Загальними ознаками, що об’єднують різні злочини цієї гру­пи, є: 1) незаконне, безоплатне обертання чужого майна на ко­ристь винного або інших осіб; 2) корисливі мотив та мета — прагнення, спонукання до незаконного збагачення за рахунок чужого майна.

Обертання як обов’язкова ознака об’єктивної сторони зло­чинів цієї групи передбачає активну поведінку (дію) — вилу­чення чужого майна з володіння, розпорядження, користування власника або особи, якій його ввірено на законній підставі, на користь винного або інших осіб і збагачення його або інших осіб за рахунок цього майна.

Обертання має бути незаконним. Це означає, що суб’єкт не має права на це майно, оскільки воно для нього є чужим. Обер­тання майна має бути безоплатним, тобто воно не повертаєть­ся, не оплачується, не відшкодовується власникові еквівалент його вартості.

З об’єктивної сторони більшість злочинів, пов’язаних із не­законним безоплатним обертанням чужого майна на користь винного або інших осіб, належить до злочинів із матеріальним складом: крім діяння необхідною ознакою їх об’єктивної сторо­ни є наслідки — матеріальна шкода: власник позбавляється майна, можливості володіти, користуватися, розпоряджатися ним за своєю волею. Тому закінченими ці злочини визнаються з моменту фактичного заподіяння матеріальної шкоди у певному розмірі. Особливості в цьому питанні є в складах розбою та вимагання, про що буде сказано при аналізі цих злочинів.

Суб’єктивна сторона всіх цих злочинів характеризується прямим умислом, корисливими мотивом і метою: особа усвідом­лює, що вона посягає на чужу власність, не маючи права на неї, передбачає матеріальну шкоду власникові та бажає настання цього наслідку, переслід

Мотив корисливий — прагнення одержати матеріальну ви­году для себе або інших осіб, спонукання до незаконного збага­чення за рахунок чужого майна.

Суб’єкт корисливих злочинів — крадіжки, грабежу, розбою, вимагання — будь-яка особа, яка досягла 14-річного віку. В інших випадках — особа, яка досягла 16-ти років. У разі привласнен­ня, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем суб’єкт спеціальний — особа, якій май­но ввірено чи перебувало в її віданні, або службова особа, яка заволодіває чужим майном шляхом зловживання службовим становищем.

Поряд із цими загальними ознаками корисливі злочини, по­в’язані з обертанням чужого майна, мають і відмінні ознаки. Вони відрізняються один від одного за способом (формою) їх вчинен­ня, тобто прийомами, методами, які використовує винний для досягнення злочинної мети збагачення за рахунок чужого майна. Саме за способом вчинення цих злочинів КК виділяє: крадіжку; грабіж; розбій; викрадення шляхом демонтажу та іншим спосо­бом електричних мереж, кабельних ліній зв’язку та їх обладнан­ня; вимагання; шахрайство; привласнення, розтрату майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем.

Крадіжка (ст. 185). Частина 1 ст. 185 визначає крадіжку як таємне викрадення чужого майна.

Об’єктивна сторона крадіжки виражається в дії — таємному незаконному, безоплатному, поза волею власника викраденні чужого майна. Таємне викрадення означає, що майно вилу­чається непомітно, за відсутності власника чи інших осіб, або в їх присутності, але за умови, що потерпілий або інші особи не здатні усвідомлювати факт викрадення (наприклад, на очах у людей, що відпочивають на пляжі та не усвідомлюють, що вин­ний викрадає чужі речі; в присутності малолітніх тощо). Таємним вважається і викрадення в присутності осіб, які усвідом­люють, що вчинюється крадіжка, але суб’єкт знає, що ці особи йому не перешкоджатимуть: він упевнений в їх мовчазній згоді, невтручанні (наприклад крадіжка продуктів на м’ясокомбінаті в присутності інших працівників).

З суб’єктивної сторони крадіжка передбачає прямий умисел, за якого винний усвідомлює, що вилучає чуже майно таємно. І це психічне ставлення винного має вирішальне значення для кваліфікації вчиненого як крадіжки. Тому, якщо злочинець по­миляється, вважаючи свої дії непомітними, а за ним фактично хтось спостерігає та усвідомлює, що ці дії є незаконними, все вчинене залишається крадіжкою.

Закінченою крадіжка визнається з моменту вилучення май­на та отримання винним можливості хоча б початкового розпо­рядження вилученим (сховати, передати, викинути тощо).

Частина 2 ст. 185 встановлює відповідальність за крадіжку, вчинену повторно або за попередньою змовою групою осіб. Відповідно до примітки 1 до ст. 185 повторною визнається кра­діжка, вчинена особою, яка раніше вчинила не лише крадіжку, а й будь-який із злочинів, передбачених статтями 185, 186, 189— 191 або статтями 187 і 262 (повторність однорідних злочинів), незалежно від того, чи була особа судима за раніше вчинений злочин, чи ні. Важливо лише мати на увазі загальне положення, що стосується поняття повторності (ст. 32): повторність краді­жки виключається, якщо за раніше вчинену крадіжку (або інший злочин, вказаний у примітці) особу було звільнено від кримі­нальної відповідальності або якщо судимість за цей злочин була погашена чи знята.

Повторну крадіжку слід відрізняти від продовжуваної крадіж­ки, за якої вчиняється одна крадіжка, але кількома тотожними діями, об’єднаними однією метою (наприклад крадіжка із заво­ду велосипеда окремими деталями). Якщо крадіжка вчинюєть­ся після крадіжки, то вчинене кваліфікується за ч. 2 ст. 185.

У разі вчинення крадіжки після інших, вказаних у статтях 186, 187, 189—191 і 262, однорідних злочинів, необхідна квалі­фікація вчиненого за сукупністю — за ч. 2 ст. 185 і відповідною статтею, що передбачає відповідальність за ці злочини, напри­клад, ч. 1 ст. 187 та ч. 2 ст. 185.

Крадіжка, вчинена за попередньою змовою групою осіб, перед­бачає вчинення її спільно кількома особами (двома й більше), які заздалегідь, тобто до початку вчинення крадіжки, домовили­ся про спільне її вчинення (ч. 2 ст. 28). При цьому не має значен­ня, яку конкретно роль виконував кожний із них при вчиненні крадіжки.

У частині 3 ст. 185 встановлено відповідальність за крадіж­ку, поєднану з проникненням у житло, інше приміщення чи схо­вище або таку, що завдала значної шкоди потерпілому.

Аналіз першої ознаки вимагає з’ясування, по-перше, понять «житло», «інше приміщення», «сховище», по-друге, поняття «проникнення».

Житло — це приміщення, призначене для постійного або тимчасового проживання людей (будинок, квартира, дача, но­мер у готелі тощо). До житла дорівнюються і його складові час­тини, де може зберігатися майно (балкон, льох тощо), за винят­ком господарських приміщень, не пов’язаних безпосередньо з житлом (гараж, сарай тощо). Приміщення — це різного роду спо­руди, будови, в яких постійно або тимчасово міститься майно. Це може бути магазин, база, промислове підприємство, музей тощо. Інше сховище — це широке поняття — будь-яка споруда для постійного або тимчасового зберігання майна (контейнер, фургон, дільниця території, що охороняється тощо).

Під проникненням у житло, інше приміщення чи сховище ро­зуміється незаконне вторгнення до них будь-яким способом — із застосуванням засобів подолання перешкод або без їх викорис­тання. Однак обов’язковою його ознакою є незаконність — із метою крадіжки. Якщо особа увійшла в приміщення, житло не з метою крадіжки, але потім викрала майно, то ознаки, що роз­глядається, немає. Наприклад, І. прийшов в гуртожиток до своєї знайомої, якої в кімнаті не було. І. пішов шукати її в інших кімна­тах. Побачивши, що в одній із кімнат, в якій нікого не було, на столі лежав гаманець, викрав його. У цьому випадку немає кра­діжки з проникненням у житло.

Для проникнення не має значення, чи проник винний сам (фізично) у житло, приміщення, або використав знаряддя, яки­ми, наприклад, через відкриту кватирку вилучав майно.

Якщо з метою проникнення застосовується насильство (на­приклад, до охоронця, господаря квартири та інших) то, залеж­но від характеру насильства, все вчинене має кваліфікуватися як грабіж або розбій.

Крадіжка, що завдала значної шкоди потерпілому, визна­чається за сукупності двох умов: матеріального становища по­терпілого та розміру збитку на суму від ста до двохсот п’ятдеся­ти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (примітка 2 до ст. 185). Тому, якщо спричинена шкода відповідає розміру від ста до двохсот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян, але матеріальний стан потерпілого такий, що для нього ця шкода не є значною, крадіжка не може визнаватися такою, що спричинила значну шкоду. З іншого боку, не буде такої крадіжки і в тому разі, якщо розмір шкоди нижчий ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян1, незалежно від матеріального стану потерпілого. Матеріальний стан потерпі­лого встановлюється в кожному конкретному випадку на підставі оцінки заробітної плати, інших доходів, кількості членів сім’ї, наявності дітей або хворих тощо.

Частини 4 і 5 ст. 185 передбачають відповідальність за кра­діжку, вчинену у великому та особливо великому розмірі. Краді­жка, вчинена у великому розмірі, має місце при вчиненні її од­нією особою чи групою осіб на суму, яка в двісті п’ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а в особливо великих розмірах — на суму, яка в шістсот і більше разів перевищує цей мінімум (примітки 3 і 4 до ст. 185).

Крім того, ч. 5 ст. 185 передбачає відповідальність за крадіж­ку, вчинену організованою групою (ч. 2 ст. 28).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 185 — штраф до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або позбавлення волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 185 — обмеження волі на строк до п’яти років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 3 ст. 185 — позбавлення волі на строк від трьох до шести років; за ч. 4 ст. 185 — позбавлення волі на строк від п’яти до восьми років; за ч. 5 ст. 185 — позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Грабіж (ст. 186) з об’єктивної сторони виражається у відкри­тому викраденні — вилученні чужого майна в присутності власника або інших осіб, які усвідомлюють те, що вчиняється зло­чин. При цьому винний також усвідомлює, що його дії помічено, однак ігнорує це. Якщо винний помиляється і вважає, що його помітили, а фактично це не так, він відповідає за грабіж; якщо ж ситуація зворотна — особа вважає, що її ніхто не бачить, але насправді за нею стежать, то вчинене вважається крадіжкою. Грабіж матиме місце і в тому разі, якщо викрадення, розпочате таємно, переросло у відкрите (наприклад, при вчиненні вин­ним крадіжки несподівано з’явився охоронник, але винний ігно­рує це, і, схопивши викрадене, тікає).

Грабіж, як і крадіжка, вважається закінченим із моменту ви­лучення майна та отримання можливості розпорядитися ним як своїм власним.

Частина 2 ст. 186 передбачає відповідальність за грабіж, по­єднаний із насильством, яке не є небезпечним для життя чи здо­ров’я потерпілого, або з погрозою застосування такого насиль­ства. Під таким насильством розуміється як фізичне насиль­ство — обмеження волі потерпілого або інших осіб (зв’язування, замкнення в певному приміщенні), завдання ударів, побоїв, за­подіяння легкого тілесного ушкодження, що не спричинило ко­роткочасного розладу здоров’я або незначної втрати працездат­ності, так і психічне насильство — погроза застосувати вказане фізичне насильство. Такий грабіж має додатковий безпосередній об’єкт — свободу та тілесну недоторканність особи.