Насильство при грабежі у більшості випадків застосовуєть­ся з метою вилучити майно, а тому передує вилученню. Але на­сильство може застосовуватися і для утримання вже вилучено­го майна, тобто слідувати за вилученням (наприклад, винний, скориставшись тим, що продавець вийшов до підсобного при­міщення, з прилавка магазина викрав річ. Продавець, помітив­ши це, намагався її відібрати, але винний, утримуючи річ, зав­дав кілька ударів продавцеві і з викраденим зник). Якщо ж на­сильство застосовується тільки з метою уникнути затримання, то грабежу, поєднаного з насильством, не буде (наприклад, вин­ний кинув відкрито викрадену річ і, тікаючи, застосовує насиль­ство до особи, яка намагається його затримати).

Від грабежу, поєднаного з насильством, слід відрізняти так званий грабіж-ривок, за якого винний застосовує певні зусил­ля, щоб відібрати у потерпілого річ, предмет (наприклад, вирвав із рук сумку, зірвав з голови шапку тощо). У цих випадках насильство до потерпілого не застосовується, тому грабіж-ривок кваліфікується за ч. 1 ст. 186.

Всі інші кваліфікуючі ознаки грабежу (повторність, за попе­редньою змовою групою осіб, із проникненням у житло, інше при­міщення, завдання значної шкоди потерпілому, а також грабіж у великих і особливо великих розмірах або організованою гру­пою) аналогічні тим, які проаналізовано щодо крадіжки.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 186 — штраф від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або позбавлення волі на строк до чотирьох років; за ч. 2 ст. 186 — позбавлення волі на строк від чотирьох до шести років; за ч. 3 ст. 186 — позбавлення волі на строк від чотирьох до восьми років; за ч. 4 ст. 186 — позбавлення волі на строк від семи до десяти років; за ч. 5 ст. 186 — позбавлен­ня волі на строк від восьми до тринадцяти років із конфіска­цією майна.

Розбій (ст. 187) є найбільш небезпечним злочином проти власності. Його обов’язковим додатковим об’єктом виступають життя і здоров’я потерпілих.

Об’єктивна сторона розбою полягає в нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаному із насильством, небезпеч­ним для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу, або з по­грозою застосування такого насильства. Насильство має реаль­ний характер: здатне придушити волю потерпілого і примусити його передати майно винному.

Під фізичним насильством, небезпечним для життя чи здоро­в’я, розуміється легке тілесне ушкодження, що спричинило ко­роткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездат­ності, середньої тяжкості, тяжке тілесне ушкодження, замах на вбивство, вбивство. Однак слід зазначити, що замах на вбив­ство та вбивство, що супроводжували розбій, не охоплюються цим складом і вимагають додаткової кваліфікації за відповід­ним пунктом ч. 2 ст. 115.

До насильства як обов’язкової ознаки розбою належить і на­сильство, небезпечне для життя в момент заподіяння. Специ­фіка його у тому, що реальна небезпека для життя існує для потерпілого лише в момент застосування насильства, фактично воно не приводить до настання смерті. Наприклад, здушення шиї, застосування електроструму, скидання з висоти тощо. Фізичне насильство може бути як відкритим, так і таємним (зав­дання удару потерпілому, який спав).

Психічне насильство — це погроза заподіяти вказане фізичне насильство або погроза вбивством. Додаткової кваліфікації за ст. 129 тут не потрібно. Насильство при розбої є способом заволодіння майном і, як правило, передує йому. Однак воно може застосовуватися і після заволодіння майном для його утриман­ня. Насильство, небезпечне для життя чи здоров’я, застосоване винним із метою уникнути затримання, вимагає самостійної кваліфікації за сукупністю з крадіжкою чи грабежем.

Тривалий час суперечливим у судовій практиці було питан­ня про можливість віднесення до насильства, небезпечного для життя чи здоров’я, давання потерпілому, з метою вилучення у нього майна, наркотичних, психотропних речовин, що призве­ли до його несвідомого стану. Пленум Верховного Суду Украї­ни визнав, що, якщо такі засоби були застосовані без згоди по­терпілого (всупереч його волі) і містили в собі небезпеку для його життя чи здоров’я, про що знав винний, то такі дії квалі­фікуються як розбій2.

Розбій належить до усічених складів злочинів, тому вважаєть­ся закінченим із моменту нападу, тобто з моменту застосування насильства, незалежно від того, чи вдалося винному заволодіти майном, чи ні.

Кваліфікуючими ознаками розбою є: вчинення його за попе­редньою змовою групою осіб, або особою, яка раніше вчинила розбій або бандитизм (ч. 2 ст. 187); поєднання розбою з проник­ненням у житло, інше приміщення чи сховище (ч. 3 ст. 187); спря­мування розбою на заволодіння майном у великих чи особливо великих розмірах або вчинення його організованою групою, або поєднання із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень (ч. 4 ст. 187). Ці ознаки аналогічні тим, які розкриті при аналізі кра­діжки, за винятком двох. Це розбій, вчинений особою, яка рані­ше вчинила розбій або бандитизм, і розбій, поєднаний із запод­іянням тяжких тілесних ушкоджень.

Розбій вважається повторним лише тоді, коли йому переду­вав розбій або бандитизм. Вчинення раніше крадіжки, грабежу чи інших корисливих злочинів, пов’язаних із обертанням чужо­го майна, повторності розбою не утворюють.

Заподіяння в процесі розбою тяжких тілесних ушкоджень охоплюється ч. 4 ст. 187 і додаткової кваліфікації за ст. 121 не потребує, навіть якщо вони потягли за собою смерть потерпі­лого.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 187 — позбавлення волі на строк від трьох до семи років; за ч. 2 ст. 187 — позбавлення волі на строк від семи до десяти років із конфіскацією майна; за ч. 3 ст. 187 — позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років із конфіскацією майна; за ч. 4 ст. 187 — позбавлення волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років із конфіскацією майна.

Викрадення шляхом демонтажу та іншим засобом елек­тричних мереж, кабельних ліній зв’язку та їх обладнання (ст. 188). Додатковим безпосереднім об’єктом цього злочину є відносини, пов’язані із забезпеченням електроенергією, послу­гами зв’язку споживачів, і, отже, нормальна діяльність служб життєзабезпечення.

Цей злочин відрізняється від інших злочинів проти власності своїм предметом — ним є електричні мережі, кабельні лінії зв’яз­ку та їх обладнання.

З об’єктивної сторони посягання полягає у викраденні, тобто в таємному або відкритому вилученні вказаних предметів шля­хом демонтажу чи іншим засобом. Наприклад, особа з метою здачі металобрухту вирізала більше ста метрів електрокабелю, внаслідок чого протягом доби було порушено електропостачан­ня низки підприємств і житлових будинків. Закінченим злочин визнається з моменту вилучення названих предметів.

Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом та корисливою метою.

Частина 2 ст. 188 встановлює відповідальність за вчинення цього злочину за попередньою змовою групою осіб або особою, раніше судимою за такий самий злочин, чи у великих розмірах, а ч. 3 ст. 187 — за викрадення шляхом демонтажу та іншим засо­бом електричних мереж, кабельних ліній зв’язку та їх обладнан­ня, вчинене організованої групою або таке, що спричинило особливо тяжкі наслідки. З них рецидив цього злочину та спричи­нення ним особливо тяжких наслідків є специфічними, інші ква­ліфікуючі ознаки аналогічні тим, що розглядалися при аналізі крадіжки.

Викрадення шляхом демонтажу та іншим засобом електрич­них мереж та їх обладнання визнається кваліфікованим, якщо воно вчинене особою, раніше судимою за такий самий злочин, за умови, що судимість не погашено або не знято.

Особливо тяжкими наслідками, згідно з приміткою до ст. 188, вважаються: загибель людини; перерва в забезпеченні спожи­вачів електричною енергією та послугами зв’язку, внаслідок якої припинено діяльність промислових підприємств, порушено діяльність органів влади, державних установ, лікарських за­кладів, правоохоронних органів, частин пожежної охорони, збройних сил, порушено функціонування залізничного, морсь­кого, річного, повітряного, автомобільного транспорту та елект­ротранспорту.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 188 — штраф від ста до п’яти­сот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбав­лення волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 188 — позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років; за ч. 3 ст. 188 — позбав­лення волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років із конфіс­кацією майна.

Вимагання (ст. 189) має своїм безпосереднім додатковим об’єктом відносини у сфері охорони безпеки життя, здоров’я, честі, гідності, особистої недоторканності потерпілих.

Предметом вимагання є не тільки майно, а й право на май­но, а також дії майнового характеру. Право на майно — це доку­мент, що дозволяє отримати в свою власність майно (напри­клад, заповіт на квартиру, договір дарування машини, боргова розписка тощо).

Дії майнового характеру — це, наприклад, вимога підвищити в посаді, видати безкоштовну путівку на курорт тощо.

Об’єктивна сторона вимагання виражається у вимозі пере­дачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру, поєднаній із погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, сво­бод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці.

Отже, діяння полягає в активній поведінці та може виявля­тися в незаконній вимозі: а) майна; б) права на майно; в) вчи­нення будь-яких дій майнового характеру, на які винний не має права.

Потерпілими можуть бути: власник; особа, якій майно ввіре­но на законній підставі; близькі родичі цих осіб (батьки, діти, бабуся, дідусь, сестри, брати).

Спосіб вимагання — це погроза заподіяння шкоди потерпі­лому або його близьким родичам, зміст якої може бути різним. Це не тільки погроза насильством, хоча вона зустрічається най­частіше, а й обмеженням прав, свобод або законних інтересів вказаних осіб, пошкодженням чи знищенням їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або роз­голошенням відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці (наприклад, розголосити дані про усиновлення потерпілим дитини, про наявність захворювання, про інтимне життя, про злочинну діяльність тощо). Ці відомості можуть бути дійсними або вигаданими, ганебними або не таки­ми. Погроза може бути виражена усно, письмово, жестами, де­монстрацією зброї тощо. У будь-якому разі важливо встанови­ти, що винний, застосовуючи погрозу, прагне до того, щоб у по­терпілого склалося переконання про реальність, дійсність реалізації цієї погрози, якщо він не виконає пред’явленої вимо­ги. Тому, навіть у тому випадку, якщо винний і не думав розго­лошувати відомості або погрожував непридатною зброєю або її макетом, а потерпілий сприймав таку погрозу як реальну, — вчинене є вимаганням.

При вимаганні суб’єкт злочину вимагає передати майно в майбутньому (завтра, через тиждень). При цьому саму погрозу також звернено в майбутнє: її буде реалізовано лише після того, як не буде виконано вимогу. У потерпілого є час прийняти пев­не рішення — виконувати чи не виконувати цю вимогу.

Вимагання вважається закінченим із моменту пред’явлення вимог, тобто з моменту погрози. Якщо винний при відмові по­терпілого від виконання вимоги з помсти реалізував свою по­грозу та умисно заподіяв потерпілому або його близьким родичам шкоду, необхідна кваліфікація за сукупністю певної части­ни ст. 189 і відповідної статті Особливої частини КК, яка перед­бачає відповідальність за фактично спричинену шкоду (наприк­лад статті 122 або 194).