Життя людини, відповідно до ст. 3 Конституції України, є найвищою соціальною цінністю, а в ст. 27 Основного Закону наголошується, що кожна людина має невід’ємне право на жит­тя і ніхто не може свавільно позбавити людину життя. Тому злочини проти життя становлять велику суспільну небез­печність. До них КК відносить різні види умисних вбивств (статті 115—118), вбивство через необережність (ст. 119), дове­дення до самогубства (ст. 120), погрозу вбивством (ст. 129)1.

Поняття вбивства та його види. У частині 1 ст. 115 дається поняття вбивства як умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині. Крім того, в ст. 119 передбачено відповідальність за вбивство через необережність. Тому загальне поняття вбив­ства можна визначити як умисне або необережне заподіяння смерті іншій людині. Заподіяння смерті іншій людині — це по­збавлення її життя.

Об’єктом вбивства є життя людини. Початком життя при цьому слід вважати початок фізіологічних пологів. Посягання на плід людини до початку родового процесу не є посяганням на життя і може призвести до відповідальності за незаконне проведення аборту. Кінцевим моментом життя є біологічна смерть.

Закон рівною мірою охороняє життя будь-якої людини, неза­лежно від її життєздатності, віку, моральних якостей тощо. Вбив­ство — це позбавлення життя іншої людини. Самогубство або замах на самогубство злочином не вважається.

З об’єктивної сторони вбивство може бути здійснено шля­хом дії або бездіяльності. Для позбавлення людини життя може застосовуватися як фізичний вплив (удар ножем, задушення, отруєння тощо), так і психічний (заподіяння душевної травми, що спричинила смерть, підбурю

У разі вчинення вбивства шляхом бездіяльності йдеться про вчинення винним дій, що запобігли б настанню смерті за умови, що він зобов’язаний був і мав можливість їх вчинити. Наприк­лад, особа медичного персоналу з метою заподіяння смерті хво­рому не застосовує необхідного лікування.

Обов’язковою ознакою закінченого складу вбивства є настан­ня злочинного наслідку — смерті людини. При цьому необхідно встановити причинний зв’язок між діянням винного і настан­ням смерті потерпілого.

Вбивство — це протиправне позбавлення життя. Тому не є вбивством, наприклад, позбавлення життя людини в стані необ­хідної оборони. Навпаки, згода потерпілого на позбавлення його життя не виключає протиправності діяння.

З суб’єктивної сторони вбивство може бути вчинено як з умис­лом (прямим або непрямим), так і через необережність (зло­чинну самовпевненість або злочинну недбалість). Правильна кваліфікація умисного вбивства передбачає ретельне досліджен­ня його мотивів і мети.

Суб’єкт вбивства — будь-яка особа, яка досягла 14-ти років, за вбивства, передбачені статтями 115—117, і 16-ти років — за вбивства, передбачені статтями 118 і 119.

Види вбивств. За суб’єктивною стороною розрізняють вбивства умисні (статті 115—118) і вбивства через необережність (ст. 119). Своєю чергою, умисні вбивства поділяють за ступенем суспільної небезпечності (тяжкості) на три види: так зване просте вбивство, тобто вчинене без обставин, що обтяжують чи пом’якшують відпові­дальність (ч. 1 ст. 115); вчинене за обставин, що обтяжують відпові­дальність, так зване кваліфіковане вбивство (ч. 2 ст. 115) і вчинене за обставин, що пом’якшують відповідальність, так зване привілей­оване вбивство. Цей розподіл має дуже важливе практичне зна­чення, оскільки у разі вчинення умисного вбивства за наявності і тих, й інших згаданих обставин, вчинення належить кваліфікува­ти як вбивство за обставин, що пом’якшують відповідальність.

Умисне вбивство без обставин, що пом’якшують чи обтяжу­ють відповідальність (просте вбивство) — ч. 1 ст. 115 — має місце в тих випадках, коли у вчиненому немає ознак вбивств, передба­чених ч. 2 ст. 115, статтями 116—118. За частиною 1 ст. 115 кваліф­ікуються вбивства, вчинені в бійці, з помсти, на ґрунті особис­тих взаємовідносин, з ревнощів, зі співчуття (наприклад, за на­явності прохання потерпілого) та деякі інші.

Покарання за таке вбивство передбачено ч. 1 ст. 115 — по­збавлення волі на строк від семи до п’ятнадцяти років.

Умисне вбивство за обставин, що обтяжують відповідальність (кваліфіковане вбивство), — ч. 2 ст. 115. Обставини, що обтяжу­ють відповідальність, перераховано в пунктах 1—13 ч. 2 ст. 115. Для застосування ст. 115 достатньо наявності хоча б однієї з указаних в ній обтяжуючих обставин.

Умисне вбивство двох або більше осіб (п. 1 ч. 2 ст. 115) перед­бачає, що позбавлення життя цих осіб охоплювалось єдиним умислом винного. Для такої кваліфікації не має значення, яким мотивом керувався винний і чи був він однаковим при позбав­ленні життя кожного з потерпілих. Наявність розриву в часі при реалізації єдиного умислу на вбивство двох або більше осіб значення для кваліфікації злочину за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК не має. Дії винного не можуть кваліфікуватися за п. 1 ч. 2 ст. 115, якщо не доведено, що його умисел був спрямований на позбавлення життя саме двох або більше осіб.

Під умисним вбивством малолітньої дитини (п. 2 ч. 2 ст. 115) розуміють умисне позбавлення життя особи, якій не виповни­лося 14 років. Ця кваліфікуюча ознака має місце тоді, коли вин­ний достеменнно знав, що потерпілий є малолітнім, або при­пускав це, або за обставинами справи повинен був і міг це усві­домлювати.

Умисне вбивство жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності (п. 2 ч. 2 ст. 115), має місце, якщо винний завідомо знав про такий стан потерпілої. Кваліфікація злочину не залежить від строку вагітності та життєздатності плоду.

Умисне вбивство заручника (п. 3 ч. 2 ст. 115). Заручником є особа, яка захоплена або утримується будь-ким для забезпечен­ня того, щоб родичі, інші особи, органи держави або відповідні організації виконали певні вимоги як умову звільнення заруч­ника. Вбивство заручника може мати місце в момент захоплен­ня або протягом часу утримування заручника, тобто позбавлення волі. Вбивство можливе і внаслідок спроби заручника втек­ти, під час його перевезення тощо. Саме захоплення чи утри­мання заручника є самостійним злочином і кваліфікується за статтями 147 або 349.

Умисне вбивство, вчинене з особливою жорстокістю ( п . 4 ч. 2 ст. 115). У деяких випадках спосіб позбавлення життя свідчить про особливу жорстокість злочину. Пленум Верховного Суду України в своїй практиці вважає, що до особливо жорстоких можуть бути віднесені, зокрема, випадки, коли перед позбавлен­ням життя або в процесі вчинення вбивства до потерпілого умис­но застосовувалися тортури, катування або йому заподіювали­ся особливі страждання шляхом заподіяння великої кількості тілесних ушкоджень, або з використанням вогню, струму, отру­ти, що завдає нестерпного болю.

Судова практика виходить із того, що про ознаку особливої жорстокості може свідчити також вчинення злочину в присут­ності близьких потерпілому осіб, якщо винний усвідомлював, що такими діями завдає їм особливих страждань.

Умисне вбивство слід також вважати вчиненим з особливою жорстокістю, якщо воно супроводжувалося глумлінням над тру­пом, крім випадків його знищення або розтину з метою прихо­вати вбивство.

Умислом винного має охоплюватися особлива жорстокість дій, що ним вчиняються. Визнавши засудженого винним у вбивстві, вчиненому з особливою жорстокістю, суд має навести у вироку підстави та мотиви, згідно з якими він дійшов такого ви­сновку. Встановлення особливої жорстокості вбивства не нале­жить до компетенції судово-медичної експертизи, оскільки по­няття «жорстокість» не є медичним. Вирішення цього питання є прерогативою органів досудового слідства і суду. Експерт лише дає висновок, чи зазнав потерпілий особливо сильних страждань.

Умисне вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб (п. 5 ч. 2 ст. 115), має місце, якщо, вчиняючи вбив­ство певної особи, винний усвідомлював, що він застосовує та­кий спосіб заподіяння смерті, який небезпечний для життя не тільки однієї людини (наприклад, вбивство шляхом пострілу в натовп людей, підпал приміщення, у якому крім потерпілого перебували інші особи, вчинення аварії автомашини, в якій їхали кілька осіб). Судова практика випадки вбивства за допомогою різного роду автоматичних пристроїв, що створюють загрозу для життя будь-якої особи, кваліфікує за п. 5 ч. 2 ст. 115.

Заподіяння при вбивстві способом, небезпечним для життя багатьох людей, тілесних ушкоджень іншим особам слід додат­ково кваліфікувати за статтями КК, що передбачають відпові­дальність за умисне заподіяння тілесних ушкоджень. Якщо при вбивстві способом, небезпечним для життя багатьох людей, вчи­нено умисне вбивство двох або більше осіб, винний підлягає відповідальності за пунктами 1 і 5 ч. 2 ст. 155.

Умисне вбивство з корисливих мотивів (п. 6 ч. 2 ст. 115) здійснюється з мотивів, спрямованих на отримання будь-яких матеріальних благ для себе або інших осіб (заволодіти гроши­ма, коштовностями, цінними паперами, майном тощо), одержан­ня чи збереження певних майнових прав, уникнення матеріаль­них витрат чи обов’язків (одержати спадщину, позбавитися боргу, звільнитися від платежу тощо) або досягнення іншої матеріальної вигоди. Корисливим також є вбивство, вчинене за винагороду або з метою обійняти більш високооплачувану посаду.

Для кваліфікації злочину за п. 6 ч. 2 ст. 115 не має значення, чи вдалося винному реалізувати корисливий мотив. Необхідно лише, щоб корисливі мотиви виникли до вчинення вбивства чи під час вчинення цього злочину. Тому не може бути основою для квалі­фікації вбивства за п. 6 ч. 2 ст. 115 заволодіння майном вбитого в тих випадках, якщо користь не була мотивом вбивства.

Верховний Суд України виходить із того, що умисне вбив­ство, вчинене при розбійному нападі, вимаганні, незаконному заволодінні транспортним засобом, належить кваліфікувати не лише за п. 6 ч. 2 ст. 115, а й за статтею, якою передбачено відпові­дальність за злочинне заволодіння майном (ч. 4 ст. 187, ч. 4 ст. 189, ч. 3 ст. 262, ч. 3 ст. 308, ч. 3 ст. 312, ч. 3 ст. 313, ч. 3 ст. 289).

Умисне вбивство з хуліганських мотивів (п. 7 ч. 2 ст. 115) ма­тиме місце лише у разі, якщо воно вчиняється за явно вираженої неповаги до суспільства, нехтування загальнолюдськими пра­вилами співжиття і нормами моралі, або без будь-якої причини чи з використанням малозначного приводу. Якщо винний крім вбивства з хуліганських мотивів вчинив інші умисні дії, що суп­роводжуються особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, то вчинене ним належить кваліфікувати за п. 7 ч. 2 ст. 115 і ст. 296. Хуліганство, що потягло за собою необережне позбавлення життя людини, не містить складу злочину, який розглядається, і має кваліфікуватися за відповідною частиною статей 296 і 119.

При кваліфікації вбивства за п. 7 ч. 2 ст. 115 слід встановити наявність хуліганських мотивів, що визначають поведінку вин­ного. Не встановлення конкретних мотивів вбивства не є підста­вою для кваліфікації злочину як вчиненого з хуліганських мо­тивів.

Умисне вбивство особи чи її близького родича у зв’язку з вико­нанням цією особою службового або громадського обов’язку (п. 8 ч. 2 ст. 115) має місце, якщо вбивство вчинено з метою не допус­тити чи припинити правомірну діяльність потерпілого у зв’яз­ку з виконанням ним зазначеного обов’язку, змінити характер останньої, а так само з мотивів помсти за неї. Під виконанням службового обов’язку слід розуміти виконання особою покладе­них на неї обов’язків у державній чи громадській установі, на підприємстві, в організації. Потерпілим при цьому може бути не тільки службова особа, а й інші працівники, які виконують службові функції, та їх близькі родичі. Виконання громадсько­го обов’язку — це будь-яка корисна для суспільства діяльність громадянина.