують товари в підприємствах.

Обман громадян при реалізації товару або наданні послуги не від імені зареєстрованого суб’єкта господарювання (напри­клад, під час продажу продукції, вирощеної в особистому підсоб­ному господарстві) кваліфікується як шахрайство (ст. 190).

У частині 2 ст. 225 встановлено відповідальність особи, рані­ше судимої за обман покупців чи замовників.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 225 — штраф до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від ста до двохсот годин, або виправні роботи на строк до двох років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 225 — штраф від ста до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до трьох років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займа­тися певною діяльністю на строк до трьох років.

Фальсифікація засобів вимірювання (ст. 226). Безпосе­реднім об’єктом злочину є суспільні відносини у сфері забезпе­чення єдності вимірювань в Україні, захисту громадян і націо­нальної економіки від наслідків недостовірних результатів ви­мірювань. Ці відносини регулюються Законом України «Про метрологію та метрологічну діяльність» від 11 лютого 1998 р.3та іншими нормативними актами.

Предмет злочину — фальсифіковані вимірювальні прилади та інструменти.

Прилади та інструменти є видами засобів вимірювальної тех­ніки – технічних засобів, які застосовуються під час вимірю­вань і мають нормовані метрологічні характеристики. Вимірю­вання приладами базується на дії самого приладу, який конст­руктивно здатний до самостійної роботи та відображення результатів вимірювання, наприклад, вимірювання лічильни­ками спожитої електроенергії, води чи газу. Інструменти вико­ристовуються людиною в процесі вимірювання як допоміжний засіб, наприклад, вимірювання мікрометром, штангенциркулем тощо. Порядок установлення належності технічних засобів до засобів вимірювальної техніки визначається Держстандартом України.

Вимірювання – це відображення фізичних величин їх зна­ченнями за допомогою експерименту та обчислень із застосу­ванням спеціальних технічних засобів. Для кваліфікації за ст. 226 не має значення, які саме фізичні величини (вага, об’єм, сила току, відстань, швидкість тощо) відображаються при ви­мірюванні, а також в якій сфері людської діяльності плануєть­ся використання приладів та інструментів.

Фальсифіковані вимірювальні прилади та інструменти зовні виглядають як такі, що мають нормовані метрологічні характе­ристики, а насправді не відповідають метрологічним вимогам, що висуваються до них, і вимірювання ними дає недостовірні результати. Наприклад, зовні справні та точні терези насправді показують неточну вагу, оскільки перенастроєно роботу їх внут­рішнього механізму чи програму.

Об’єктивна сторона цього злочину характеризується виго­товленням, переробленням або збутом фальсифікованих вимі­рювальних приладів чи інструментів.

Виготовлення — це дії зі створення вимірювальних приладів чи інструментів, пов’язані з їх фальсифікацією, або лише фаль­сифікація вже створених приладів чи інструментів. Під пере­робленням слід розуміти видозміну вже існуючої фальсифікації приладів чи інструментів.

Дії, якими фальсифікується прилад чи інструмент, можуть полягати в заміні деталей, частин чи блоків, внесенні змін до конструкторської схеми роботи приладу чи до його програми тощо. Фальсифікація може виражатися також в спеціальній технічній наладці, яка пов’язана з втручанням у внутрішню ро­боту приладу, проте її слід відрізняти від неправильних дій при використанні нефальсифікованого приладу, які можуть призво­дити до недостовірних результатів вимірювання, наприклад, неправильно виставляються механічні терези, прилад експ­луатується в умовах надто високої або низької температури чи вологості тощо.